Кремль вимагає собачої вірності

О 14 годині 54 хвилини того ж таки 21 травня 2014 р. на цьому ж Інтернет ресурсі з’явилася заява шеф-редактора сайту "ЭХО Москвы" Віталія Рувінського. Називалася вона «Про блог Олександра Горобця". Ось вона:

"Хочу прокомментировать ситуацию с блогом Александра Горобца.

"Эхо Москвы" (как радиостанция, так и сайт) традиционно предоставляет площадку для различных точек зрения. Мы уважаем наших слушателей и читателей и считаем, что они в состоянии самостоятельно проанализировать поступающую из разных источников информацию и сделать выводы.

Руководствуясь именно этим принципом, на сайте "Эха" был опубликован блог киевского журналиста Горобца.

Мы не обладаем достаточными возможностями для того, чтобы провести экспертизу голосов, представленных на видеозаписи, поэтому сделать выводы о достоверности опубликованных нашим блогером данных не имеем возможности.

Как только появились опровержения из разных источников (Александр Коц из "Комсомольской правды" и Анатолий Сулейманов из LifeNews), они моментально были опубликованы на нашем же сайте.

Одновременно с этим признаю, что публикация блога Горобца была с нашей стороны поспешной и преждевременной.

Наши коллеги-журналисты находятся в экстремальной ситуации - в плену, фактически в заложниках. В этих обстоятельствах любые действия прежде всего должны быть направлены на освобождение людей, на то, чтобы условия их содержания не были ухудшены. У журналистов на арене боевых действий - презумпция невиновности.

"Эхо Москвы" всегда последовательно выступало и выступает в поддержку коллег и за право их свободной работы в любых условиях." Посилання

Нарешті з цього приводу висловився і головний редактор радіостанції "ЭХО Москвы" Олексій Вєнєдіктов. Його позиція була викладена через п’ятнадцять хвилин після В. Рувімського і озаглавлена "Про журналістів". Раджу прочитати:

"Безусловно, журналисты, которые работают на территории вооруженного конфликта, нуждаются в солидарности и в защите. Противоборствующие стороны должны помнить, что от работы журналистов зависит, как весь остальной мир будет воспринимать их слова.

Журналисты, которые находятся под силовым давлением, безусловно должны быть поддержаны журналистским сообществом.
Неважно, какую сторону они освещали.

Думаю, что публикация блога киевского журналиста Александра Горобца была преждевременной на сайте.

С другой стороны, определить по голосу, кто находится за кадром, абсолютно невозможно.

Повторю еще раз свою позицию и позицию «Эха Москвы»: мы требуем от всех сторон, чтобы журналисты, находящиеся в зоне конфликта, имели право свободно работать, свободно передвигаться и свободно передавать информацию." Посилання

Той, хто мав будь-коли справу з публічною журналістикою, а тим паче працював у періодичних, або й Інтернет виданнях, добре знає, що не буває безпричинно такого, аби керівники цих медіа самі себе привселюдно хльостали батогами, клялися в своїй лояльності. А тут, як бачимо, і головний редактор, і шеф-редактор вибрали найзамашніші різки і гайда шмагати самі себе по м’яких місцях.

Розгадка цього прийшла до мене аж за добу, коли один з московських доброзичливців, співробітник радіостанції, залишаючись анонімом, повідав, який учинився неймовірний шум та галас з приводу публікації цього мого поста блогу в Москві. Його, виявляється, ще з самого ранку помітили в Кремлі, на сніданок, так би мовити, показали кому треба. Думаю, що насамперед товаришам Володіну та Іванову – безпосереднім керівникам адміністрації президента РФ. Сам же ж В. Путін на той час перебував з візитом у Китаї. Сановні холуї негайно доповіли йому у Пекін про богохульство на ЭМ, показали саму публікацію. Владімір Путін, кажуть, був у шаленому гніві. Наказав негайно провести профілактичну роботу з головним редактором радіостанції Олексієм Вєнєдіктовим. Право таке вони мають, позаяк радіостанція «ЭХО Москвы» знаходиться на повному утриманні Газпрому. Та й усі ЗМІ у їхньому «руському мірі», відомо, сидять на куцому кремлівському поводкові. Така особливість їхнього правлячого режиму.

Це фактично було моє друге публічне побачення віч-на-віч з паном Путіним. Про перше, розповім нижче.

За інформацією мого доброзичливця, пана Вєнєдіктова двічі того ранку викликали на килим. Після цього, як по команді, з’явилися два публічних пояснення на сайті видання фактично з вибаченням перед Росією і всіма російськомовними читачами сайту за те, що опублікували пост мого блога з позицією щодо так званих бойовиків із журналістськими посвідченнями телеканалу Лайф Ньюс.

Розуміючи, що це все може закінчитися не лише вибаченнями на сайті, я звернувся до керівництва СБУ з проханнями надати мені матеріали, отримані в ході допитів затриманих, які б чітко засвідчували, що двоє журналістів в зоні АТО виконували не просто журналістські завдання, як, до речі, публічно заявили тоді і заступник секретаря РНБОУ, і прес-центр Служби безпеки України. Запропонував провести прес-конференцію з демонстрацією доказів вини москвичів М. Сайченко і О. Сідякіна на українській території. Адже спец органи стверджували, що ці двоє були коректувальниками вогню для терористів. Це б розставило всі крапки над «і» в бурхливій і неоднозначній історії. Показало істинну суть того, чим насправді займається спеціальний кремлівській спецпідрозділ під вивіскою телекомпанії Лайф Ньюс.

Більше того, українська сторона стверджувала ще одне. Мовбито М. Сайченко та О. Сідякін вчинили проти України і такий злочин. Вони розповсюдили відео, і воно обійшло всі світові агентства, про те, що начебто наша держава в зоні весняного конфлікту в Донбасі використовувала гелікоптери з символікою ООН. І це справді відповідало дійсності, оскільки Москва називала подібне подвигом, а вище названих осіб героями інформаційної війни. Хоча насправді, як виявилося при перевірці, кадри наших літальних апаратів були свого часу відзняті в Косово, і навряд чи навіть цією московською парою телекілерів.

Думаєте моє звернення почули? У відповідь – традиційне мовчання.

Натомість за декілька днів світ облетіла звістка: москвичів благополучно випустили. За ним до Києва прилетів спеціальний борт глави Чечні Рамзана Кадирова. Незабаром цей міфічний чоловік в інтерв’ю Маріанні Максимовській із московського телеканалу РЕН ТВ вихвалявся, як він і його люди визволяли в Києві героїв-журналістів, піднощиків ПЗРК для російських головорізів під Краматорськом. Журналіст під час інтерв’ю прискіпливо допитувалася, скільки, мовляв, за це довелося заплатити чеченцю. Рудобородий як німецький імператор войовник Барбароса, улюбленець Гітлера, чоловік весело сміявся, стверджуючи, що мовбито обійшлося без грошей. Казав це так, що ніяких сумнівів щодо калиму у мене особисто не залишилося.

Єдиною втіхою стало те, що уже 5 липня ц.р. заступник голови СБУ Андрій Левус в інтерв’ю пресі сказав таке: " Найбільша проблема для нас - телеканал LifeNews. Це не журналісти, не ЗМІ, а конкретний бойовий підрозділ інформаційних спецоперацій. Там множиться брехня таких неймовірних розмірів, що важко будь-що коментувати. Знаходимо цих негідників - видворяємо. Зараз вони стали обережнішими – маскуються …" Посилання

Справді, їхня продукція – не предмет піару, а повноцінна інформаційна, ідеологічна війна проти України… В’їдлива як хлористий калій…

Слава Богу, як кажуть, нарешті зрозуміли. А де ж півтора місяці до цього були, щоб визнати очевидне? Хто ж нарешті в Україні подав команду безперешкодно, таємно випустити підручних терористів, які знищували наших людей, бойову техніку, руйнували міста і села, а, можливо, й справді за сумісництвом стали коректувальниками вогню?

Хто ж наказав відпустити негідників: виконувач обов’язків президента Турчинов, чи вже сам Порошенко, який саме тоді якраз отримав переконливу перемогу на виборах як майбутній миротворець?

Тим часом мене допікали телефонними дзвінками з Москви. Журналістка Олена Новожилова з кремлівського каналу РЕН ТВ наполягала на інтерв’ю з приводу публікації поста на медіа ресурсі «ЭХО Москвы». Якщо чесно, мені зовсім не хотілося повертатися до цієї теми, насамперед тому, що я неодмінно зірався б, став говорити про зраду нових київських «вождів», які ж звичайно вчинили паскудство, по-змовницьки випустили ворогів, затриманих спецслужбами на місці злочину. А потрібно було таки показати світові їхнє нутро, зажадати від них хоча б покаяння…

Власне так воно й сталося. Бригада московського телеканалу знайшла мене в Києві і здебільшого у їхній відеомікрофон я говорив не про «подвиг» Лайф Ньюс, а про невміння наших нових керманичів відстоювати інтереси свого народу перед Москвою.

Погодьтеся: як у воду дивився. Маю на увазі випадок із пілотом Надією Савченко. Пост блога про цю авантюру я опублікував у ніч на 17 липня 2014 року.

У кінці літа 2014-го в Україні оприлюднили список сорока дев’яти співробітників російських ЗМІ, яким необхідно заборонити в’їзд на нашу територію, оскільки їхня практика суперечить діяльності журналістів, як незалежних інформаторів подій. Позаяк вони – пропагандисти Кремля. В Москві піднявся ґвалт. Ось вам, мовляв, хвалена українська демократія. Цікаво, що до числа тих, хто найбільше репетував з цього приводу, варто зарахувати і так званих незалежних московських трубачів, яких, до речі, у списку «персон нон ґрата» не було.

Цікаво, що яскравий кремлівський рупор телекомпанія НТВ взагалі назвала мене агентом Державного департаменту США, а мою публікацію про події щодо захоплення в полон на місці злочину журналістів Лайф Ньюс під Краматорськом замовною американцями - дивитися і слухати тут. Хоча я маю таке відношення до Держдепу, як до вивчення проблем цвітіння яблунь на Місяці. Звичайно ж, що у відеосюжетті не обійшлося без того, аби всує не заявити, що це виявляється не в Донбасі, як є насправді, де терористи, фінансовані і озброювані Росією знічев’я убивають людей, методично знищують інфраструктуру регіону, масово учиняють мародерства, а начебто подібне чиниться в Україні, де господарюють буцімто «хунта й бандерівці». Послухаєш, мовби п’яні чи душевно хворі говорять. Брешуть, як собаки на висівки, і навіть не кривляться. Справді підла раса брехунів і окозамилювачів.

А в цілому, треба щиро визнати, каша довкруги моєї публікації заварилася просто таки неймовірна. В США в свою чергу заявили про те, що виникає ряд запитань до журналістів, яких представники влади затримують у районі бойових дій і в багажнику їхнього авто було виявлено переносний зенітно-ракетний комплекс. Читайте тут. Посилання Рада Федерації Росії звернулася до Верховної Ради України з вимогою «терміново вжити заходів до звільнення російських журналістів» посилання, в центрі цього міждержавного документу значилося і посилання на мою публікацію.