Естетичні погляди М. Пруста та їх відображення у романі «у пошуках втраченого часу». Особливості письменницької манери Пруста. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Естетичні погляди М. Пруста та їх відображення у романі «у пошуках втраченого часу». Особливості письменницької манери Пруста.



Марсель Пруст (фр. Valentin Louis Georges Eugène Marcel Proust, 10 липня 1871 — 18 листопада, 1922) — французький письменник, есеїст та критик, що здобув світове визнання як автор роману-епопеї «У пошуках втраченого часу» (фр. À la recherche du temps perdu), одного з найвизначніших творів світової літератури двадцятого століття

Творчість

Ще в юності Пруст почав писати й видавати літературні твори. В школі він до писував до журналів La Revue verte та La Revue lilas, а в 1890-1891 вів регулярну світську рубрику в газеті Le Mensuel. У 1892 він був одним із організаторів літературно-критичного журналу Le Banquet. Впродовж наступних кількох років він публікував критичні статті як у цьому журналі, так і в престижному La Revue Blanche. У 1896-му він видав збірку статей із цих журналів під назвою Les Plaisirs et les Jours (Задоволення та дні) з передмовою Анатоля Франса.

Починаючи з 1896, Пруст старанно вивчав твори мистецтвознавців сучасної йому епохи: Джона Раскіна, Ральфа Волдо Емерсона та Томаса Карлайла. Під впливом цих авторів склалися його власні погляди на художню літературу, її завдання і місце в житті. Письменник повинен спостерігати за тим, що відбувається, збагнути його суть і врешті-решт відтворити або пояснити цю суть в художньому творі. Захоплення Пруста Раскінои було настільки великим, що він взявся перекласти його твори французькою мовою, незважаючи на погані знання англійської. У 1904 році була видана «Ам'єнська біблія» Раскіна, а в 1906 «Сезам та лілії». Обидві книги мали передмову, написану Прустом.

Історики літератури відзначають, що крім Раскіна на формування Пруста як письменника вплинули також Сен-Сімон, Монтень, Стендаль, Флобер, Джордж Еліот, Федір Достоєвський та Лев Толстой.

 

[ред.] Роман «У пошуках втраченого часу»

Розпочатий у 1909 році, роман-епопея «У пошуках втраченого часу» (фр. À la recherche du temps perdu) є головною книгою Пруста, він складається з семи романів, у яких діють понад 2000 персонажів. Пруст помер раніше, ніж встиг завершити редагування останніх трох томів, і вони були опубліковані посмертно після редагування брата Робера. Ліричний герой роману нагадує самого Пруста. В романі розповідається про дорослішання й становлення героя в аристократичному та богемному середовищі Прекрасної епохи на шляху до письменництва.

Одна з особливостей роману — використання прийому мимовільної пам'яті. Ідея мимовільної пам'яті, тобто випливання у пам'яті спогадів певними подіями через далекі й не зовсім зрозумілі ланцюжки асоціацій, завдяки роману Пруста отримала самостійне життя в психології. Такий тип пам'яті навіть називають прустівською [1].

Українською роман був перекладений Анатолем Перепадею та публікувався у видавництві «Юніверс» з 1997 по 2002 рік.

Творчість класика французької літератури Марселя Пруста (1871 – 1922) є одним із тих мистецьких явищ, які справили найбільш радикальний вплив на світові культурні процеси минулого століття і до нашого часу залишаються активними чинниками літературно-естетичних і філософських шукань людства. На зламі тисячоліть, коли помітно зростає інтерес до мистецьких творів, що засвідчують процеси перехідності, змін світоглядно-естетичних модусів і художніх моделей, звернення до науково-критичного вивчення творчості М. Пруста набуває додаткових стимулів. Унікальність найвидатнішого твору французького письменника – роману “У пошуках утраченого часу” – великою мірою зумовлюється його поміжним становищем в історії європейського роману як явища, що підсумовує розвиток класичного роману і відкриває шляхи до становлення роману модерного. Цей твір має особливе значення у формуванні модерністського дискурсу, оскільки засновується на новаторських підходах до засобів художнього творення, так само як і на новітній концепції мистецтва та митця. Феномен мистецтва є надзвичайно важливим фактором світоглядної парадигми Марселя Пруста, а також поетики його романного шедевру. Тому зосередження дослідницької уваги на проблемах мистецтва та митця у “Пошуках...” є цілком умотивованим і спізвучним підвищеній зацікавленості сучасної гуманітарної науки питаннями мистецтва і творчості.

Художнє новаторство Пруста-письменника дисертантом вивчається й на рівні структурної координації мистецьких мотивів у “Пошуках...” (3.1.). Серед них провідними називаються дві тісно сплетені між собою лінії роману – пошуків протагоністом свого покликання в житті та його входження у світ, “пробивання до справжньої реальності”, за посередництвом мистецтва і митців. Але поряд із цими основними вирізнено і низку інших мотивів, що з певною постійністю з’являються у “Пошуках...”: роздуми про спроможність мистецтва боротися з часом і відображати Істину; кардинальна відмінність соціальної та творчої іпостасі митця; єдино можливе увічнення душі творця в неповторній стилістиці його художньої мови і т. ін. Структурно-семантичний аналіз роману виокремлює в ньому постійний (хоча попервах лише фрагментарно позначений у тексті) мотив бажання героя стати письменником; притаманний героєві естетизуючий погляд на світ, його ґрунтовне знайомство з найрізноманітнішими витворами мистецтва, зрештою, надзвичайне мистецьке оточення, що супроводжує його впродовж усього життя, адже його доля виявляється сплетеною з долями багатьох визначних тогочасних митців.

Лінія пізнання героєм світу в аспекті мистецької проблематики, на думку дисертанта, у тексті “Пошуків...” реалізується насамперед через сюжетний розвій теми власної творчості протагоніста (зокрема етюду про танок Мартенвільських шпилів), а також науки, яку дають йому зустрічі з письменником Берґоттом, художником Ельстіром, композитором Вентейлем та акторською майстерністю актриси Берми. Кожен із митців-“світочів” роману Пруста посідає певне місце в історії пошуку героєм свого мистецького покликання, але при цьому позначений самобутністю, наділений цілком самостійною творчою долею та історією життя, яка пов’язується з певним комплексом естетико-теоретичних проблем, що прослідковуються Прустом у романі.

хоча деякі мотиви історій згаданих вище митців перегукуються, у тексті роману нема випадковостей і тавтологій, оскільки в ньому все підпорядковано інтенсивному розгортанню вихідних тез і, отже, є необхідним компонентом художньої цілісності багатотомного роману.

Берґотт зображений у перспективі майбутнього письменництва героя як його духовний батько (3.2.1. Теорія читання Марселя Пруста та роль Берґотта у становленні його героя). Він стає одним із перших наставників героя в науці пізнання природи реальності та проявів у ній краси, іноді він зображений і як посередник між героєм та реальністю (зокрема в історії першого кохання героя). Лінія Берґотта вводить й інші теми роману: взаємозв’язку митця й середовища; співвідношення усного й писемного стилів мовлення і переваг письма; ролі мистецтва у боротьбі людини з часом. На особливу увагу заслуговує теорія читання Пруста, викладена в романі у розповіді героя про своєрідність сприйняття ним книг Берґотта. Вона дає ключі до сприйняття твору самого Пруста і постає однією з перших у його романі теоретичних тез про сутність мистецького завоювання буття.

Ельстір відіграє в історії героя роль відкривача основ творчої діяльності – бачення та внутрішньої душі художника, їх метафоричного відтворення матеріальними засобами вибраної ним художньої мови, націленості на пошук загальних істин (3.2.2. Уроки об’єктивної краси Ельстіра). Малярство Ельстіра унаочнює ту думку про метафоричну природу мистецтва, до якої має прийти герой наприкінці твору. Ельстір зображений у “Пошуках...” також у зв’язку з доведенням Прустом ідеї про відмінність творчої та соціальної іпостасей митця, яку ілюструють й історії інших митців у романі (Берґотта, Вентейля). Йому відведено важливу роль у зародженні кохання героя до Альбертіни.

Функція Берми у процесі пошуків мистецького покликання героєм пов’язана з висвітленням ідеї про визначальну важливість особистого здійснення у мистецтві, яке вимагає “розкрилення своєї думки” і стає доступним лише тому, хто шукає в ньому власного творчого шляху (3.2.3. Театральність і музичність у свідомості та досвіді героя роману “У пошуках утраченого часу”). Сповнена психологічної глибини гра Берми стверджує також героя у думці про залежність мистецької досконалості від глибини проникнення у царину універсальних законів людської душі. І все ж театральне мистецтво Берми не може переконати Марселя в абсолютній реальності мистецтва. Цю функцію в “Пошуках...” покладено на музиканта і композитора Вентейля, який проливає світло на розв’язання “всіх істотних питань: реальности Мистецтва, Вищої Реальности, Безсмертя душі”. Історія Вентейля стає виразною ілюстрацією прустових ідей про джерела мистецтва, які б’ють із внутрішнього єства митця, лише опосердковано торкаючись області практичного й дискурсивного розуму. Над усім масивом тексту “Пошуків...”, що стосується долі Вентейля, височіють роздуми оповідача про “духовну вітчизну” митця, яка в розумінні Пруста є єдиною справжньою батьківщиною мистецтва. Зустріч з музикою Вентейля безпосередньо наближає героя роману до художньої творчості, що єдина спроможна навічно зафіксувати неповторну конфігурацію його душі.

Дисертант звертає увагу на те, що в романі Пруста переважна більшість героїв пов’язана з мистецтвом, адже їхні образи заломлюються в естетизуючій свідомості героя, яка є непорушним центром роману, здебільшого крізь призму мистецтва. Стосовно цього гравітаційного центру “Пошуків...” особливим чином вибудовується й ієрархія всіх персонажів твору (3.3.). У цій системі персонажі вибудовані не стільки згідно з їхнім зовнішнім композиційним значенням, скільки відповідно до того ідейного наголосу, який визначає внутрішній сюжет роману, цілковито співвіднесений з еволюцією мистецької свідомості його героя. У такому розрізі постають наступні щаблі цієї ієрархії: митці (куди, крім “світочів”, долучені й менш масштабні Леґранден, Скі, Морель, Рахиль і деякі інші), що справляють важливий вплив на розвиток героя та відкриття ним свого життєвого покликання; “пустоцвіти мистецтва” (це, насамперед, Шарль Сванн і барон де Шарлюс), чиї поразки в житті слугують пересторогою, втіленням тих життєвих спокус, що їх герой мусить подолати на шляху до відкриття власного художнього покликання; ті, кого можна охарактеризувати як “споживачів мистецтва” (аматори живопису, літератури, музики, які не творять мистецтво, але цікавляться ним, мають постійну потребу у зверненні до нього; серед них – герцогиня Германтська, Жільберта й Альбертіна, бабуся та матір героя), що наочно демонструють героєві всю палітру функцій мистецтва у житті; зрештою, всі інші, хто не має стосунку до мистецтва, але репрезентований у романі через мистецькі референції (Франсуаза, Жюп’єн, “ліфтер” Бальбецького готелю та ін).

Вивчення мистецького дискурсу “Пошуків...” спонукало дисертанта до аналізу специфіки його функціонування у стилі Пруста. Ось чому в дисертації зауважено, що артистична атмосфера роману твориться сповненою естетичних референцій мовою письменника, властивою йому манерою дивитися на світ крізь призму мистецтва. Стилістиці роману притаманна постійна поліфонія мистецької присутності навіть там, де йдеться про сфери, далекі від мистецтва (скажімо, в описах світського життя чи військової справи). Світовідчуття героя роману М. Пруст також відображає у спосіб інтерференції різноманітних мистецьких світів, де поряд із вигаданими письменником митцями постійно трапляються посилання на реальних артистів, чиї твори оживають на сторінках роману в алюзіях і цитатах, у метафоричній репрезентації письменником світобачення свого героя через його зближення з відомими мистецькими образами і формами.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 890; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.196.206 (0.01 с.)