Господарська діяльність бюджетних установ: сутність, значення


 

Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ як суб'єктів господарювання характеризується низкою особливостей, які впливають на побудову бухгалтерського обліку та звітності. Так, вони не розглядають отримання прибутку і його розподіл між учасниками в якості основної мети своєї діяльності, оскільки їх створення направлене на вирішення суспільно значимих задач (в тому числі соціальних, управлінських, освітніх, наукових, культурних та ін.). Основним нормативним документом, який регулює діяльність бюджетних установ є Бюджетний Кодекс України. Він визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до п. 12 ст. 2 Бюджетного Кодексу бюджетні установи – органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими організаціями [2].

До бюджетних установ відносяться:

- Верховна Рада;

- Адміністрація Президента;

- міністерства і відомства;

- місцеві державні адміністрації;

- органи місцевого самоврядування (районні, районні у містах, міські,

селищні, сільські ради);

- державні підприємства, установи і організації, що фінансуються

виключно з бюджетів усіх рівнів.

Згідно з п.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду бюджетні установи використовують план формування та використання фінансових ресурсів, який називається бюджетом [2]. Бюджети поділяються на державний бюджет та місцеві бюджети та їх сукупність, яка побудована з урахуванням економічних відносин та регулюється нормами права, складає бюджетну систему України. Здійснювати виконання бюджету протягом бюджетного періоду надано повноваження органам державної влади. Це повноваження закріплено Законом України «Про Державний бюджет України». До місцевих бюджетів відносяться бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. В свою чергу до бюджетів місцевого самоврядування належать бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Відповідно до цього визначення бюджетні установи можуть фінансуватися із державного бюджету та із місцевих, тому що вони є учасниками бюджетного процесу і наділені відповідними правами і обов'язками або бюджетними повноваженнями.

Для контролю за виділеними бюджетними коштами та результатами їх використання Кабінетом Міністрів України ухвалено Концепцію застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі [50]. Відповідно до даного розпорядження, починаючи з 2008 року, затверджено паспорт для кожної бюджетної програми, виконання якої покладено на одну або декілька бюджетних установ.

Паспорт бюджетної програми – це документ, що визначає мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми відповідно до бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) [2].

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників [2].

Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня – розпорядник, який в своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього. До розпорядників належать обласні управління освіти, культури, охорони здоров'я тощо [48].

Розпорядники, до сфери управління яких належать інші розпорядники нижчого рівня, в процесі складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів застосовують до них положення порядку, визначені для головних розпорядників. Тобто, якщо обласним держадміністраціям, управлінням освіти, культури, охорони здоров'я, підпорядковуються районні держадміністрації, відділи освіти, культури, районні лікарні, то в такому випадку обласні управління визнаються, як головні розпорядники коштів для відповідних районних структур. Або ж міська рада координує діяльність та здійснює фінансування міських будинків культури, дошкільних закладів, то вона теж для даних установ є головним розпорядником. Повноваження, яке надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету, визначається як бюджетне асигнування. В свою чергу, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетне призначення – це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування. Ці повноваження визнаються як повноваження на майбутні бюджетні зобов'язання [2].

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи. Бюджетна установа може вести облік самостійно або обслуговуватися централізованою бухгалтерією. Але і в першому, і другому випадках для забезпечення своєї діяльності установа складає індивідуальні кошториси й плани асигнувань за кожною бюджетною програмою (функцією), яку вона буде виконувати, наприклад, для надання медичної допомоги населенню, для контролю за надходженням податків тощо.

Для того щоб бюджетна установа виконувала свої функції, визначені її Положенням чи Статутом, їй, в першу чергу, необхідний план, в якому повинні бути визначені доходи, які вона має отримати протягом бюджетного періоду, та відповідні видатки, які будуть здійснені на утримання установи, для здійснення нею своїх повноважень.

За дотримання правил бюджетної дисципліни і правильну організацію бухгалтерського обліку в бюджетних установах відповідальність несуть керівник установи і головний бухгалтер. Головний бухгалтер повинен керуватися Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», іншими нормативними актами вищих органів державної влади і управління, вказівками та інструкціями Державної казначейської служби України. У цих документах визначені обов'язки, права і відповідальність головного бухгалтера за правильну організацію обліку, які поширюються на працівників облікової служби всіх підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і форм господарювання.

Особливість функціонування суб’єктів бюджетної сфери накладає й відбиток на формування їх доходів. Доходи, видатки та витрати бюджетних установ є самостійними об’єктами обліку, проте в системі бухгалтерського обліку бюджетних установ розглядаються у взаємозв’язку, оскільки зв’язок між ними має причинно-наслідковий характер.

Поняття «доходи установи» висвітлюється в наукових публікаціях багатьох сучасних дослідників, зокрема: Левицька С.О. стверджує, що доходи – отримані з державного та місцевого бюджетів та генеровані бюджетними організаціями асигнування [50]; Лемішовський В.І. відзначає, що діяльність цих установ фінансується за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, які надаються їм безповоротно [54], Свірко С.В. вказує, що доходи бюджетних установ – це надходження грошових коштів, отримуваних установами за рахунок державних коштів, для виконання кошторису доходів і видатків [57].

Отже, аналізуючи наведені визначення, можна відзначити, що принципових різниць у них немає, всі перелічені автори ототожнюють їх з надходженнями фінансування з бюджетів.

Зовсім інше поняття стосовно доходів наведено в МСБОДС 9 «Дохід від операцій обміну». Це – валове надходження економічних вигод або потенціалу корисності протягом звітного періоду, коли чисті активи/власний капітал зростають у результаті цього надходження, а не в результаті внесків власників.

При цьому суми, зібрані представником органу державної влади чи іншої урядової організації, не є економічними вигодами або потенціалом корисності, що надходять до суб’єкта господарювання, і не ведуть до збільшення активів чи зменшення зобов’язань, тому їх виключають з доходу [53].

Бюджетні установи у процесі надання нематеріальних послуг здійснюють видатки, які за економічним змістом відрізняються від витрат суб’єктів підприємницької діяльності.

Існують різні тлумачення терміну «видатки». Так Александров В.Т. наводить таке визначення: видатки – один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів [50]. Лондаренко О.О. зазначає, що видатки бюджетних установ є централізованими видатками, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого). Вони є прямими цільовими витратами держави, що забезпечують її безперебійне функціонування і відображають економічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті. Джога Р.Т. відмічає, що під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню, а тобто не створюють і не компенсують фінансові вимоги і поділяються на відплатні (обмінюються на товари чи послуги) і не відплатні (односторонні). До видатків не відносять: платежі в рахунок погашення державного боргу (класифікація, як фінансування). Витрати бюджетних установ включають фактичні витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів на утримання установи та її статутну господарську діяльність [54].

Поняття видатки також конкретизоване у Бюджетному кодексі, в якомувизначено, що їх слід визнавати як кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум [2].

Таким чином, поняття доходи і видатки по різному трактуються науковцями та міжнародними стандартами. Бюджетна установа може як отримувати доходи, так і здійснювати видатки загального і спеціального фонду, що призводить до виникнення різних підходів щодо їх організації.

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь