Зміст, особливості та класифікація послуг.

Зміст, особливості та класифікація послуг.

Крім ринків продукції трудових ресурсів, нерухомості на сьогодні важливого значення набуває РФП.

За допомогою ринку фінансових послуг розподіляються і перерозподіляються тимчасово вільні фінансові ресурси. В Україні РФП тільки зароджується, його формування було відстрочене через політичні і економічні фактори розвитку нашої держави, у той час як світова наука і практика пішла далеко вперед.

Виробництво послуг має свої особливості. Воно може бути, а може і не бути пов´язане з товаром у його матеріальному вигляді. У зв´язку з цим розрізняють два види послуг:

—виробничі (матеріальні);

—невиробничі (нематеріальні).

Послуги на відмінно від інших товарів, виробляють і споживають одночасно, внаслідок чого виникає певні особливості їх виробництва і реалізації.

1. послуги є нематеріальні за своєю природою. Вони є результатом діяльності яка не перериває виробництво продукції.

2. послуги не підлягають збереженню, що дає можливість виробництвам зводити свій оборотний капітал до мінімуму, тому, що витрати на утримання складських приміщень, охорони, закупки сировини, практично відсутня.

3. послуги виробляються і споживаються одночасно.

4.послуги є нестандартними і різноманітними.

Види та підвиди послуг: транспорт (пасажирський і вантажний), поїздки (ділові і особисті), зв´язок, будівництво, страхування, фінансові послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші бізнес-послуги (посередницькі послуги, лізинг та інші ділові, професійні і технічні послуги), особисті, культурні та рекреаційні послуги (аудіовізуальні та інші), урядові послуги.

Ринок фінансових: поняття, функції та значення в економіці.

Ринок фінансових послуг – це певна сукупність економічних відносин з приводу надання, споживання і купівлі-продажу послуг (ринку транспортних послуг,фінансових послуг і т.д).

Появі і розвитку послуг логічно і історично передував розвиток ринку товарів.

Фінансові послуги є основою сучасної економіки. Будь-яка господарська діяльність пов’язана з послугами, які забезпечуються фінансовим сектором.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансових послуг є необхідність посередництва з економічними агентами з приводу перерозподілу фінансових послуг.

Ринок фінансових послуг виконує роль посередника від власника до користувача.

Об'єктом відносин на ринку фінансових послуг є фінансові послуги, які надаються юридичним і фізичним особам, які є власниками і користувачами фінансових ресурсів, операції з фінансовими активами з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Право на здійснення операцій та законодавче регулювання договорів із надання фінанансових послуг.

Правова основа функціонування ринку фінансових послуг в Україні закладена в Законі «про фінансові послуги, та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 07.06.2001р. Цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Положення цього Закону не поширюються на:

діяльність в Україні фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій;

діяльність Державного казначейства України та державних цільових фондів.

У цьому законі визначається:

1. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

2. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

3. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

4. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

5. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Стратегія розвитку ринку банківських послуг

Під впливом посилення міжбанківської конкуренції на банківському ринку України проявляється тенденція до розширення продуктового ряду послуг. Адже кожен банк не залишається байдужим до можливості збільшення власних прибутків, мобілізації додаткових ресурсів та розширення бази клієнтів банку, підвищення власного рейтингу на ринку. Саме тому сучасні банкіри вибирають політику розширення продуктового ряду банківських послуг.

Банківські послуги об´єднують широкий ряд операцій, в тому числі і тих, які нехарактерні банківській сфері. До найбільш перспективних послуг можна віднести наступні:

1. Трастові (довірчі) послуги:

а) для фізичних осіб:

- розпорядження спадщиною;

- управління власністю;

- опікунство і забезпечення збереження майна та ін.

б) для юридичних осіб:

- розпорядження активами;

- агентські послуги;

- операції, пов´язані з ліквідацією майна клієнтів та ін.

2. Послуги зі збереження цінностей з наданням клієнтам у розпорядження сейфа та з прийняттям цінностей клієнта на збереження без їх доступу.

3. Консультаційні та інформаційні послуги зі створенням певної міжбанківської бази даних.

4. Гарантійні та посередницькі послуги.

5. Факторингові та лізингові операції, форфейтинг та ін.адекватному вимогам сучасного стану економіки.

Банківські кредитні послуги

БКП - це послуги банків з надання коштів у відповідності із законодавством у позику ЮО або ФО на визначений термін для цільового використання та під процент.

Види КП, що пропонуються конкретним банком залежать від багатьох чинників. До зовнішніх чинників належать правові обмеження, конкурентне середовище в банківській сфері, а також політика, що проводиться певним банком. Внутрішніми чинниками, що впливають на структуру кредиту, є відповідність кредитному портфелю банку та низький рівень кредитного ризику.

Основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, повернення, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Найбільш прийнятною є така класифікація БКП:

1.За основними категоріями позичальників: - галузям народного гос-ва; - населенню; - державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням: - виробничі; - споживчі.

З. За строками користування: - строкові: а)коротко (до 1 року); б) середньо (1-3 роки); в) довго (понад 3 роки); - до запитання (онкольні); - прострочені; - відстрочені.

4. Залежно від забезпечення: - забезпечені (ломбардні); - незабезпечені (бланкові).

5. За методами надання: -у разовому порядку; - відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантовані - банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати кредитні ресурси клієнту у визначеною розміру протягом відповідного періоду.

6. Залежно від к-сті кредиторів: - надані одним банком; - консорціумні; - паралельні.

7. Залежно від порядку погашення: поступово (в розстрочку); - водночас із закінченням строку кредитного договору; -у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами

8. За характером і способом сплати процентів: - з фіксованою % ставкою; - з плаваючою % ставкою; - зі сплатою % у міру використ наданих коштів (звич кредит); - зі сплатою % одночасно з отриманням кредиту (дисконтний).

9. За ступенем ризику: - стандартні; - нестандартні.

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів (КД).

КД - це юр документ, який визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім КП. КД укладається тільки у письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. КД вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику і діє до повного погашення кредиту та сплати % за його користування.

Кредитний ризик (КР) - це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і % за його користування. Звідси, під КР слід розуміти загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Управління КР за допомогою: - лімітування кредитів; - диверсифікації портфеля позичок банку; - контролю за використанням кредиту та оперативності під час стягнення боргу; - страхування кредитних операцій; - достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів; - аналізу кредитоспроможності позичальника.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності комерційні банки України керуються власними положеннями,, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування: 1) До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. 2) Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. 3) Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. 4) Характеризується тим. що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору. 5) Полягає в поверненні кредиту разом з відсотками.

Позичальник за узгодженням з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії КД (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позинальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

Операції з валютою

Валютні операції — це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цін­ностей, як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Як правило, виділяють:

- поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше як 180 днів, переказ відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

- валютні операції, пов'язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання й отримання кредитів на строк понад 180 днів тощо).

- Більшість валютних операцій (близько 80 %) на світовому валютному ринку здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні біржі існують не у всіх країнах світу (наприклад відсутні в англосаксонських країнах).

Валютний арбітраж.

Особливою формою валютних операцій є валютний арбітраж, оскільки він, як основна операція в роботі дилерів комерційних банків, використовується і небанківськими учасниками валютного ринку.

Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками за касовими і строковими операціями.

Валютний арбітраж

Валютний арбітраж – особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає у отриманні прибутку на основі розбіжностей курсів на окремих валютних ринках, а також курсів різних платіжних засобів на одному й тому самому ринку. Укладання арбітражних угод, основним принципом є купити валюту дешевше і продати дорожче, урівноважує попит і пропозицію на валютних ринках, географічно різних, об’єднуючи їх у єдиний міжнародний ринок. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об’єктивної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом виникає нова неврівноваженість валютних курсів. Економічна доцільність арбітражу визначається розміром витрат на купівлю-продаж валюти.

Основні види валютного арбітражу такі: – вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий арбітраж – використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта; – відсотковий арбітраж – пов’язаний з операціями на ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі, та розміщення еквівалента запозичень іноземної валюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі; – валютно-відсотковий арбітраж – різновид відсоткового і ґрунтується на використанні банком різниці відсоткових ставок за угодами, які здійснюються у різні терміни:– тимчасовий валютний арбітраж – це отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі; – просторовий – це отримання прибутку за рахунок відмінностей у курсах валюти на різних валютних ринках; – простий валютний арбітраж – це здійснення валютних операцій з двома валютами; – Складний валютний арбітраж – здійснення валютних операцій з великою кількістю валют; – Спекулятивний валютний арбітраж – отримання прибутку від коливання валютного курсу; – Конверсійний валютний арбітраж – зумовлений коливанням курсових співвідношень різних валют.

Переваги валютних арбітражних операцій полягають у тому, що завдяки одночасній купівлі та продажу валют легко за крити валютні позиції, а це, в свою чергу, зводить до мінімуму валютні ризики

Операції з обміну валют

Валютні операції — це угоди, що укладаються суб'єктами валютного ринку по купівлі-продажу, розрахунках і наданню в кредит іноземної валюти на конкретних умовах. Серед валютних операцій не тільки обмінні, розрахункові та кредитно-депозитні операції, а й операції з інвестування коштів у цінні папери, пономіновані в іноземній валюті. Операції здійснюються між контрагентами — учасниками валютного ринку за ринковим курсом або процентною ставкою.

Обмінні операції відбуваються на основі принципу компенсованої вартості, який гарантує, що ні одна із сторін, які беруть участь в обмінній операції, не надає кредит іншій стороні. Такі операції здійснюються за поточним ринковим або форвардним курсами. Обмінні операції, розрахунки за якими здійснюються протягом двох робочих днів за поточним ринковим курсом, що фіксується в момент укладання угоди, називають касовими угодами або угодами, виконаними на споті. Операції, що полягають в обміні визначеної суми в одній валюті на відповідну суму в іншій валюті за якимсь попередньо визначеним форвардним курсом, називають форвардними операціями.

При здійсненні будь-якої угоди з валютою розрізняють такі дати: дату укладання угоди, дату валютування та дату виконання угоди. Датою валютування називають дату виконання умов угоди, або дату фізичного переміщення коштів. Для безготівкових конверсійних операцій дата валютування збігається з датою виконання угоди і означає календарне число, коли проводиться реальний обмін грошових коштів: отримання купленої валюти і поставка проданої валюти контрагенту угоди. Для поточних конверсійних операцій дата валютування віддалена від дати укладання угоди не більш як на два робочі дні. Для депозитних операцій датою валютування є дата початку депозиту, тобто дата надходження коштів на рахунок позичальника. Датою закінчення депозиту є дата повернення основної суми на рахунок кредитора. Датами валютування і датами виконання угоди можуть бути тільки робочі дні, виключаючи вихідні та святкові для даної валюти дні.

До валютно-обмінних операцій належать:

· купівля у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

· продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

· зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;

· купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

· конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

· прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Суть та поняття еквайрингу

Еквайринг - це здійснення розрахунків по операціях, виконаним з використанням пластикових карт у підприємствах торгівлі й сервісу, а якщо просто, то це прийом до оплати пластикових карт. Процесинг надає встаткування й видаткові матеріали для роботи з платіжними картками у Ваших магазинах, навчає співробітників роботі з картами, проводить консультації співробітників Вашої організації.

Ця послуга пропонується організаціям, які мають магазини, склади оптової торгівлі, ресторани, кафе, бари або інші підприємства торгівлі й сервісу. Особливо приваблива ця послуга організаціям, що мають супермаркети,ювелірні магазини, автосалони, тобто на тих підприємствах, де дуже високий оборот наявних коштів. Еквайринг підвищує конкурентоспроможність Вашого підприємства й збільшує обороти підприємства за рахунок залучення нових клієнтів. Не секрет, що великому колу покупців заробітна плата (пенсія, стипендія) виплачується на пластикові карти. Знаючи, що своєю картою вони можуть розплатитися у Вашому магазині, вони підуть саме у Ваш магазин, а не в сусідній, де оплата можлива тільки за готівку. Клієнти зможуть витрачати у Вас більші суми й робити це, частіше, тому що вони не будуть обмежені наявними із собою коштами, крім цього психологічно клієнтам значно легше витрачати гроші, що перебувають на карті, і вони значно швидше зважуються на незаплановані покупки. Все вищевказане є основною перевагою еквайрингу, однак цим переваги не обмежені. Еквайринг дозволяє обслуговувати Ваших клієнтів на рівні світових стандартів. Еквайринг дозволить Вам заощаджувати на інкасації готівки, зменшити ризик одержання фальшивих купюр, адже одну картку перевірити набагато легше, ніж пачку купюр. Еквайринг дозволить зменшити наявний оборот Вашого підприємства, що, в остаточному підсумку, підвищить безпека Вашого бізнесу

Щоб організувати еквайринг Вашої організації необхідно укласти з процесингом договір на еквайринг. Необхідно також мати на Вашому підприємстві торгівлі або сервісу телефонний зв'язок для проведення авторизації карт. Потім касирам, що працюють із картами, необхідно буде пройти навчання.

За проведення операцій з використанням банківських карт процесинг стягує комісію. Ставка комісійної винагороди залежить від активності Ваших торговельних точок. Остаточно тарифи встановлюються в договорі на еквайринг і переглядаються раз в 3 місяці.

1. Зміст, особливості та класифікація послуг

2. Ринок фінансових послуг: поняття, функції та значення в економіці

3. Становлення ринку фінансових послуг в Україні

4. Право на здійснення операцій та заонодавче регулювання договорів із надання фінансових послуг

5. Фінансове посередництво та небанківські фінансові посередники

6. Організаційні правила та умови початку діяльності фінансових установ

7. Облік та звітність діяльності фінансових установ

8. Заходи щодо запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом

9. Порядок ліквідації фінансових установ

10. Механізм державного регулювання ринку фінансових послуг

11. Правове забезпеення надання фінансових послуг

12. Завдання та функції Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг

13. Ліцензування діяльності фінансування фінансових установ

14. Суть та структура ринку банківсьих послуг

15. Становлення ринку банківських полсуг у незалежній Україні

16. Правове забезпечення банківської діяльності

17. Стратегія розвитку ринку банківських послуг

18. Банківські кредитні послуги

19. Факторинг як напрямок взаємодії комерційних банків із підприємствами

20. Проведення довірчих (трастових) операцій банківськими установами

21. Становлення а розвиток страхових послуг в Україні

22. Нормативно-правове регулювання ринку страхових послуг

23. Державне регулювання страхової діяльності

24. Стратегічні напрямки розвитку страхування

25. Зарубіжний досвід функціонування ринку страхових послуг

26. Поняття та учасники ринку інвестиційних послуг в Україні

27. Система державного регулювання інвестицій в Україні

28. Інститути спільного інвестування в Україні та їх класифікація

29. Пайові та корпоративні інвестиційні фонди

30. Склад та структура активів інститутів спільного інвестування

31. Суть та значення лізингових угод

32. Вили лізингу. Фінансовий лізинг

33. Основні елементи фінансового лізингу

34. Правові основи лізингових операцій

35. Зародження і розвиток ринку ломбардних

36. Суть та значення діяльності ринку ломбардних

37. Послуги ломбардного кредитування і зберігання цінностей

38. Державне регулювання ринку ломбардних

39. Умови формування кредитних спілок

40. Суть та правове забезпечення концесій

41. Порядок укладення концесійного договору

42. Порядок укладення концесійного договору

43. Права та обов’язки сторін концесійного

44. Основи функціонування ринку комерційних послуг із цінних паперів

45. Реєстрація емісії цінних паперів

46. Організаційно-правові засади функціонування фондових бірж

47. Операції з валютою

48. Операції на міжбанківському валютному ринку

49. Операції на біржовому валютному ринку

50. Валютний арбітраж

51. Операції з обміну валют

52. Торгівля іноземною валютою на території

53. Платіжні системи та переказ грошей в Україні

54. Порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням

55. Суть та поняття еквайрингу

Зміст, особливості та класифікація послуг.

Крім ринків продукції трудових ресурсів, нерухомості на сьогодні важливого значення набуває РФП.

За допомогою ринку фінансових послуг розподіляються і перерозподіляються тимчасово вільні фінансові ресурси. В Україні РФП тільки зароджується, його формування було відстрочене через політичні і економічні фактори розвитку нашої держави, у той час як світова наука і практика пішла далеко вперед.

Виробництво послуг має свої особливості. Воно може бути, а може і не бути пов´язане з товаром у його матеріальному вигляді. У зв´язку з цим розрізняють два види послуг:

—виробничі (матеріальні);

—невиробничі (нематеріальні).

Послуги на відмінно від інших товарів, виробляють і споживають одночасно, внаслідок чого виникає певні особливості їх виробництва і реалізації.

1. послуги є нематеріальні за своєю природою. Вони є результатом діяльності яка не перериває виробництво продукції.

2. послуги не підлягають збереженню, що дає можливість виробництвам зводити свій оборотний капітал до мінімуму, тому, що витрати на утримання складських приміщень, охорони, закупки сировини, практично відсутня.

3. послуги виробляються і споживаються одночасно.

4.послуги є нестандартними і різноманітними.

Види та підвиди послуг: транспорт (пасажирський і вантажний), поїздки (ділові і особисті), зв´язок, будівництво, страхування, фінансові послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші бізнес-послуги (посередницькі послуги, лізинг та інші ділові, професійні і технічні послуги), особисті, культурні та рекреаційні послуги (аудіовізуальні та інші), урядові послуги.