Журналісти чи піднощики патронів для терористів 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Журналісти чи піднощики патронів для терористів



Тут спробую зробити невеличкий відступ. Пояснити, що для мене надзвичайно важливим є житейське правило висловлювати, оприлюднювати свої думки з приводу тих, чи тих подій. Коли, звісно, є що сказати. В цьому, либонь, і полягає покликання на землі журналіста і письменника – допомагати людям уяснити ту, чи ту позицію, ировихете свої думки і погляди з поступом часу.

Майже десять літ працюючи головним редактором однієї з найпрестижніших у молодій державі газети «Правда України» (назву пишу в українській транскрипції, бо особисто колись російськомовне видання особисто перетворив у двомовне), я регулярно, іноді з номера в номер на її сторінках вів свою авторську колонку. Просто таки звик, вжився в роль колумніста. Не міг обійтися без того, аби не висловитись на злобу дня. Думаю, що й тисячі читачів чекали мого слова.

Розвиток цивілізації урятував мене від публічного застою появою Інтернету, коли на якийсь час пішов я із журналістики на державну службу. Але й там, напевне, іноді в порушення статусу держслужбовця, який не повинен, приміром, публічно критикувати владу, я робив це з аргументами в руках. Не міг пройти мимо фактів розкрадання державної власності, казнокрадства. Іншими словами, писав не на абстрактні теми, а висловлювався з доволі важливих державних проблем. Дійшло, наприклад, до того, що колишній міністр вугільної промисловості України, потім народний депутат від фракції Партії регіонів С. Тулуб вимагав від Державної служби України порушити проти мене справу з позбавленням статусу держслужбовця, оскільки я розповів про злочинні діяння його донецької команди крадіїв державних коштів. А мав би мовчати, підкоряючись вимозі присяги держслужбовця. Це той Тулуб, підкреслю, який за останньої с воєї «ходки» до влади Януковича керував Черкащиною і геть її довів до розвалу, а нині перебуває в кримінальному розшуку.

Мої колонки і пости блогів доволі часто з’являються в Інтернет виданнях «Українська правда», ТелеКритика, Газета.net, Кореспондент.net, Ліга.net, Главком, Главред, Оглядач та ряді інших. Але цього мені завжди здавалося замало. Мабуть, тому, що в ряді видань настирливо вимагали публікувати на їхньому медіа ресурсі виключно ексклюзивні матеріали. Себто, щоб вони більше не з’являлися ніде. А це означало погодитися на оприлюднення твоїх думок лише для 2-5 тисяч читачів. Погодьтесь, мізерія. Ця камерність мене явно не влаштовувала

Пошуки аудиторії привели мене до сайту міжнародної радіостанції «ЭХО Москвы», потужного мовника і вельми відомого Інтернет ресурсу Європи і світу. 24 вересня 2010 року я там зареєстрував свій блог.

Вчитуючись у матеріали, які публікувалися тут, я доволі швидко зрозумів, що для мене відкрилася просто таки не піднята цілина. Похвально, що тут друкувалися представники прогресивної російської опозиції – Валерія Новодворська, Костянтин Боровой, Боріс Нємцов, Ілля Яшин, Олексій Навальний, Володимир Рижков, а також Ірина Хакамада, Ксенія Собчак, Юлія Латиніна, письменник Борис Акунін та інші відомі люди. Але одразу скажу, що аудиторія сайту була далекою від розуміння українських проблем і пріоритетів. Зрозуміти наші болі й проблеми більшині читачів було вельми важко, насамперед через шовіністичну політику Кремля, яка проростала буйним квітом і на сайті начебто демократичного видання. Надзвичайно рідко з України проривалися сюди публікації. І я зрозумів, що цим – публічним роз’ясненням позиції мого рідного народу, який не хоче навіть на дух не сприймає нового імперіалістичного ярма, замшілого «старшобратсва» мені доведеться насамперед займатися. Я вибрав для себе цей пріоритет.

Коли попервах я виставляв пост блога, наприклад, про УПА чи Степана Бандеру, у відповідь отримував вісімдесят-сто відсотків гострих нищівних коментарів із неодмінним приниженням людської і журналістської гідності. З часом ці пристрасті помітно вгамовувалися, відгуки ставали поміркованими і навіть обговорювалися за участі автора. А дехто навіть писав про те, що чекає моїх публікацій, аби зрозуміти, куди насправді рухається Україна.

Не забуду тривожний листопад 2013-го. Бурхливі шарахання Києва – в Європу, чи в «тайожний» союз йти Україні. Зрадництво донецьких, від імені яких калузький соловей Азіров на весь світ, уранці 21-го, заявив, що його уряд призупиняє курс на зближення з Євросоюзом. Вивчивши проблему в середовищі політичного істеблішменту і настрої народних масах, я написав статтю і опублікував її на ресурсі «ЭХО Москвы» 23 листопада під промовистим заголовком «Україна буде силою прориватися у Європу…» Думаю, що цими простими і зрозумілими словами мені вдалося передати головну суть надій і сподівань українців. Почитайте цей пост, його ви знайдете за доволі простою електронною адресою –http://www.echo.msk.ru/blog/jura777/1203808-echo/

Коли московщина заходилася реалізовувати свій план анексії Криму, втягування в зону бойових дій південь і схід України, я мало не через день виставляв пости, в яких гостро критикував по можливості (це ж московський сайт, не забуваймо) дії Кремля. До честі моїх російських колег, вони жодного разу не перешкоджали розкриттю порушених тем, не блокували мої публікації. За період від листопада 2010 року по 22 травня 2014 року на сайті міжнародної радіостанції я опублікував 214 (!) статей, які стосуються розвитку українсько-російських стосунків, гострої нищівної критики режиму Януковича, безглуздої політики Путіна і його команди щодо нашої держави. (Всі мої статті, опубліковані на медіа-сегменті міжнародної радіостанції легко можна відшукати за ось такою адресою –http://www.echo.msk.ru/blog/jura777/

Що ж такого сталося в двадцятих числах травня 2014-го? Відповідь, гадаю, знайдемо у моєму черговому посту блога, який уночі 22.05 було опубліковано на Інтернет ресурсі «ЭХО Москвы». Називався він так: «Чем на самом деле занимались сотрудники Life News под. Краматорском? Видеодоказательство».

Зумисне подаю його російською, аби все було кожному зрозуміло. Читайте:

«Набирает небывалых оборотов скандал вокруг ареста на месте преступления – при разворачивании переносного зенитного-ракетного комплекса под Краматорском двух солдат пропагандистского телеканала Кремля «Лайф Ньюс» Марата Сайченко и Олега Сидякина.
По этому поводу «Россия 24» ставит на уши весь мир. Здесь и репортажи из негодующей по этому поводу Государственной Думы, и массовые акции за освобождение честных медиа ребят. Мать одного из задержанных утверждает: «Мой сын никогда не был террористом…»

В России, возможно, и не был…

Посмотришь эти кадры и складывается впечатление, что вот проклятые хохлы ворвались на территорию РФ и там захватили ни в чем не повинных служителей телевестей, повезли в Киев допрашивать в СБУ.

Этот выпуск «России 24» я увидел, когда в Москве было уже за полночь, то есть, наступило 21 мая.

Странно, почему там ни слова не было сказано о пресс-конференции в СБУ по делу задержанных журналистов «Лайф Ньюс», которая, кстати, прошла в Киеве сразу после обеда во вторник, 20 мая. Разве можно поверить в то, что новость еще не долетела до телеканала? Дело, видимо, в другом. Сказанное там совсем не ложилось в концепцию телепередачи. Разрушало всю канву обвинительного речитатива кремлевской пропаганды. Ведь Интерфакс-Украина на весь мир еще в 15:45 по киевскому времени (один час минус от Москвы) сообщил: «Представители российского телеканала LifeNews, которых задержала СБУ, сознались в том, что на территории Украины занимались не журналистской деятельностью…» Посилання

Чем на самом деле были заняты журналисты российского телеканала «Лайф Ньюс» на украинской территории, вы увидите сейчас. Только замечу, что это кадры с их же телекамеры. Голос за кадром – оператора телеканала, который как нетрудно догадаться на поле боя, при нападении уголовников российского спецназовца «Стрелка» на бойцов Национальной гвардии Украины, корректирует огонь террористов и фактически командует боем. Радуется тому, что один из выстрелов, по его наводке, поразил живую мишень. Чья-то мать получит похоронку…

Это, скажите, журналистская деятельность или нечто иное?

Вот если бы подобное случилось в России с украинскими журналистами, что бы было с такими пособниками убийц? С корректировщиком огня, руководителем боя, в частности? Его бы отпустили, как этого требует через председателя ОБСЕ министр иностранных дел России С. Лавров, другие высокопоставленные сотрудники Госдумы РФ?

Запись настолько качественная, что и родным, и в редакции «Лайф Ньюс» очень отчетливо будет слышно, как и чем занимался московський журналист на территории Украины.

Смогут ли они москвичи тепер утверждать, что их сын, сотрудник честно исполнял журналистский долг?» Посилання

***

Оскільки тут немає можливості показати відео, повідомлю, що на ньому зображено момент бою. Добре видно і чути, як людина, котра знімає цей епізод підказує, навіть швидше за все командує снайперами та іншими учасниками бойні, орієнтує куди і головне в кого стріляти. Радіє, коли за його вказівкою, схоже, вбивають українського вояка АТО.

У Москві мій пост у стрічці подібних розмістили о 7-ой годині 45-ть хвилин за їхнім часом, що означало на годину раніше, ніж у Києві. Заглянувши знову на сайт о дев’ятій ранку, я побачив, що мою публікацію редакція виставила на лобне місце, під самісінький заголовок видання, і там було уже понад два десятки тисяч прочитань. Лічильник відвідувань летів зі неймовірною швидкістю. Це означало, що моя позиція страшенно зацікавила москалів. Було вже десятки відгуків, коментарів. Забігаючи наперед зазначу, що загалом пост прочитало понад 120 тисяч людей, висловились з даної теми понад триста відвідувачів сайту.

А відвідавши цей же медіа ресурс за декілька годин я із подивом виявив, що на місці мого поста виставлено матеріал спецкора "Комсомольськой правды" Олександра Коца і стосується він подій про які описував я, а, насамперед, поста мого блогу. Мовляв, те, що тут писав О. Горобець у своєму блозі, - неправда…

Попутно уточню, що це той самий московський журналіст-шовініст Коц, якого згодом, 30 травня 2014 року, СБУ видворить із України за категорією "Д" (можливо, й диверсант) із забороною в’їзду до нашої країни на п’ять років. Відомо, що цей москвич є одним із тих російських служників пера, кого В. Путін таємно нагородив в числі співробітників ЗМІ "за об’єктивне висвітлення подій у Криму". Ще один штрих до портрета цього типа. О. Коц разом з іншим спецкором КП Стешіним накатали в Слов’янську донос терористу І. Гіркіну на журналіста із берлінського видання "Більд" Пола Ронзхаймера. За їх переконанням, зарубіжний колега "неправильно висвітлював події", написавши в своєму матеріалі про масові "каруселі" під час так званого референдуму, проведеного донецькими сепаратистами.

Зрозуміло, що Коц звинуватив мене в бЕндерівській заангажованості і спробі очорнити відважних журналістів Life News.

Поруч із коментарем О. Коца було розміщено повідомлення і Анатолія Сулєйманова, головного редактора телеканалу Лайф Ньюс, найогиднішого прислужника Кремля. Ось його позиція:

"Анатолий Сулейманов: По поводу видео, которое использовал в своем блоге Александр Горобец – некий журналист... человек, который называет себя журналистом из Киева. Так вот, это видео – бой в районе между Славянском и Краматорском, которое было у нас показано.

Он утверждает (Горобец), что голос за кадром принадлежит оператору телеканала. Я цитирую его заметку: «Чем на самом деле были заняты журналисты российского телеканала «Лайфньюс» на украинской территории, вы увидите сейчас. Только замечу, что это кадры с их же телекамеры. Голос за кадром – оператора телеканала, который как нетрудно догадаться на поле боя, при нападении уголовников российского спецназовца «Стрелка» на бойцов Национальной гвардии Украины, корректирует огонь террористов и фактически командует боем. Радуется тому, что один из выстрелов, по его наводке, поразил живую мишень. Чья-то мать получит похоронку…». Посилання

Вот это все бред. Во-первых, это не голос оператора телеканала. Этот голос не принадлежит ни одному из членов съемочной группы телеканала Life News. Это видео снимают сами ополченцы. Если господин Горобец настолько идиот, что не может проверить голос... У нас там работают Сергей Голяндин и Марат Абулхатин. Они выходят в «прямо». И Эрмина Катанджан. Они выходят в «прямо». Их голоса можно сравнить вот с этим голосом. Это же голос с акцентом, с конкретным украинским акцентом. И писать бред и глупости какие-то дебильные, после чего, кстати за голову нашего журналиста Сергея Голяндина назначили награду в 30 тысяч долларов.

Он пишет «чья-то мать получит похоронку». Во-первых, никто не был ранен и убит в том бою. Во-вторых, наша съемочная группа была за 15 км от того боя. Еще раз повторяю: это видео снимали сами ополченцы и передали нам. И это нормальная, частая практика. Мы стараемся, чтобы наши ребята не участвовали в этих боях.

Я ничему не удивляюсь. Вот госпожа Псаки говорит, что у них есть источники, которым они доверяют. Но если это уровень источников, подобных журналисту Александру Горобцу, который якобы по голосу сделал вывод о том, что это наши ребята корректируют огонь, командуют боем и так далее... если уровень источников такой...

У нас иллюзий нет. Наши ребята не террористы." Посилання

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 256; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.173.214.79 (0.025 с.)