Правопис ненаголошених голосних у коренях слів

Голосні звуки української мови [а], [о], [у], [е], [и], [і] в наголошеній позиції вимовляються чітко, виразно: очі, ґудзик, ґава. Написання літер, що їх позначають, підпорядковується фонетичному принципу української орфографії — як вимовляємо, так і пишемо.

У ненаголошеній позиції голосні [е], [и], [о] у процесі мовлення втрачають виразність звучання і наближаються до близьких за вимовою звуків. Написання таких літер перевіряється шляхом підбору спільнокореневих слів або форм того самого слова із потрібним голосним у наголошеній позиції: весна — в е сни, риплять — р и пнути, розумний — р о зум.

Написання слів, до яких неможливо підібрати перевірне слово, перевіряється за орфографічним словником.

Правопис и та і в коренях слів

У коренях слів після ж, ч, ш, щ та г, к, х пишеться и: життя, чистота, широчінь, щирість, гіркий, кислота, хитрість.

Буква і пишеться тільки тоді, коли вона позначає звук, що при словозміні чергується з о та е: шість — шести, загін — загону.

Чергування голосних

1. Чергування давніх [о], [е] у відкритому складі з [і] в закритому складі при словозміні та словотворенні: нести — ніс, село — сільський, твій — твого, голова — голів.

§ Запам’ятайте

§ Чергування голосних [о], [е] з [і] не відбувається у запозичених словах (директор, атом, дизель) та у звукосполученнях -оро-, -оло-, -ере-, -еле-, -ор-, -ов-, -ер-, -ев- (огорожа, холодний, береговий, шелест, дерти, повний, певний).

2. Чергування нових [о], [е], що виникли на місці колишніх [ь], [ъ], з нулем звука: а) випадні: сон — сну, день — дня; б) вставні: ті, що з’являються на місці нуля звука при словозміні переважно перед приголосними [р], [л], [м], [н]: брати — беру, прати — перу, голка — голок.

3. Чергування [е] з [о] після шиплячих та [й]: пшениця — пшоно, увечері — вечора, четвертий — чотири, боєць — бойовий.

4. Найдавніші чергування [о] з [е] та [і], [е] з [і] та [и] з [і]: носити — нести — ніс, летіти — літати, сидіти — сідати.

5. Чергування [і] з [о] в іменниковому суфіксі -ість при набутті іменником форми орудного відмінка: радість — радості, сміливість — сміливості, активність — активності.

 

У випадках словотворення та словозміни в українській мові часто виникає збіг кількох приголосних звуків, що утруднює їх вимову. У процесі мовлення відбувається спрощення, тобто один із приголосних випадає. У переважній більшості слів спрощення приголосних засвідчується орфографією.

У сучасній українській мові спрощення спостерігається в таких групах приголосних:

[ждн - жн]: тиждень - тижня, тижневий;

Іздн - зн]: виїздити - виїзний;

[стн - сн]: честь - чесний, користь - корисний, якість - якісний;

[стл - сл]: щастя - щасливий, стелити - слати;

[скн - сн]: тріск - тріснути, блиск - блиснути;

[зкн - зн]: бризкати - бризнути.

[лни] -[ни]: сонце (давньорус. сьлньце);

[рди]-[ри]: серце (давньорус. сьрдьце);

[сткл] - [скл]: скло (давньорус. стькло).

В окремих словах спрощення відбувається лише в усному мовленні, а на письмі воно не передається: шістнадцять [иґісна'ц':ат'], шістсот [ш'іс:о'т], баластний, контрастний, компостний, аванпостний, форпостний.

Аналогічно не вимовляється приголосний [т] у прикметниках, утворених за допомоги суфікса -ськ-, -ств- від іменників іншомовного походження: студент - студентський, інтелігент - інтелігентський, турист - туристський, агент - агентство.

У словах кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, випускний,

НАГОЛОС. ВИДИ НАГОЛОСУ

Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу:

1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис.

2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в горах. Улітку ми відпочивали (а не працювали) в горах. Улітку ми відпочивали в горах (а не на морі). Улітку ми (а не хтось інший) відпочивали в горах. Як бачимо, змінюючи логічний наголос, ми надаємо висловленню різних смислових відтінків.

Зверніть увагу! Зі зміною місця логічного наголосу може змінюватися зміст повідомлення: Ти краще вивчи вірш. Ти краще вивчи вірш.

3. Фразовий (виділення кінцевого слова фрази, що підкреслює завершеність висловлення):

Редагування тексту слід закінчити сьогодні.

Примітка. Як різновид логічного розрізняють ще й емфатичний наголос, який додає виділеному слову емоційного забарвлення. Виражається подовженням наголошеного голосного чи приголосного: Роз-з-у-у-умннй же ти\ Сха-мені-і-іться ж\

В українській мові наголос динамічний (наголошений склад звучить сильніше і триваліше), вільний (різномісний, тобто постійно не закріплений за певним складом, як, скажімо, у польській, угорській, французькій, чеській мовах) ірухомий (при словозміні може переходити з одного складу на інший: книжка – книжки, трава – трави).

Часто наголос виконує смислорозрізнювальну функцію.

Наголос розрізняє в словах:

Лексичне значення Граматичні форми

Атлас (збірник географічних карт) і атлас (блискуча тканина) озера (Р в. одн.) і озёра (Н. в. мн.), пісні (Р в. одн.)ішсні(Н. в. мн.)

Орган (частина організму) й орган (музичний інструмент) скликати (док. вид дієсл.) і скликати (недок. вид дієсл.)

Плачу (від плакати) і плачу (від платити) батьків (кого?, імен.) і батьків {чий?, прикм.) – різні частини мови

Вигода (користь) і вигода (зручність) дзвони (імен.) і дзвони (дієсл.)

Зверніть увагу! Саме за допомогою наголосу розрізняють особові імена по батькові та прізвища, що мають спільний корінь: Григорович – Григорович, Максимович – Максимович, Прдкопович – Прокопович, Юхимович – Юхимович. Як видно, у прізвищах наголошеним є суфікс – двич.

Зміна наголосу в заперечних займенниках, що в непрямих відмінках уживаються з прийменниками, впливає на значення слова: ні з ким (немає з ким) – ні з ким (із жодною людиною); ні за що (немає за що) – ні за що (ні за яку ціну), але правопис цих слів залишається сталим.

Більшість слів нашої мови мають один наголос – основний [мати]. У складних і складноскоро-чених словах, окрім головного, виділяють ще побічний наголос (один або кілька, що позначають значком [']): працелюбний, сільгдсппродукти, двадцятип’ятитисячний. В односкладових словах наголос не ставлять.

Примітка. Службові частини мови (прийменник, сполучник, частка), як правило, не наголошуються. Приєднуючись до попередніх або наступних наголошених слів, вони утворюють так зване фонетичне слово: на роботу, хай читає, він і вона.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Деякі слова мають подвійний наголос: байдуже, завжди, корисний, мабуть, первісний, помилка, простий, також ТОЩО.

Порушення акцентуаційних норм української мови виникає через уплив інших мов, зокрема російської, та місцевих говірок. Порівняйте:

Українська мова Російська мова Українська мова Російська мова

Вільха ольха новий новий

Олень олень близький блйзкий

Дрова дрова кухонний кухонний

Фартух фартук приятель приятель

Перепис перепись блідий бледний

Колесо колесо оптовий оптовий

Спина спина товпитися толпйться

Середина средйна беремо берем

Одинадцять одйннадцать ненавидіти ненавйдеть

У всіх складних чи сумнівних випадках щодо наголошення слів треба звертатися до словників, зокрема до спеціалізованого словника наголосів, орфоепічного, орфографічного, тлумачного, де зазвичай слова подаються з наголосами.

Орфографія

Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).

Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).

Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.