Двох синів твоїх узяли фронти,

Бо на рідний край впала чорна злива.

В партизанську ніч посивіла ти,

Як в тяжкий мороз Непожата нива.

Читаємо ці рядки, бачимо нелегку долю жінки, в житті якої було чимало випробувань. Та, незважаючи на нещастя, сум, утому, вчи­телька кожного дня йде однією й тією ж дорогою до школи — щоб зустріти нових школярів, щоб вчити їх, щоб випустити у доросле життя гідними людьми:

Скільки підросло й полетіло нас

В молодій весні, в колосистім полі,

А у тебе знов та ж доріжка в клас,

Той же явір наш Під вікном у школі.

Тяжкі часи описує автор. Доля вчительки була долею багатьох українських жінок. Така доля спіткала і більшість з її учнів. Та завжди залишиться вона — вчителька, «друга мати», «радниця» — в серці кожного з її вихованців. Тому, дивлячись на пройдений шлях, героїня Андрія Малишка зможе сміливо радіти та пишатися тим, що залишила помітний та важливий слід на цій землі.

Я з глибокою вдячністю згадую свою першу вчительку Ніну Іванівну. Адже колись вона, усміхнена, з барвистими квітами в руках, повела нас до країни знань. Із надзвичайним терпінням вчила не тільки читати й писати, а й любити працю, шанувати батьків, бути чуйними й чесними. Мабуть, тому так багато книг, оповідань, віршів, пісень присвячено вчителям. Андрій Малишко теж обрав темою однієї зі своїх пісень розповідь про першого друга. Це пісня «Вчителька».

Поет з любов’ю і ніжністю змальовує образ вчительки. Вчителька — невтомна трудівниця і тоді, коли зацвітають сади і коли «летять-летять в небі журавлі».

Це вона відкриває світ прекрасного дітям, вчить рідній мові. її життя ніби відлічується шкільними дзвониками — останнім і першим. А між ними невтомна праця:

На столі лежать зошитки малі,

І роботи час проганяє втому.

Багато дітей вчила вона. Розлетілися випускники по світу.

Скільки підросло й полетіло нас

В молодій весні, в колосистім полі.

А на неї вже знову чекають інші діти. Це повторюється з року в рік.

Але навіть страшне горе не погасило в ній любов до світу, до дітей. Адже кожен учень, що пішов від шкільного порога у велике життя, залишив їй свою частку радощів і тривог, а в дорогу взяв її мрії та сподівання.

І звучить над світом пісня А. Малишка, відгукується у наших серцях:

Вчителько моя, зоре світова!

2. «Пісня про рушник»

" І на тім рушничкові … " (А. Малишко. " Пісня про рушник ").

Максим Рильський говорив: " Наш Андрій Малишко - справжній поет, справжній син народу, справжній улюбленець народу. Спасибі йому! Він гріє нам серця своїм гарячим серцем, і пісня його живе в народі, як народ живе в його душі ". Доказом цього є довге життя " Пісні про рушник ",

" Київського вальсу ", " Стежини ", які були створені в співавторстві з Платоном Майбородою. І, мабуть, у кожного українця середнього та старшого віку, коли вони почують ім'я Андрія Малишка, зринають у пам'яті слова: " Рідна мати моя, ти ночей не доспала … ", " Вчителько моя, зоре світова … ", " Знову цвітуть каштани, хвиля Дніпровська б'є … " Приємно, що і юні, ще зовсім діти, у вирі сучасного модерну можуть відчути красу поетичного слова Андрія Самійловича, вічність проблем, приємне музичне оформлення Платона Майбороди.

Словникова робота.

Звернемось ще раз до епіграфа уроку. Пояснити лексичне значення слова

" сурмач " (робота учениці).

СУРМАЧ - 1. Сигналіст, який подає сигнали сурмою (образно).

2. Музикант, який грає на сурмі, трубач.

Отже, як Т. Шевченко – Великий Кобзар, І. Франко – Каменяр, Леся Українка – співачка досвітніх огнів, М. Коцюбинський – Сонцелюб, так Андрій Малишко – сурмач.

Робота з теорії літератури.

Ми згадали перифрази. Це одна з фігур поетичної мови, коли власне ім'я, предмет або явище називаються не прямо, а в формі опису їх характерних рис та ознак. Внаслідок цього посилюється яскравість, виявляється емоційне ставлення до зображуваного. Перифраз часто вживається, щоб уникнути повторень.

1958 рік. Режисер М. Мишурін знімає фільм " Літа молодії ". Є у нього епізод, де герої фільму - юнак і дівчина – їдуть на даху вагона у Київ вступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, у який мати загорнула йому нехитрий сніданок, і пригощає супутницю. Так, в Україні є такий звичай: в далеку дорогу мати дає синові вишиваний рушник – на щастя, на долю. Режисеру спало на думку музично оформити цей епізод. Мишурін запропонував: " А що як ми дамо юнакові пісню про рушник? "

 

Композитору Платону Майбороді сподобалася пропозиція режисера

М. Мишуріна про музичне оформлення фільму піснею про рушник. Він зателефонував Андрію Малишку в санаторій, де він відпочивав, і дав йому розмір віршів:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

В тихім шелесті трав ти мене сповивала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя дала.

Наступного дня вранці поет по телефону диктував вірш, залишивши перший куплет таким, яким його написав Платон Майборода. Він змінив лише другий рядок.

І ось А. Малишко в селі Плютах під Києвом. Раптом на подвір'ї з'являється делегація творців кінокартини " Літа молодії " на чолі з Майбородою. Приїхали просити, щоб Малишко щось трохи змінив у пісні – так потрібно композиторові. Прибули гуртом, бо знали непіддатливу натуру поета. Але Малишко гостро відповів: " Я не пишу текстів і не підстроююсь до будь – чиєї музики ". Так і розійшлись. Але уже увечері поет передав текст по телефону, а вночі теж по телефону композитор наспівував мелодію пісні.

Під час демонстрування фільму пісня блискавично облетіла країну, зачарувала своєю мелодією і змістом слухачів – своєю безмежною любов'ю до матері, що злилася з вишиваним рушником і материнською ласкавою усмішкою.

Продовжити речення

Андрія Малишка називають …

"Пісня про рушник" уперше прозвучала у…

"Пісня про рушник " створена у співавторстві з композитором …

Довголіття цього музичного твору у тому, що…

3. «СТЕЖИНА», «ВОГНИК». ПАТРІОТИЧНІ ПОЧУТТЯ. НАЙВИЩІ ДУХОВНІ ЦІННОСТІ В НИХ

Догорало чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Малишка, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова. «Стежина» ство­рена 8 лютого 1970 року — за вісім днів до кончини поета. Це останній відомий твір Андрія Малишка, його лебедина пісня.

Особливості назви пісні.

У цьому творі Малишко вдається до використання народнопісенного образу стежки як символу життя людини. У кожного своя стежка, кожний вибирає сам, якою вона буде і де проляже.

Тема: згадування поета про стежину в рідному краю, до рідної до­мівки.

Ідея: уславлення любові, чуйності, щирості до місця, де народився, зробив перші кроки і вирушив по стежині життя.

Основна думка: кожна людина зажди пам'ятатиме батьківську хату і ніколи не забуде стежину до неї.

Жанр: пісня.

Композиція.

Твір складається з чотирьох куплетів по чотири рядки.

Кожне слово, речення, строфа так емоційно навантажені, таку глибоку думку збуджують у читача, так окрилюють душу, що ані слова, ані вір­шованого рядка чи інтонації замінити не можна.

На глибокі роздуми спонукає цей так просто й майстерно скомпо­нований вірш.

Поезія — внутрішній монолог ліричного героя.

Ідейно-художній зміст пісні.

Ліричний герой розмірковує, згадує, тривожиться, при цьому роз­криваючи найпотаємніші куточки своєї душі.

Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки літ Ота стежина в нашім краю, Одним одна біля воріт.

Ні кінця ні краю немає стежині людського життя, бо одні покоління приходять на зміну іншим, але незмінним залишається почуття вдячності рідному дому, отчому порогу. Ліричний герой цієї пісні роздумує над людським життям, його духовними цінностями, під певні підсумки, бо нема вже вороття до днів юності.

Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про батьківський дім і філософічні мірку­вання про сенс людського життя — така тематика пісні А. Малишка. Її образність — у простоті й довершеності. Внутрішній світ ліричного героя розкривається через окремі пейзажні деталі (стежина «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль»).

Образ стежини.

У вірші змальовано персоніфікований образ стежини. Образ, який несе на собі основне смислове навантаження твору, наскрізний: про нього йдеться в кожній строфі.

Стежина життя...Якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?.. Одним одна... Єдина... Найдорожча... Поет не закликає кидатися в далекі світи у погоні за приморським щастям, щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною — тією, що в'юниться «між круглих соняхів» і веде на батьківщину...

У кожного своя стежка, кожний вибирає сам, якою вона буде і де проляже.

Художні засоби пісні

Метафори: «живе у серці», «обрій землю обніма», «стежина... пішла, не повертає,...стеле».

Повтори: «мита-перемита», «ревний... ревний», «дощами... дощами».

Епітети: «ревний біль і ревний жаль».

Відповісти на запитання: