Громадські функції соціального захисту селян

Соцiальний захист селян – важлива функцiя громади (нiчна варта, протипожежна охорона, допомога односельцям, потерпiлим вiд стихiйного лиха, жебракам).

До найважливіших функцій громади належало забезпечення порядку і безпеки усіх, хто перебував на її території, а також недоторканості рухомого і нерухомого майна. Для цього в українських селах існувала спеціальна служба, важливі обов'язки покладалися на всю громаду.
Традиційним інститутом правопорядку була нічна варта, відома в Україні від тих часів, коли необхідно було забезпечити оборону громади від зовнішнього нападу. Починаючи від ХІХ ст., функції і роль сільської сторожі істотно змінилися, і все ж ще у перші десятиліття ХХ ст. у більшості сіл нічна варта охороняла від злодіїв чи паліїв. Обов'язки сторожів почергово виконувало все доросле чоловіче населення, лише в окремих селах зрідка була постійна сторожа, яку утримувала громада.
У Галичині для повідомлення про варту служила спеціальна палиця ("варта", "куля") із зазначенням на ній нізви громади, якій вона належала. Форма цього атрибуту була довільною, але відомою всім мешканцям громади. Цю палицю щоранку передавали господареві того двору, який чергуватиме у наступну ніч. Організація і контроль цієї служби належали до обов'язків війта. При виявленні порушень порядку, особливо злодіїв, чи при пожежі село сповіщали дзвоном на дзвіниці, ударом по залізній рейці чи іншим відомим у селі сигналом.
Для охорони своєї власності кожна громада була зобов'язана мати окрему сторожу для лісу - лісника ("гайового", "побережника") і для поля - польового. Польовий стежив, щоб не робили самовільних стежок, ровів, не ходили і не їздили по чужому полі, не пасли худоби без пастуха, не переганяли самовільно худобу через чуже поле.
Найпоширенішими видами польових збитків уважали пошкодження посівів худобою, дичиною. Про виявлену на полі шкоду польовий сторож мав доповісти начальнику громади, тому що тільки йому в присутності двох присяжних належало право покарання порушників. Незначні повноваження мав і польовий. У Галичині, наприклад, йому було дозволено карати пійманого шкідника, доставляти до арешту, якщо сума заподіяної шкоди не перевищувала 5 золотих.

Громадські стосунки у поза виробничій сфері

Початково ігри, розваги, інші громадські форми дозвілля влаштовувалися біля водоймищ (озер, річок, криниць), а також на лісових галявинах, оскільки тут відбувалось жертвопринесення. Поклоніння воді й вогню, магічні дії, скеровані на очищення, як відомо, — це дохристиянська традиція, яка найвиразніше проявилась і найдовше збереглась на свято Купала.

Та частина обрядів і пісень, що виконувались під відкритим небом (на галявинах, полі, цвинтарі), супроводжувалась іграми, танцями і пантомімою 20.

Весняною порою великі гурти молоді збиралися на лоні природи "гукати весну, "закликати весну". Це були дівочі розваги, у вільний від роботи час, які проводили тільки до Зелених свят. В обряді зустрічі весни виконання веснянок поєднувалось з танцями: в центральних районах України ключових — ("кривий танець"), у західних — колових.



Розваги на природі приносили радість самим їх учасникам, не потребували глядачів, хоча завжди збирали юрби шанувальників, часто тих, хто за віком не міг взяти в них участі. Ігри були парубоцькі, дівочі, дитячі, гуртові, окремі для одружених. У дозвіллі юнаків переважали ігри спортивного характеру — змагання в силі, спритності, що властиве всім народам. В Україні найпоширенішими були перетягування шнурка, ходіння на палицях, стрибки, а також військові ігри. Відомі з писемних джерел і кулачні бої. їх влаштовували хлопці й навіть жонаті між мешканцями різних вулиць, між центром села і хутором або на передмістях переважно на великі свята, зокрема на Різдво. До найдавніших ігор у дівочих гуртах відносять "хрещика", "довгу лозу", "у квача", "зельмана". З традиційних ігор, поширених серед молоді, слід назвати ігри при покійнику ("лопатки", "жука", "лубки" та ін.), які збереглися у Карпатах аж до XX ст.; серед дітей — гра під назвою "паці". Її давність підтверджують археологічні знахідки.

Найпоширенішою забавою були танці, в яких поєднувався ритуальний елемент з розважальним. Танці, веселощі, сміх — це були форми світської народної культури, які церква безуспішно намагалася викорінити.

Не можна забувати, що деякі види розваг залишалися привілеєм верхівки, наприклад, полювання. Важка селянська праця надто обмежувала час дозвілля. Трохи менше працювали взимку, тоді й частіше передбачалися святкові розваги. Упродовж року місцем зустрічі залишалася церква. Туди ходили не тільки молитися, а щоб зустрітися з ближчими і дальшими сусідами, обмінятися новинами. Місцем обміну інформацією були торги і ярмарки, з часом дедалі більшу роль як місце зустрічі відігравала корчма, переважно для чоловіків. У корчмах зустрічалися люди різних станів, місцеві і мандрівники. За чаркою, при танцях і співах, в азартних іграх нерідко стиралися грані між станами, налагоджувалися безпосередні контакти людей, які не могли вільно спілкуватися в інших місцях. Жарти, сміх, пародійна сміхова культура переламували, до певної міри, міжстанові бар’єри. Водночас, як видно з фольклору, в корчмі нерідко спалахували не тільки звичайні бійки, а й конфлікти на ґрунті соціальних суперечностей. Крім корчми, чоловіки зустрічались в кузні або млині, жінки — при спільній праці, наприклад за прядінням або пранням.

54. Космогонічні й астрономічні знання і міфи українців

В Україні астрономію вивчали у братських школах уже в XVI ст. разом з математикою. Оригінальні астрономічні знання мав сам народ. Потреби виробництва, господарської діяльності зумовили регулярні спостереження за небесними світилами, виявлення закономірностей їх руху і відповідного зв'язку з періодичністю у природі, що було необхідно для розуміння природних процесів і пристосування до них власних умов життя. Здавна була відома Вечірня зірка — планета Венера. Зазвичай для виміру часу користувалися спостереженнями за зміною фаз Місяця. В народі його поділяли на три, чотири або п'ять частин — відповідно до фаз небесного світила. При поділі на чотири чверті перша чверть Місяця називається молодик, друга — підповня, третя — повня, четверта — остання кватира. Трифазовий поділ обіймав відповідно такі частини: молодик (новак), підповня і старий. При п'ятичастинному членуванні місяця між молодиком (нив) і підповнею чотиричастинного поділу вставлялася п'ята частина — перша кватира.

Народні знання у галузі медицини

Система народних поглядів і знань у галузі медицини

Багаторічний досвід народу втілився у певну систему поглядів, знань, традицій, наприклад, як, де і коли збирати лікарські рослини, цілюще зілля, підсвідомо враховуючи біоритми природи. Склалася традиція шукати зілля там, куди "не доходить голос півня" — іншими словами, у віддалених місцях у лісі, тобто в екологічно чистих місцях. Існує повір'я, що не кожен може заготовляти лікарське зілля. Деякі трави повинен розшукувати і збирати сам хворий. На Західному Поліссі цілющі трави і зілля могли збирати лише старші жінки. Життєва практика населення України засвідчує про глибокі знання лікувальних властивостей різних дерев, квітів, трав, кущів та ін. Уже в часи Київської Русі було чимало людей, добре обізнаних з різноманітними способами і методами лікування, — знахарі, ведуни, лечці тощоГоловним засобом лікування в народній медицині українців залишаються рослини. Крім таких дикорослих, як горицвіт, кропива, валеріана, подорожник, конвалія, молочай, звіробій, кінський щавель, полин, м'ята, широко використовуються культурні городні рослини: часник, цибуля, редька, картопля, горох, мак, кавун, диня, різні ягоди.

Народна ботаніка і зоологія

З народною медициною тісно пов'язані народна ботаніка і зоологія. Широке застосування трав, коріння, різних відварів для виходжування тварин має давні традиції. В давнину лікування тварин часто супроводжувалося магічними діями, примовляннями. Ця галузь має чималий досвід, який акумулює певні елементи магії, ворожіння, оригінальні національні знання. Народ володів засобами боротьби з шкідливими рослинами, комахами, тваринами, птахами. Водночас домашні ліки рослинного і мінерального походження, а також хірургічне втручання — випробувані багатьма поколіннями українців — дієві у ветеринарії. Коростиву худобу лікують звареним на воді гірчаком, тютюном або змазують дьогтем. На Волині сухим потовченим листям ранника засипали рани домашніх тварин, виводили лишаї і коросту.

Хірургічним втручанням лікують коней від мишки, телію, залізняка й інших хвороб. В народі існує глибоке розуміння значення санітарії та гігієни і профілактики хвороб як необхідних умов вирощування домашніх тварин. Це дає змогу запобігти багатьом захворюванням, падежу молодняка.

Народні знання українців з ботаніки, зоології і ветеринарії засвідчують високу загальну культуру народу. Вони доводять глибоку мудрість і розважливість тих, хто віками відбирав і удосконалював прийоми й інтелектуальні надбання, які дотепер служать людям. Ці знання внесені українським народом до скарбниці загальносвітової культури.

В народній уяві реальні проблеми лікування людей і тварин обростали різноманітними міфами, повір'ями, фантастичними елементами.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь