Господарські форми економік Стародавнього світу


Зародження і еволюція системи феодалізму.

XVI — XVII ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом

переходу від феодального до індустріального суспільства. Зміст цієї

перехідної епохи полягав у розкладі феодальних відносин і формуванні

передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової

економіки. Головною причиною переродження феодальних відносин у ринкові виступила

неадекватність форм організації феодального господарства умовам його

відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феодального

суспільства як цілковито об'єктивне явище відбувалася еволюція

господарського розвитку В напрямі поступового витіснення натуральної

форми господарства товарною. Криза натуральної системи господарства була

початком становлення господарства ринкового типу.

Розклад феодального господарства був пов'язаний з такими процесами, як

розвиток товарного господарства, формування великих капіталів,

перетворення феодальної земельної власності на об'єкт купівлі-продажу,

використання найманої робочої сили, посилення майнової та соціальної

диференціації тощо. Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів

ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в

країнах Північно-Західної Європи (Англії, Нідерландах, Франції).

Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський

капітал, руйнація натуральних форм феодального господарства, ремісничих

цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх

національних ринків. Створенню загальноєвропейського товарного та

грошового ринку сприяла міжнародна торгівля. У країнах Західної Європи

початок переходу від феодального до капіталістичного господарства

поклали зміни у сфері матеріального виробництва, стані та характері

розвитку продуктивних сил, а також розширення внутрішнього і зовнішнього

ринку, що сформувалися на межі XV і XVI століть. На кінець XV ст. економіка феодального господарства в країнах Західної

Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося феодальне та селянське

господарство. Швидко зростає економічна роль феодальних міст, які

стрімко розвиваються, а в них -ремісничого виробництва, що

перетворюється на дрібнотоварне, поглиблюється суспільний поділ праці,

розвивається внутрішня Та зовнішня торгівля, зростає роль грошей.

Зростання ринку, втягування сільського господарства в товарно-грошові

кого господарства в товарно-грошові

відносини лягає в основу цих процесів. Поділ праці набуває якісно нового значення і відбувається па різних

господарських рівнях; міжнародному (спеціалізація країн на виготовленні

окремих видів товарів), макроекономічному, національному (остаточне

виділення ремесла в окрему галузь, поява нових галузей економіки),

мікроекономічному (поопераційний поділ праці в цехах, мануфактурах).



У процесі розкладу феодальних господарств та переходу до

індустріалізованих капіталістичних господарств вирішальна роль належить

розвиткові науки, техніки, промисловості, сільськогосподарського

виробництва, результатом чого було створено передумови для здійснення

великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст.

 

Характеристика античного світу

Колискою європейської цивілізації вважається Стародавня Греція. Саме античний світ заклав основи пізніших європейських філософ. праових, політичних, етичних, художніх, наукових систем. Античність є історичним фунадаментом сучасної Європи. Багато основоположних уявлень науки, підтвердженні експерементально були в зародку античної філософії, яка створила багатий категоріальний апарат. З античної філософії виростає і сучасна наука.

Антична цивілізація мала великих попередників. Крито-мікенська культура (3-2тис. д.н.е.). На острові Крит виникають палаци(М. Кнос), оздоблений фресками із зображенням сцен придворного життя, а також биків, що були священими тваринами. Основними центрами Мікенської культури на території материкової Греції були палаци, оточені мурами. Культура Мікен була більш войовничою ніж Критська. Вона занепала під ударами дорійців. 11-9ст. д.н.е. –Гомерівський період. Матеріальна і духовна кул-ра занепадають, але з’явл. техніка обробки заліза. 8-6ст. д. н.е.-Архаїчний період. Видатні постаті: Гомер, Гесіод, Сафо, Алкей. З’явл. перші філософи – Анаксімен, Анаксімандр. 5-4ст. д.н.е. –класичний період. –розквіт грецької культури. 4-1ст. д . н. е. – період елінізму, пов’язаний з походами Александра Македонського і поширення грецької культури на схід. Створюються бібліотки в Александрії та Пергамі. Спадкоємцем еллінської цивілізації стає Рим. 8-6ст. д. н.е. Римом володіли царі етрусків (царський період).

Кінець 6-1ст. д.н.е. –Римська республіка. Кін. 1-5ст. н.е. – імперія. Римська культура була примітивніша за грецьку . Вони запозичили грецьких богів та міфологію. До Риму звозились картини і статуї з усього еліністичного світу.

Лірики: Овідій, Горацій, Вергілій, Проперців.

Історики: Корнелій Тацит, Квітоній

Філософи: Сенека, Цицерон

 

Форми феодального землеволодіння в Західній Європі.

Цей процес відбувався двома шляхами. Перший — через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VI ст. — і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод — земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідаль-ної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен.
Другий шлях формування феодальної земельної власності і, отже, усієї феодальної системи — практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавався васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька..
Відданість цінилась дорого, і бенефіций все частіше ставав майже повною власністю васала, переходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася у спадок, отримала назву лен або феод, а її власник —феодал, звідки і назва суспільно-економічної системи — феодальна. Але феод, як і бенефіций, залишався умовною формою землеволодіння і передбачав обов'язкове несення служби відносно сюзерена. Отже, можна дати такі визначення форм феодального землеволодіння, що сформувалися в Західній Європі:
Аллод —повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується.
Бенефіций —умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової;
Феод —умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену —феодалу, який надав землю. Присяга зобов язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати останнього з полону.

Аграрний преворот в Англії

Обгороджування. Особливістю розвитку сільського господарства Англії XVI ст. став початок аграрного перевороту — становлення ринкових відносин у сільському господарстві. Для розвитку вівчарства землевласники (лендлорди) почали перетворювати землі у своїх маєтках на пасовиська. Збільшуючи площі пасовиськ, вони зганяли селян із земель та обгороджували їх. Цей процес отримав назву обгороджування.

У результаті проведення обгороджувань в Англії з'явилися нові суспільні верстви — нові дворяни та сільські наймити. Нові дворяни отримували прибутки інакше — від вирощування овець і продажу вовни. Селяни, які залишилися без засобів до існування, були змушені шукати роботу в містах або працювати на нових дворян. Вони ставали наймитами і працювали на нових дворян за платню. Поява нових суспільних верств засвідчила формування в сільському господарстві Англії ринкових відносин. Гроші перетворювались у капітал, що його нові дворяни вкладали в розвиток свого господарства з метою отримання прибутку.

Зміни, які відбувались сільському господарстві Англії в XVI ст., стали передумовою поширення мануфактурного виробництва у промисловості країни.

«Криваве законодавство». Аграрний переворот і розвиток ринкових відносин у сільському господарстві зумовили значні зміни в англійському суспільстві. Мануфактурні підприємства та господарства нових дворян не могли забезпечити роботою величезну кількість знедолених селян. Міста заполонили жебраки, величезні маси людей шукали роботи і, не знаходячи її, крали або старцювали. На початку XVII ст. в Лондоні налічувалося 50 тис. жебраків. Король Генріх VIII почав видавати закони, спрямовані проти старцювання. Збирати милостиню дозволялося тільки немічним і старим; тих, хто міг працювати, били батогом і зобов'язували повертатися додому. Якщо затримували вдруге — знову били та відрізали половину вуха. Кого затримували втретє — страчували як злочинця.

Король Едуард VI «покращив» ці закони. Той, хто не працював, віддавався в рабство тому, хто на нього доніс. Хазяїн мав право примушувати його до будь-якої роботи, продавати, дарувати тощо. Якщо раб тікав, то за першу втечу йому випалювали на лобі або щоці тавро й віддавали в довічне рабство. За другу втечу ставили друге тавро, за третю — страчували як державного злочинця. Англійські хроніки пишуть, що за роки правління Генріха VIII було страчено 72 тис. волоцюг і жебраків.

В історію ці закони увійшли під назвою «кривавого законодавства».

Економічні наслідки Другої світової війни для світового господарства. План Маршалла.

У червні 1947 р. держсекретар СІЛА генерал Дж. Маршалл. виступаючи у Гарварді, запропонував план допомоги європейським державам, до якого входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері. За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948—1951 рр.)
16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі
17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз.
Радянському Союзові також запропонували взяти участь у плані Маршалла. Цілком ймовірно, що за умови участі СРСР у цьому плані, вплив США в Європі посилився б меншою мірою, а відбудова народного господарства в країні відбулася б більш успішно та менш болюче. Але керівництво СРСР (як на це і розраховували американські політики) не лише саме відмовилося від допомоги, а й заборонило брати в ньому участь східно-європейським країнам . План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей:
— економіка країн Західної Європи була відбудована;
— європейські країни зуміли погасити зовнішню заборгованість;
— вплив комуністів та СРСР (який дуже зріс у роки війни) було послаблено;
— США отримали надзвичайно великий ринок збуту;
— було відбудовано і зміцнено європейський середній клас. існування якого є гарантом збереження політичної стабільності та стійкого розвитку.

Господарські форми економік Стародавнього світу

3.2.1. Основні риси первісного суспільства і господарства перших цивілізацій (загальна характеристика)

Первісна доба – найтриваліша в історії людства. Вона існувала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (ІV – ІІІ тис. до н.е.). Первісне суспільство поділяється умовно на кам`яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із даних етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Основними рисами первісного ладу є такі:

вкрай низький рівень розвитку виробничих сил;

колективна праця;

общинна власність на засоби виробництва;

зрівнювальний розподіл продуктів виробництва;

залежність людини від зовнішнього середовища у зв`язку з крайньою примітивністю засобів праці.

Розширення товарного виробництва, поглиблення розподілу общинної праці і посилення обміну поступово сприяли розпаду общинного виробництва і колективної власності, в разі чого поширювалася та зміцнювалася приватна власність на засоби виробництва, яка була зосереджена в руках патріархальної знаті.

Війни між общинами та племенами призвели не тільки до захвату нових територій, але і до появи полонених, котрі ставали рабами. Поява рабів, майновий розпад всередині общини неминуче призвели до появи класів і формування класового суспільства і держави.

Перехід від первіснообщинного способу виробництва, заснованого на колективній праці і общинній власності, до класового суспільства і держави є закономірним процесом історії розвитку людства.

3.2.2. Господарство українських земель у період від найдавніших часів до V ст. н.е.

Територія України була заселена із найдавніших часів. Люди селилися в основному на півдні сучасної України, їхнє житло нагадувало курені, накриті шкурами звірів. Основними заняттями були збиральництво та полювання. Найпоширенішою культурою періоду ІV – ІІІ тис. до н.е. була трипільська, найменування якої походить від с. Трипілля на Київщині. Трипільці селилися майже на всій території сучасної України. Основними заняттями трипільців було хліборобство та скотарство. Було добре розвинуте ремесло. Трипільці були праосновою українського народу, а їх господарські здобутки ставлять трипільську культуру поряд із шумерською культурою, дають підставу сучасним науковцям вважати трипільців одним із найцивілізованіших народів неолітичної доби.

У VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. на землях нинішньої України проживали скіфи. Наприкінці VІ ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об`єднання на чолі зі скіфами – Велика Скіфія зі столицею поблизу сучасного м. Кам`янки-Дніпровського на Запоріжжі. До її складу входили різні за походженням народи. Це були перші паростки власне державності на території сучасної України.

Важливим заняттям скіфів було ремесло. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза, виготовляли зброю, військову амуніцію.

Добре розвинутою була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами-колоніями. Скіфи вивозили хліб, солону рибу, полотно, мед, віск, хутро, а ввозили різні вина, золото і срібло, вироби з дорогоцінних металів, зброю, дорогі тканини та інші товари.

У ІІІ ст. до н.е. почався занепад могутньої держави скіфів.

3.2.3. Економічний розвиток країн Стародавнього Сходу та Античного світу

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля призвели до розпаду первісної господарської системи. Створюються передумови для виникнення державних утворень – центрів світової цивілізації.

До країн Стародавнього Сходу належали Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилонське царство), Стародавня Індія, Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняли їх від країн античного світу (стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвиткові землеробства на високоврожайних поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Найбільшим досягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам`ятки.

До країн східного рабства належали також державні утворення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, споруджували греблі, канали, інші іригаційні споруди. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. У часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вавилонському царстві вже існувало лихварство.

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії.

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване “східне” рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, численних чиновників, при храмах.

В країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

Іншим і незалежним шляхом від країн Стародавнього Сходу формувались класове суспільство і держава в античному світі. Рабовласницькій устрій, який склався в Стародавній Греції і Стародавньому Римі, суттєво відрізнявся від східного рабства як відносно більш високим рівнем розвитку виробничих сил, так і найбільш зрілими рабовласницькими виробничими відносинами.

У світовій історії після занепаду Вавилонського царства та Єгипту розпочинається новий період – античний (давній). В авангард світового прогресу стає Греція, яка була розташована на межі трьох континентів – Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Значне місце в господарстві країни займали ремесла, зокрема виплавлення металів. Висока могутність Афін привела до розвитку кораблебудування, яке було під контролем держави. Особливо успішно в Стародавній Греції розвивались будівельна справа, обробка каменю. Розвиток ремесел привів до спеціалізації виробників. Поступово розвивалося сільське господарство.

Перенаселення Греції і гостра нестача землі у VІІІ – VІ ст. до н.е. зумовила колонізацію та утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів і т.д. Міста-колонії стали центрами торгівлі греків із сусідніми народами. Широкого розвитку набули в Стародавній Греції торгівля і товарно-грошові відносини.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке використання праці величезної кількості рабів.

В античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва.

У 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в ІІ ст. до н.е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.

Історія Стародавнього Риму – одна з найцікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яка досягла класичних форм.

В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сільському господарству, яке було багатогалузевим. Фінансова система Риму була розвинута і трималася на експлуатації римських провінцій.

У ІІІ – ІV ст. н.е. господарство Стародавнього Риму починає занепадати. Причиною кризи стало загострення внутріш-ніх суперечностей та конфліктів. Вичерпала себе рабовласницька система господарювання. Зросло значення невеликих господарств. Провідною формою виробничих відносин у сільському господарстві став колонат, тобто прикріплення до латифундій колонів – дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю. Економічний занепад охопив також ремесло і торгівлю. Зменшилося населення міст. Зазнала краху завойовницька політика Риму. Римська імперія втратила свою економічну єдність.

Остаточне падіння рабовласницької системи в Європі пов`язують із падінням Римської держави. В 476 р. Римська держава перестала існувати, а на її руїнах виникли нові ранньофеодальні держави.

 

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь