Книжкова продукція і газетно-журнальні видання: принципи взаємодії, ефективність впливів

Вдивляючись у видавничі процеси перших років незалежності, можна помітити прагнення багатьох підприємливих, патріотично налаштованих людей використовувати найрізноманітніші форми і методи випуску книжкової продукції. Серед них – створення видавничих структур на базі періодичних органів, що не дуже важко було робити для тих журналів та газет, навколо яких гуртувалися значні творчі сили. Письменники, художники, поліграфісти разом з журналістами деяких газетно-журнальних видань бралися за випуск національно орієнтованих книг наукового, публіцистичного, щоденникового, мемуарного спрямування.

Створивши акціонерне товариство «Газета «Рада», редакціякиївського однойменного видання поставила перед собою завдання заснувати книжкову серію «Мемуари». Для цього важливо було не лише віднайти цікавих авторів, а й залучити висококваліфікованих експертів – літературознавців, істориків, філологів, а також знавців текстологічної справи. Саме такий підхід дав змогу побачити світ щоденникам, які майже 70 років були заховані в архівах радянської держбезпеки і належали академіку Сергію Єфремову. Засуджений до розстрілу у сфабрикованій справі Спілки визволення України, він ще раніше, впродовж 1923-1929 років, вів щоденникові записи. 746 друкованих сторінок, випущених газетою «Рада», стали унікальним відтворенням історичних подій, які призвели до поразки Української Народної Республіки, втрати незалежного розвитку, спотворення духовності нації.

При підготовці «Щоденників» Сергія Єфремова до входу в світ редакція разом з упорядниками і науковим редактором врахували багато суттєвих обставин, поєднавши різні завдання. Це стосувалося як «дотримання найважливіших археографічних принципів, так і уникнення деяких специфічних місць, що утруднювали б читацьке сприйняття тексту». Серйозне, досить точне й послідовне ставлення до текстологічного супроводу забезпечило появу в книзі передмови, історико-літературних статей, приміток, іменних покажчиків. Цінним є й фотоілюстративний матеріал, з якого Сергій Єфремов постає в оточенні науковців, письменників, державних діячів, родичів та друзів.

Користувалася популярністю також випущена газетою «Рада» у 1995 році книга спогадів Євгена Стахова «Крізь тюрми, підпілля й кордони», яка відкривала людям невідомі сторінки героїчної боротьби українських патріотів за свої національні і соціальні права.

Здійснюючи подібні видавничі проекти, редакції здебільшого користувалися єдино правильним орієнтиром – читацьким попитом. У цей час зріс інтерес не лише до мемуарної літератури, а й до багатьох невідомих, або заборонених раніше наукових досліджень, художніх та публіцистичних творів українських авторів діаспори. Тому серед низки інших публікацій газета «Вечірній Київ» у 1995 році надрукувала на своїх сторінках унікальне наукове дослідження «Феномен України». Автор цієї філософсько-історичної праці Олексій Братко-Кутинський на величезному фактичному матеріалі «показав надзвичайність, унікальність землі, на якій розташована наша держава, її місце у космосі, а отже й унікальність українського етносу, породженого цією землею»[33]. Оскільки газетний варіант наукового дослідження викликав небувалий інтерес громадськості, було вирішено видати його окремою книжкою. Редакція змогла зробити це за активної фінансової участі акціонерного товариства «Оболонь» та поліграфічної підтримки Київської книжкової фабрики.

Книга «Феномен України» має особливу життєдайну силу і, за словами тодішнього головного редактора газети «Вечірній Київ» Віталія Карпенка, відновлює спотворені пласти історичної пам’яті нашого народу та завдяки глибинності аналізу, ґрунтовності аргументації доводить, що наша земля, українська нація відіграє важливу роль і займає помітне місце в картині світобудови та розвитку людської цивілізації. Текстова частина книги доповнена великою кількістю мап, малюнків, таблиць, що стосуються етнічних кордонів, національних символів, гербів українських земель.

Організовуючи випуск книжкової продукції, газета «Вечірній Київ» мала на меті, з одного боку, давати читачеві можливість отримувати нові знання, з іншого, ‑ продовжувати піднесення власного іміджу. Висока оцінка громадськістю гостроти й актуальності «Колонок головного редактора», що з’являлися щономера в газеті, спонукали редакцію до випуску окремими виданнями книг Віталія Карпенка «Поодинці – вмирають, виживають – гуртом» (1995 р.) та «Як повернути манкурту пам’ять?..» (1997 р.). Тут же згодом побачив світ його досить повчальний нарис «Українські студії під небом Баварії». Загалом «Вечірній Київ» випустив понад 20 книг з проблем національного відродження.

Книговидавничою практикою почав займатися і редакційний колектив львівської газети «За вільну Україну». Керуючись українськими пріоритетами у побудові незалежної держави та принципами формування патріотичної свідомості на засадах національної ідеї, взялися спершу за репринтний спосіб випуску книг, що раніше були недоступні читачеві. Серед інших дуже цінною виявилась праця Петро Стерчо «Карпато - Українська держава», де подавалася об’єктивна історія боротьби закарпатських українців за свободу і незалежність. Чітке ідейно-тематичне спрямування мала й та книжкова продукція газетного видавництва, яка стосувалася актуальних проблем тогочасного націотворення. Як ніколи потрібною в цей час стала книга Василя Лизанчука «Завжди пам’ятай: ти – українець!» (1996 р.), що містила публіцистичні роздуми автора над питаннями функціонування української мови на всіх рівнях. Тут наголошувалося на тому, що мало катастрофічні морально-психологічні наслідки. Книга застерігала від примирливого ставлення до російщення нації в тогочасних політико-ідеологічних ситуаціях, які складалися в українському суспільстві. Не менш застережливо звертався до читачів Богдан Кушнір у своїй книзі «Як нам бути з Росією?»

Спеціальну книжкову серію «Бібліотека газети «День» створило однойменне київське періодичне видання. Першою у ній була видрукована об’ємна збірка документальних нарисів про «білі сторінки» іcторії під назвою «Україна Incoqnita». Переважно тут містилися розповіді з життя яскравих національних особистостей – воїнів, живописців, композиторів, будівничих церковних храмів, письменників, чиї життєві і творчі подвиги зафіксовані в історії тисячолітньої боротьби української нації. Опубліковані впродовж п’яти років у газетному розділі «Історія та Я», ці нариси викликали безліч читацьких відгуків, передруковувалися іншими виданнями.

Дотримуючись глибоко національної спрямованості серії, редакція «Дня» здійснила ще один видавничий проект: випустила в світ книгу «Дві Русі», де йдеться про Україну і Росію. Розвінчання міфів, стереотипів та забобон що до коріння цих держав, спільності національної історії, мови, території становлять основу 68 опублікованих матеріалів. Їхні автори – історики, філософи, філологи, етнографи за допомогою конкретних фактів, об’єктивних наукових досліджень спростовують вигадки російських великодержавників-шовіністів. Інша книга цієї ж серії вийшла друком під назвою «Війни і мир», подаючи модерний погляд філософської, історичної, військової думки на процеси та явища протистояння й порозуміння між народами. Особливою цінністю відзначалася книга «День і вічність Джеймса Мейса» що з’явилася друком українською та англійською мовами. Складена з трьох розділів (статті, мейсівські колонки в газеті, спогади), вона представляла публікації істориків Станіслава Кульчицького та Юрія Шаповала, літературознавців Євгена Сверстюка і Володимира Панченка, письменника Юрія Щербака, журналістів Клари Гудзик і Наталії Федущак, що торкалися питань голодоморів в Україні та постаті найоб’єктивнішого дослідника цих тем – Джеймса Мейса.

Досить популярними і цінними з точки зору національних пріоритетів стали книжкові серії «Дня» під назвами «Бронебійна публіцистика» і «Підривна література», з яких до сучасного читача промовляють Михайло Драгоманов, Микола Хвильовий, Іван Багряний, Улас Самчук, В’ячеслав Липинський, Василь Стус.

Як бачимо, характерною ознакою випуску книжкової продукції силами редакційних колективів періодичних видань була публікація праць, творів, досліджень, які до цього вже побачили світ на сторінках газети або журналів. Добре відредагований, вивірений текст, гостро-життєва актуальність проблематики, утвердження національних пріоритетів робили ці книги авторитетними і популярними серед різних категорій читачів. Ці видання досить швидко реалізовувались, успішно презентувалися на всеукраїнських книжкових виставках-ярмарках, обговорювалися на творчих зустрічах, ставали предметом дискусій на наукових конференціях.

Однак далеко не завжди періодичне видання, прагнучи організувати випуск книжкової продукції, керувалося подібними принципами. Скажімо київська газета «Сільські вісті» впродовж тривалого часу випускала «легке чтиво» ‑ детективи, жіночі романи, медичні та інші поради, які виходили великими тиражами і на дешевому папері. Така книжкова продукція мала попит, але не була визначальною при характеристиці національних пріоритетів у видавничій практиці редакцій періодичних органів.

Набагато важливішу функцію відігравали газети і журнали, постійно забезпечуючи аналіз книжкової продукції, критично оцінюючи на своїх сторінках якість видавничих проектів. Різноманітні рубрики на зразок «Книжкова полиця», «Вийшли з друку», «Рецензуємо книгу» визначають суть публікацій, що вміщуються під ними. Анотовані повідомлення про вихід нових книг, їх рецензування, тематичні книжкові огляди посідають належне місце в кожній газеті – від загальнодержавної до регіональної. Та найпослідовніше це робиться у спеціалізованих періодичних виданнях. Зокрема, такі газети як «Літературна Україна», «Друг читача», «Українська літературна газета», «Культура і життя», використовуючи різні форми та різні жанри, і практично, і теоретично зобов’язані наповнювати кожен номер інформаційними матеріалами з питань книжкової продукції, а також публікувати аналітичні статті, проблемні огляди, критичні виступи наукових фахівців видавничої справи.

Особливими принципами та можливостями ефективного впливу на книгу здавна був наділений журнал і, насамперед, такі його типи, як літературно-художній, бібліографічний, громадсько-політичний. Відрізняючись від газети значно рідшою періодичністю і більшим обсягом, іншим форматом та дещо вужчим вибором жанрів, це періодичне видання відповідно до специфіки вміщує на своїх сторінках тексти прозових, поетичних, драматичних творів, які згодом стають окремими книгами. Львівські журнали в XIX столітті давали путівку в життя повістям Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, а київські вже в XX столітті публікували романи Юрія Яновського, Олеся Гончара, Павла Загребельного, вірші й поеми Максима Рильського, Павла Тичини, а видавництва випускали їх з часом як класичні твори національної літератури. Ця ж практика взаємодії журналів з видавництвами застосовується і в наші дні.

Аналіз літературно-художнього процесу, якості книжкової продукції переважно відстежують такі журнали як «Вітчизна», «Дніпро», «Київ», «Всесвіт», «Дзвін», «Кур’єр Кривбасу», публікуючи разом з рецензіями і бібліографією, аналітичні статті, тематичні огляди. Проблеми книжкового ринку, організація випуску й розповсюдження книг, їх художньо-технічного оформлення, поліграфічного виконання перебувають у центрі уваги журналів «Друк і книга», «Книжковий клуб плюс», «Друкарство», «Палітра друку», «Вісник Книжкової палати України». Тут знаходять своє відображення різноманітні стратегії розвитку видавничої справи, важливі національні цінності сучасної української книги.