Соціально-економічна характеристика країни


Завдяки високому рівню розвитку сільського господарства добувної та виробничої промисловості і сектору послуг, також як і великій кількості працездатного населення, за рівнем ВВП Бразилія перевищує будь-яку країну Латинської Америки. Зараз країна розширює свою присутність на світових ринках. Головні експортні вироби включають авіаційну техніку, каву, транспортні засоби, сою, залізну руду, помаранчевий сік, сталь, тканини, взуття, електроапаратуру та цукор.

Бразилія має дев’яту за розміром економіку в світі. Економіка країни дуже різноманітна із значними варіаціями між регіонами. Найбільш розвинена промисловість сконцентрована на Півдні і Південному сході. Північний схід – найбідніший регіон, але зараз він починає привертати нові інвестиції.

Країна має самий розвинений промисловий сектор в Латинській Америці, який складає третину її ВВП. Вона виробляє дуже різноманітну продукцію, від автомобілів, сталі та нафтопродуктів до комп'ютерів, літаків і споживчих товарів. Після підвищення економічної стабільності, забезпеченою PlanoReal, бразильські і багатонаціональні бізнес-структури активно інвестують в нове обладнання і технології, велика пропорція з яких закупається в Північно-Американських підприємств.

Бразильські міста значно відрізняються одне від одного за легкістю ведення бізнесу. В Бразилії досить легко реєструвати майно та підприємства, незважаючи на ідентичні правила по всій Бразилії, передача майна займає багато часу. Хоча бразильська економіка досить розвинута, широко поширені проблеми корупції, бідності і неграмотності, що є значними бар’єрами розвитку [21; 45].

Після десятиліть значної інфляції і кількох спроб взяти її під контроль, в липні 1994р., під час президентства Тамара Франку, уряд Бразилії розпочав програму економічної стабілізації (План-реал) названий на честь введеної нової валюти – реалу. Темпи інфляції, які досягли рівня приблизно 5000 % на рік в 1993 р. швидко впали, досягши рівня в 2,5 % в 1998 р. Ухвалення Закону про фінансову відповідальність у 2000 р. поліпшило фінансову дисципліну місцевих і федеральних адміністрацій, хоча частково за рахунок інвестицій в інфраструктуру і удосконалення соціальних послуг. Протягом президентства Фернандо Енріке Кардозу (1995-2002 рр.) уряд приклав значні зусилля для перероблення переважно державної економіки на переважно ринкову. Конгрес схвалив кілька законів, що в більшій мірі відкрили економіку для участі приватного сектора і збільшили її привабливість для іноземних інвесторів.

В результаті у рік обрання Лули (2009р.) ВВП зріс на 0,5%, але вже в 2010 р.− на 5,2%, та в 2011 р. − на 2,3%, хоча цьому допоміг ріст світової економіки у цей період [15; 200].

Економіка все ще має серйозні проблеми і важливі реформи все ще необхідні. Серед проблем можна назвати недостатню інфраструктуру, концентрацію прибутку, недостатню якість суспільних послуг, корупцію, соціальні конфлікти і урядову бюрократію. Ці проблеми досить важкі у Бразилії порівняно з іншими країнами. Внутрішній державний борг досяг рекордного значення на фоні зростаючих державних витрат [4; 341].



Основний вид транспорту − автомобільний. Автодоріг − 1,7 млн. км, із них 8% − асфальтовані. Довжина залізничних колій − 30 тис. км. Протяжність річок, судноплавних протягом року, перевищує 31 тис. км. Найзручніші водні шляхи (Амазонка з притоками, Сан-Франсіску, Парана, Парагвай) знаходяться далеко від основних господарських центрів країни. Велике значення мають каботажні перевезення вздовж Атлантичного узбережжя.

Основні морські порти: Сантус, Ріо-де-Жанейро, Ресіфі, Ріу-Гранді, а товарами експорту є залізна руда, соя та продукти борошномельної промисловості, кава, какао, цукор, апельсиновий сік, боксити.Бразилія імпортує нафту, машини та устаткування, зерно, вугілля, кольорові метали, її основними торговими партнерами є країни − члени ЄС (33% товарообігу) і США (19%).

Бразилія − високо урбанізована країна, де в містах проживає понад 70% населення. Проте регіональні контрасти великі: на південному сході в містах зосереджено більш як 75% жителів, на північному сході − 42, на півдні − 50%. Перенесення столиці з Ріо-де-Жанейро до Бразилія було одним із заходів, спрямованих на освоєння внутрішніх земель країни. Найбільші міста: Сан-Паулу (15,4 млн жителів), Ріо-де-Жанейро (9,8 млн), Белу-Орізонті (2,1 млн), Салвадор (2,1 млн), Форталеза (1,5 млн).

Країна досягла великих успіхів у створенні сучасного промислового виробництва, перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну країну. Бразилія посідає десяте місце в світі і восьме − серед країн ринкової економіки, безпосередньо слідуючи за «сімкою». Частка промисловості у ВВП сягає 43%, сільського господарства − 10% [11; 534].

Одним із пріоритетних напрямів економічної стратегії є виробництво електронно-обчислювальної техніки. Національні підприємства забезпечують понад 50% внутрішніх потреб у засобах інформатики. За випуском міні- та мікрокомп'ютерів Бразилія поступається лише США, Японії та ФРН. Значного розвитку набуло автомобілебудування. Щорічно виробляється більш як один млн. автомобілів, а також літаки і трактори. Морські судна збирають у бухті Гуанабара. Підприємства електротехніки знаходяться в Кампінасі, Ріо-де-Жанейро, Сан-Жозе-дус-Кампус.

Машинобудування концентрується переважно в двох головних промислових центрах країни − містах Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро [35]. Гірничодобувна промисловість представлена видобуванням залізної руди. На території Амапа, в штатах Мінас-Жерайс, Мату-Гросу експлуатуються родовища марганцю. У невеликих кількостях видобувають мідь, свинець, цинк, нікель, переважно для внутрішнього ринку.

Бразилія є значним постачальником на світовий ринок стратегічної сировини: ніобію, берилію, танталу, цирконію, слюди. У країні зростає також видобування алмазів, золота, дорогоцінного каміння та збудовано металургійні заводи. За виробництвом сталі країнаувійшла до десятки провідних країн світу.

Хімічна промисловість виробляє каустичну соду, різні кислоти,барвники, азотні й фосфорні добрива, синтетичні волокна, синтетичний каучук, пластмаси.Серед галузей легкої промисловості значного розвитку набулитекстильна, шкіряно-взуттєва. До половини текстильної продукціїдають підприємства Сан-Паулу, 25% − Ріо-де-Жанейро. Харчова промисловість представлена цукровою, м'ясною, олійницькою та тютюновою галузями. Значного розвитку набула кавовапромисловість.

У Бразилії сільське господарство − досить розвинена галузь. Тут зайнято 30% самодіяльного населення (23 млн осіб). Вирощують рис, каву, цукрову тростину, кукурудзу, сою, пшеницю, бавовник, какао та інші культури. За обсягом сільськогосподарського експорту країна поступається лише США і Франції. П’ять основних експортних культур − кава, какао-боби, бавовна, цукрова тростина і соя − охоплюють більш як 30% посівних площ і складають понад 35% вартості продукції рослинництва. За виробництвом кави Бразилія посідає перше місце в світі. Друге місце належить їй за виробництвом какао, цукрової тростини, сої. Збір бананів та апельсинів − найвищий у світі [12; 221].

Головні продовольчі культури, під якими 1/2 всіх посівних площ − кукурудза, коричнева квасоля і маніока. Вони поширені повсюдно. Із зернових вирощують пшеницю, ячмінь, овес. А втім, збір пшениці покриває лише 40% внутрішніх потреб, тому країна постійно І вдається до імпорту пшениці

Зробивши дослідження ми з’ясували, що соціально-економічна сфера діяльності полягає у здійсненні просторових процесів у суспільстві, впровадженні раціональних форм організації життя людей з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, розвитку особистості, відновлення життя, відтворення населення. Ця сфера безпосередньо пов'язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними дослідженнями тощо. Питання стосовно розвитку соціальної сфери як виду економічної діяльності розглядаються виключно в контексті організації життя людей в межах конкретної території, територіальної організації праці.

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь