Професійні завдання актуаріїв.

Професійні завдання актуаріїв.

Професійними завданнями актуаріїв є:1.у галузі страхування:-обгрунтування, тобто розрахунок страхових тарифів для кожного різновиду страхування; -перевірка розмірів утворених страхових резервів відповідно до величини страхових зобов’язань; -обгрунтування величини деяких інших страхових показників, тобто франшизи обсягів відповідальності при перестрахувальних операціях;2. в інших видах діяльності: -визначення розмірів страхових внесків із соціального та пенсійного страхування, сукупних розмірів централізованих страхових фондів, обґрунтування пенсійних програм для підприємств; -визначення ймовірностей коливань кількості населення в різних вікових групах;-визначення величини ризику при інвестиційних і кредитних операціях, укладанні господарських договорів, операціях з цінними паперами. Вимоги до актуаріїв викладені у Законі України «Про страхування».

Підготовка і сертифікація спеціалістів актуарної науки.

Одним з основних завдань Українського актуарного товариства є орга­нізація сертифікації актуаріїв.

Підготовка актуаріїв на рівні університетської освіти в Україні здійсню­ється в п'яти національних університетах — Київському, Донецькому, Львів­ському, Одеському і Чернівецькому — переважно за спеціальністю «Статис­тика».

Підготовка актуаріїв за другим рівнем повинна здійснюватися за допо­могою Українського актуарного товариства, а складання іспитів повинен при­ймати Екзаменаційний центр Британського інституту актуаріїв в Україні при цьому ж товаристві. Передбачається створення Національного Центру навчання і сертифікації актуаріїв при Українському актуарному товаристві і Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка, на базі якого кандидатам в актуарії могла б надаватись допомога в навчанні і де б вони складали іспити.

Проектом сертифікації українських актуаріїв передбачено дворівневу си­стему підготовки згідно зі стандартами Міжнародної асоціації актуаріїв, яка пе­редбачає 7 іспитів на першому рівні та 4 іспити і захист дипломної роботи на другому рівні. На першому рівні повинні вивчатися такі предмети: «Статистич­не і стохастичне моделювання», «Фінансова математика», «Математика страху­вання життя», «Математика страхування майна», «Економіка», «Фінанси й ос­нови фінансової звітності», «Стохастична фінансова математика», на другому — «Актуарний менеджмент в фінансах, інвестиціях і розміщенні активів», «Страховий менеджмент в страхуванні майна», «Страховий менеджмент в страхуванні життя та пенсій», «Основи фінансового і податкового законодавст­ва та бухгалтерської звітності».

 

Ціна страхового продукту як об’єкт актуарних розрахунків.

Страховий тариф — це ціна страхування з одиниці страхової суми. В українській страховій термінології як синоніми вживаються також терміни «за­гальний страховий тариф», «повний страховий тариф» або «брутто-ставка» чи «ставка-брутто». Ціна (плата) за страхування з сукупної страхової суми в ризиковому страхуванні називається платежем, у страхуванні життя — внеском, а в зарубіжній страховій термінології — премією незалежно від галузі чи класу страхування. Похідними від термінів «брутто-ставка» і «нетто-ставка» є понят­тя «брутто-премія» і «нетто-премія», які означають загальний і частковий (чис­тий) платіж з усієї страхової суми, тобто за кожним договором страхування.



На підставі тарифів-брутто визначаються страхові платежі (внески), надходження яких дає страховим компаніям 80-90 відсотків грошових надходжень. Правильно визначені страхові тарифи дають можливість отримати грошові надходження, достатні для утворення страхових резервів у необхідних розмірах, утримувати страхову компанію і забезпечити утворення прибутку. Належні розміри страхових резервів, у свою чергу, ство­рюють умови для виплати страхового відшкодування (страхових сум) і дозво­ляють здійснювати інвестиційні операції, що дає можливість отримувати інвестиційний доход і прибуток від інвестиційної діяльності. Завищені ціни страхо­вих продуктів знижують конкурентні можливості компаній і створюють «легкі прибутки», за які переважно розплачуються втратою клієнтів і місцем на ринку. Занижені ціни страхових продуктів ускладнюють фінансовий стан компанії, роблять її ненадійною і неплатоспроможною, зумовлюють збитки або і банк­рутство.

 

Причини існування страхування.

Причиною існування страхування є наявність в усіх сферах життя людини ризиків — об'єктивних і суб'єктивних подій, які мають ознаки ймовірності і ви­падковості настання. Реалізація (настання) ризиків часто зумовлює матеріальні збитки (втрату, пошкодження або знищення майна), які потрібно відшкодувати, або завдає шкоди життю і здоров'ю (постійна або тимчасова втрата працездат­ності, смерть), що вимагають значних витрат на лікування, похорон тощо. Од­ночасно страхуванням охоплюються не тільки майнові ризики і ризики щодо життя і здоров'я, але і конкретні життєві події, які не завдають матеріальних чи грошових збитків, але вимагають коштів для забезпечення життя в його насту­пні періоди. До таких подій належать народження дітей, одруження, навчання, досягнення повноліття тощо.

 

Ймовірнісні аспекти страхування.

 

Функції страхування.

Економічна сутність страхування розкривається в його специфічних функціях, що виражають суспільне значення даної категорії:
1. Ризикова - передання страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, передбаченими законодавством або договором.
2. Створення і використання страхових резервів - накопичення страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків, заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією. Формування страхових резервів — основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.
3. Функція заощадження коштів полягає у накопичені коштів страхувальника його внесками, обумовлених у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненню заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) або інше за умов страхування (майнове страхування).
4. Функція попередження страхових випадків і зменшення розміру збитків (превентивна) спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду. Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансування їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків.
Однією з передумов подальшого розвитку страхування є посилення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових.

 

Принципи страхування.

Під принципами страхування потрібно розуміти основні положення, що реалізуються в кожному виді страхування і забезпечують його дію як економічного інструмента. Принципи:

1) наявності страхового ризику;

2) наявності страхового інтересу;

3) максимальної добросовісності;

4) цільового характеру;

5) платності;

6) повноти;

7) неперервності;

8) повороткості.

1) - страхувати можливо тільки ті об’єкти, яким загрожує певний реальний ризик.

2) - страхувальник тільки тоді страхуватиме об'єкт, коли відчуватиме матеріальну зацікавленість у результатах страхування, тобто коли воно захистить його від збитків. Відшкодовувати незначні збитки можна самостійно, тому від них захищаються самострахуванням.

3) - страховик і страхувальник повинні бути відвертими. Для оцінки ризику і визначення страхового тарифу страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об’єкт страхування, він же повинен сплатити страхові платежі. Страховик повинен правильно визначити збиток і згідно з умовами договору виплатити страхове відшкодування.

4) - укладення окремих договорів страхування на кожен різнорідний ризик.

5) - передбачає плату за передачу ризику від страхувальника до страховика, забезпечує товарний характер страхової послуги.

6) - для повного відшкодування збитків потрібно страхувати об'єкти від усіх реальних ризиків на повну вартість цих об'єктів. Цей принцип має два технічних регулятори: системи від­повідальності і франшизу.

7) - з метою гарантова­ного страхового захисту об'єкти потрібно страхувати безперервно.

8) - виплата страхових платежів у вигляді страхового відшкодування або страхової суми при настанні страхового ви­падку. При страхуванні життя цей принцип реалізується для усіх застрахова­них, при ризиковому страхуванні — тільки для застрахованих, з якими тра­пився страховий випадок.

 

Захисні додатки.

Методологічно страхові тарифи-нетто з ризикового страхування і страхування життя будуються однаково: в обох випадках вони є сумою тарифів з окремих ризиків, передбачених страховим продуктом. Існує і певна структурна різниця: у страхові тарифи-нетто з ризикового страхування включається постійний захисний додаток на випадок розорення, який відсутній у тарифі-нетто зі страхування життя. Проте при страхуванні життя захисні додатки теж існують, але їх види і спосіб застосування відрізняються від додатків, застосовуваних у ризиковому страхуванні. У страхуванні життя захисні додатки з'являються з двох причин: 1) незначні кількості укладених договорів страхування (менше 2-3 тис.), тобто в початковий період діяльності компанії зі страхування життя; 2) внаслідок зміни (підвищення) показника смертності для окремих груп застрахованих осіб. Захисний додаток першого типу передбачений Методикою формування резервів із страхування життя Укрстрахнагляду. За своїм характером він близький до захисного додатку в ризиковому страхуванні, бо збільшує усі тарифи-нетто на певний відсоток. Проте на практиці він застосовується рідко, бо після перших 2-3 років діяльності, коли кількість договорів перевищить критичну межу, його необхідно зняти, зменшивши тариф і страхові внески. Захисний додаток другого типу застосовується для окремих категорій застрахованих, у яких унаслідок стану здоров'я або способу життя існує ризик підвищеної смертності. Українськими нормативними документами з розрахунку страхових тарифів і резервів він не передбачається. За своїм характером цей захисний додаток дещо відрізняється від додатку першого типу, бо встановлюється не для всіх договорів страхування.

Історія страхування життя.

Новий етап розвитку страхування набуло в епоху капіталістичного виробництва.
Перше солідне суспільство, що займається страхуванням життя, під назвою «Емікебл» («дружній») виник в Англії в 1706 р . Однак математика особистого страхування була ще слабо розвинена: система тарифних ставок була простою і не диференціювалася по віку.

Значний прогрес у розвитку страхування життя був досягнутий в діяльності іншого страхового суспільства - «Еквітебл». Вперше стали використовуватисятаблиці смертності, тарифні ставки диференціювалися за віком. Діяльність «Еквітебла» була вельми успішною, що стимулювало появу нових страхових товариств.
Товариства, що займаються страхуванням життя, з'являються і в інших країнах, хоча і дещо пізніше. У Франції перше товариство з'явилося в 1829г., В Німеччині - в 1827г., В США - в 1830р. До кінця XIX століття операції страхування життя отримали широке поширення у всіх розвинених капіталістичних державах.
Відзначимо, що актуарні розрахунки - це система математичних і статистичних методів, за допомогою якої визначаються фінансові взаємовідносини страховика і страхувальника з довгострокового страхування життя. У 1662г. Д. Граунт опублікував роботу «Природні і політичні спостереження, зроблені над бюлетенями смертності», якій і поклав початок актуарних розрахунків. Він першим побудував таблицю смертності, яка є відправною точкою при побудові тарифів в страхуванні життя.
Продовжив роботу над теорією актуарних розрахунків англійський астроном Едмунд Галлей. Він дав визначення основних показників таблиці смертності, перелічив ймовірність дожити і вмерти для своїх сучасників, ввів в науку поняття середньої тривалості майбутнього життя, сформулював методику регулювання тарифів в страхуванні життя за допомогою таблиці смертності. «Батько» актуарної науки ввів поняття норми відсотка або норми зростання грошей у страхуванні. Форма таблиці смертності Галлея і принципи її побудови вживаються до цих пір.
З часом теорія актуарних розрахунків просувалася все далі й глибше. Внесок у її розвиток внесли такі вчені, як Абрахам де Муавр (Англія), Антуан Депарсье (Франція), Томас Сімпсон (Англія). До кінця XVII - початку XVIII ст. були визначені основні положення теорії ймовірностей та накопичилися статистичні дані про смертність населення. Таким чином,страхування життя набуло наукову базу. З часом страхові товариства самостійно накопичували статистичний матеріал, за допомогою якого уточнювалися тарифи по страхуванню життя й удосконалювалася техніка актуарних розрахунків.

З кінця XIX ст. починається процес концентрації та централізації страхової справи. У США, наприклад, налічується більше 2-х тисяч компаній, що проводять операції зі страхування життя, але монопольне володіння ринком здійснює «Велика п'ятірка» - п'ять гігантів страхового бізнесу. Половина активів усіх страхових компаній Англії зосереджена у 11 фірм. При цьому 4 компанії контролюють одну третину активів.

 

Комутаційні числа.

Комутаційні числа є добутками показників кількості осіб, які досягли певного віку чи померли у певному віці, та дисконтних множників або сумами цих добутків. Завдяки цьому у них поєднуються 2 або 3 показники, необхідні для актуарних розрахунків. Тому за своєю суттю комутаційні числа є своєрідними математичними «напівфабрикатами», які не несуть страхових характеристик, а призначені для спрощення актуарних розрахунків. Таблиці комутаційних чисел складаються на підставі показників таблиць тривалості життя і дисконтних множників для кожного вікового значення (року). На цій підставі визначаються так звані робочі формулидля розрахунку тарифів-нетто. Існує шість формул комутаційних чисел:

(1), (2), (3) (4),

(5),

(6)

де w — граничний вік згідно з таблицею тривалості життя; t — змінний індекс, що дорівнює повному числу років з часу початку дії договору; v — дисконтний множник.

На підставі аналізу складу формул 1-6 неважко помітити, що оригінальними є формули (1) і (3); інші формули є похідними від них. Найбільш широко в актуарних розрахунках застосовуються формули 1- 4. Комутаційні числа розраховуються на підставі таблиць тривалості

 

Технічні резерви.

Технічні резерви — це показник, який виражає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно — сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами їх страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій договорами.

 

Резерв премій

Згідно загальноприйнятим умовам перестрахувальних договорів, передавальна компанія має право на утримання частини перестрахувальної премії для створення резерву на оплату збитків і виплати повернень премії. При створенні резерву мається на увазі, що страхова компаніявинуждена платити збитки і повертати премії до того, як вона отримає відповідні частки в цих платежах з перестрахувальників. При виникненні ускладнень політичного, економічного і особливо валютного характеру, не маючи резервів, передавальна компанія могла б виявитися в скрутному фінансовому становищі. На суму резерву передавальні компанії виплачують інтерес, який декілька нижче поточних банківських відсотків. Резерви, як правило, звільняються через 12 місяців. Основну роль відіграє резерв премії за довгостроковими видами страхування, наприклад, по страхуванню на випадок смерті, однаковий протягом всього періоду страхування, ймовірність ж смерті застрахованої у міру збільшення його віку підвищується. Тому постійна нетто-преміяв перші роки страхування надлишкова, а в останні недостатня. Щоб виконати свої фінансові зобов'язання, страховик повинен оберігати надлишки нетто-премії, отримані в перші роки страхування, і заповнити ними недолік надходжень нетто-премії в останні роки страхування. Фонд, створюваний з надлишків премії, що надходить в перші роки, називається резервом премії.

 

Резерв незароблених премій

Резерв незароблених премії в строгому сенсі є не резервом, а статтею, розмежовує облік надходжень страхових внесків між суміжними звітними періодами. Резерв незароблених премії являє собою базову страхову премію, який надійшов за договорами страхування, що діяли в звітному періоді, і відноситься до періоду дії договору страхування, який виходить за межі звітного періоду.
Переносяться ті частки страхових внесків, сплачених страхувальниками у будь-якому звітному періоді, які відносяться до покриття ризику протягом періоду, наступного за датою, на яку було складено баланс. В даний час розмір переносимих часткою внесків здебільшого розраховується за принципом «пропорційно терміну». В першу чергу він застосовується при незначному обсязі страхових операцій. Поряд з цим використовуються методи паушального визначення цього резерву.
Для розрахунку резерву незароблених премії види страхової діяльності підрозділяються на три облікові групи.
За 1-й облікової групі можливі два варіанти розрахунку резерву незароблених премії.
Якщо представити структуру тарифної ставки у вигляді суми:
тариф = збитки + комісія агентам + витрати по аквізиції + витрати по ліквідації збитків, то резерв = час, що залишився на момент складання балансу до закінчення терміну страхування / строк дії договору х (збитки + витрати по ліквідації збитків).
Для правильного розрахунку резерву таким методом необхідно належне ведення бухгалтерського і статистичного обліку. Хоча метод «пропорційно терміну» найбільш точний, при великих обсягах операцій користуватися ним досить складно через його трудомісткості. Причому, якщо операції здійснюються за однорідними групами ризиків і надходження внесків рівномірно розподілено протягом року, то цей метод і зовсім не потрібний. У цих випадках доцільно застосовувати так звані паушальні методи розрахунку страхових резервів: «метод 1/8», «метод 1/24», «метод 36%».
За 2-й облікової групи незароблена премія визначається за кожним договором страхування в розмірі базової страхової премії до повного закінчення строку дії договору страхування.
По 3-й облікової групи незароблена премія визначається за кожним договором страхування в розмірі 40% від базової страхової премії на звітну дату.

 

Резерв збитків.

Підставою для формування резерву збитків є забезпечення можливості відшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випадками. У практиці страхової справи збитки за застрахованими ризиками сплачуються страховиком не відразу, а через деякий час. Резерв збитків призначений для розрахунків з неоплачених збитків.

Так, визначення резерву збитку можна поділити на кілька етапів. Перший етап -- настання страхового випадку: страховик не отримав повідомлення про його настання і розмір збитку не визначений. На другому етапі -- страховик на підставі заяви страхувальника про випадок, який настав, у журналі реєстрації збитків фіксує страхову суму за даним договором страхування. Наступний етап -- визначення фактичної суми збитку. І останній етап -- розрахунок зі страхувальником за збитками, що заявлені.

67. Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані

Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формується для забезпечення зобов’язань, які пов’язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумовленому порядку було заявлено страховикові. При цьому резерв є сумою таких елементів:

· невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5 % від сум надходжень страхових премій;

· заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якими ще не складений розрахунок страхового відшкодування;

· урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, які заявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страховиком та за якими складений розрахунок страхового від-шкодування, але відшкодування ще не надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, визначається за кожною неврегульованою заявою від страхувальника. Якщо збиток заявлений, але розмір збитку не встановлений, для розрахунку береться максимально можлива величина збитку, яка не перевищує страхової суми.

 

Резерв катастроф

Резерв катастроф формується з метою забезпечення страхових виплат у разі настання природних катастроф або значних промислових аварій, у результаті яких буде завдано збитків численним страховим об’єктам і коли постає потреба здійснювати виплати страхового відшкодування в сумах, що значно перевищують середні розміри збитків, які взято до уваги при розрахунку страхових тарифів. Резерв катастроф формується з урахуванням можливості великомасштабних аварій, від яких одночасно постраждає багато страхових об’єктів, і виявиться брак страхових резервів, сформованих з огляду на рівномірне настання випадків. Резерв катастроф особливо необхідний при страхуванні ризиків стихійних лих, а також при формуванні страхового портфеля на території підвищеної небезпеки. Відрахування до резерву катастроф мають надходити протягом тривалого періоду і формуватися страховиками в разі, якщо діючими договорами страхування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій.

 

Професійні завдання актуаріїв.

Професійними завданнями актуаріїв є:1.у галузі страхування:-обгрунтування, тобто розрахунок страхових тарифів для кожного різновиду страхування; -перевірка розмірів утворених страхових резервів відповідно до величини страхових зобов’язань; -обгрунтування величини деяких інших страхових показників, тобто франшизи обсягів відповідальності при перестрахувальних операціях;2. в інших видах діяльності: -визначення розмірів страхових внесків із соціального та пенсійного страхування, сукупних розмірів централізованих страхових фондів, обґрунтування пенсійних програм для підприємств; -визначення ймовірностей коливань кількості населення в різних вікових групах;-визначення величини ризику при інвестиційних і кредитних операціях, укладанні господарських договорів, операціях з цінними паперами. Вимоги до актуаріїв викладені у Законі України «Про страхування».









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь