З чого починати будівництво нової партії

На безнадію є надія,

вона останньою вмирає,

а невмирущою є мрія

і їй антоніма — немає.

Галина Алексєєва

Починати треба з мрії про таку Україну, образ якої б заполонив серця українців, об’єднав їх і став дороговказом у майбутнє. Мені 75 років, і все, що я зробив доброго і роблю зараз — від мрії. Вночі — мрія, вдень — робота над втіленням цієї мрії в життя. Але така мрія повинна своїм корінням сягати в нашу минувшину, інакше ми отримаємо мрію-перекотиполе. А в минулому у нас є за що зачепитися.

Державотворчий процес в Україні розпочався тоді ж, як і в Європі, і розвивався досить успішно. З Руссю рахувалися всі — і Європейські монарші двори і ординські хани, аж поки внутрішні князівські чвари не роз’єднали її. Після цього її розшматували сусіди. Наступила чорна Руїна. В України вкрали історію, її назву, статус. Весь час зацікавлені сусіди намагалися переконати світ, що ніякої України, українського народу немає, є якийсь етнічний осколок чи то від польського, чи то від російського етнічного дерева, а мова їхня — то говірка чи то гонорової польської мови, чи то «могучего русского языка». Залежно від того, хто з них говорить — поляки чи росіяни.

Такої ж, чи приблизно такої ж точки зору дотримуються і «демократи» з Польщі чи з Росії. З цього приводу не можна не згадати слова Ю. Пілсудського: «Слова «демократія» і «свобода» доїжджають разом до станції «незалежність», і там їх шляхи розходяться». Ці намагання проковтнути, розчинити, підпорядкувати Україну не затухають і нині, я вже не кажу про ті жертви, яких зазнала Україна. Тільки комуністичний диявол здер жахливий внесок до свого кривавого фонду у вигляді життя близько 15 млн. українців.

Через організований Сталінським режимом Голодомор у 1932-33 роках загинуло близько 7 млн. етнічних українців, впродовж Другої світової війни — приблизно 7,5 млн. На примусові роботи в Німеччину було вивезено близько 2 млн.

Нині за межами нашої держави проживають, за різними оцінками, від 16 до 20 млн. українців. Статус трудових мігрантів мають близько 2,5 млн. українців, які щорічно переказують в Україну до 10 млрд. доларів США. Оцініть, яких космічних втрат зазнала Україна через цей молох і «переселення»!

В Україні, безумовно, є люди, яких хвилює подальша доля народу, щоб не допустити подібне в майбутньому. Є й багато на цю тему мрійників. Але ж відомо, що в усіх країнах існує еліта, яка якраз і організовує суспільство та державу мати гідне життя.

В українській мові слово «еліта» має два значення, які в соціальному контексті часто суперечать одне одному. Як правило, під елітою розуміємо кращість, обраність і, водночас, політичну верхівку держави. Дехто вважає, що політичну еліту необхідно розуміти виключно як людей, які ухвалюють найважливіші політичні рішення (В. Андрусів «Українська еліта: хто вона?»).

Якщо ж вірити тлумаченню слова французького походження elite — добірний, вибраний, кращий — відбірні рослини чи тварини, які виведені в результаті селекції і призначені для подальшого розмноження, і взяти до уваги, що українська так звана еліта не сформована на безпосередній взаємодії з людьми та вирішенні їхніх проблем, а її (еліти) свідомість працює лише на особисте збагачення та статусність, то можна зробити висновок, що ніякої еліти у її справжньому значенні в Україні немає, хіба що, на превеликий жаль, має місце подальше розмноження.

Оскільки у нас немає еліти, цебто людей, які брали б відповідальність на себе, ми повинні вчитися бути відповідальними за свою долю самі.

Отже, настав час, щоб усі, а особливо молоді українці засвоїли, знали і могли дати нову відповідь на доленосне запитання: «А хохли звідкіля взялися, якщо Русь — у Києві, а росіяни — в Росії».

На старті треба дуже мало: бачити ціль або мати мрію, вірити в себе та не боятися перепон і труднощів. Треба віднайти сили, щоб викресати в собі енергію і віру всупереч обставинам.

У нас є мрія або бачення майбутньої щасливої України.

Тепер нам необхідна політична структура, що об’єднує палких, рішучих молодих українських патріотів та представників старших поколінь, які не розтратили свої сили на власне збагачення і кар’єрне зростання в умовах злодійських державних систем, а шукали способи для розбудови справді української України, що здатна була б забезпечити достойне життя всім її громадянам, незалежно від національності чи віросповідання.

Нам потрібен план дій щодо мобілізації патріотично налаштованих українців, який допоможе зосередитися на глибоких національних процесах, що дозволить їм не тільки прорватися у парламент, а й закріпитися у владі на довгі роки, затвердивши віру і надію серед значної частини тих, хто небайдужий до майбутнього країни. Такий план може створити тільки партія.

Як це можна здійснити?

В Україні 33 млн. виборців, від кожних двадцяти членів громади запропонуйте до нової партії одну особу, якій ви найбільше довіряєте, і яка є найпідготовленішою для захисту основних ваших інтересів.

Природно виникає запитання — звідкіля взялося таке співвідношення, чому не від десяти, тридцяти тощо.

Міркування тут такі.

Партія, яку ми хочемо створити, повинна виражати інтереси переважаючої кількості населення України. Такою категорією, за різними оцінками експертів, є 80–90% громадян, що відносяться до категорії з незадовільним рівнем життя. Життєві інтереси цих людей є однаковими. Це висока духовність (наразі, серед цих громадян вона є найвищою), добротне сучасне житло, робота за покликанням, якісні освіта та медичне обслуговування, надійно захищені права. Словом, вони прагнуть держави для людей, а не людей для держави. З іншого боку, відповідно даним, які оприлюднив «Ракурс», 84,3% українців вважають, що багатіям не місце у владі.

Неважко здогадатися, що так само думають і ті ж громадяни, що не живуть повнокровним життям, а виживають. Таким чином, до 90% дорослого населення хоче одного й того ж — нормального людського життя. У абсолютних цифрах це складає майже 30 млн. виборців. Досвід світового соціального і політичного структурування суспільства свідчить, що потужні політичні партії залучають до свого складу в середньому від 2 до 10% дорослого населення. Так, наприклад, КПРС на момент розвалу Радянського союзу нараховувала у своїх рядах 19 млн. 487 тис. 822 або 10% від дорослого населення, Партія Регіонів — 1 млн. 400 тис. членів, або 4,3%.

Невдалі приклади, скажете ви. Одна — розсипалась, а друга — Партія Регіонів — скоро розсиплеться.

Дійсно, це станеться, як тільки у регіоналів вичерпаються можливості брехати і валити все на «попєрєдніков». І тоді виборці їм дадуть під одне місце і вони стануть «задніками».

Не будемо забобонними, хай не буде ні по-вашому, ні по-нашому. Візьмемо 5% (жарт). Це дасть можливість створити партію чисельністю півтора мільйони осіб (це вже не жарт!).

Усвідомте, дорогі громадяни України, в чому ваша сила!

А якщо цей представник двадцятки почне в подальшому поводити себе неадекватно, то ця двадцятка звертається у первинну партійну організацію з вимогою замінити свого представника. Первинна парторганізація на основі консенсусу з двадцяткою вирішують це питання.

Організаційно партійні осередки можуть створюватися де завгодно (на виробництвах, в установах, відділах тощо) за наявності не менше трьох членів партії. Первинна партійна організація може прив’язуватися до громади, яка гуртується навколо сільської ради (у селі), чи до колективу фірми, заводу, інституту тощо (у місті). Районні партійні організації можна прив’язати до відповідних районів сільської місцевості і міст, обравши відповідні керівні органи (комітети, ради, бюро тощо). Аналогічно створюються обласні і загальноукраїнська організації. Партійне керівництво обирається на загальних зборах первинних партійних організацій та на конференціях відповідних рівнів. Вищим органом партії є Всеукраїнський з’їзд, що формує центральні органи управління.

Побудову цієї сили ми розпочнемо зі створення робочої групи на основі самоініціативи. До неї мають увійти найактивніші громадяни, які мають різноплановий досвід громадської діяльності та можуть практично організовувати, об’єднувати та спрямовувати інших. Вони повинні мати своє бачення, яке збігається повністю чи в основному з тим, що написано в Букварі, або ж воно не розходиться суттєво щодо шляху, яким треба рухатися, механізмів та інструментів, які слід використовувати у досягненні поставленої мети. Нарешті, вони повинні мати необхідний потенціал активності, бажання та можливості для професійного зростання, самореалізацію і мотивацію до активних дій.

Процес формування робочої групи йде за самовизначеністю, результативністю та самопозиціюванням кожної особи. Робоча група, набравши 10–15 осіб, обирає координатора, його заступника, секретаря і розпочинає формувати організаційний комітет, у складі якого на старті доцільно мати до 65–70 осіб.

Міркування тут такі.

Якщо виходити зі структури органів місцевого самоврядування, то для становлення повнокровної потужної НППУ треба створити: Центральний комітет (Рада) — у Києві; 27 обласних комітетів партії в обласних центрах, у містах Києві та Севастополі; 943 районні комітети, кожен з яких об’єднує 38 первинних партійних організацій по 35 членів партії у кожній, розташованих у районах, містах обласного значення і в містах районного значення; 11061 первинна партійна організація сільського сегмента по 22 члени у кожній, які
будуть дислокуватися там, де знаходяться селищні та сільські ради. В результаті отримаємо партію чисельністю до 1,5 млн. осіб.

Нову політичну партію слід розглядати як монолітну національну вежу і будувати її треба із окремих цеглин, щоб отримати надійний моноліт. Блоки не годяться, завжди існує загроза тріщин і розвалу. Мої спроби під час зустрічей з керівництвом декількох партій переговорити про умови їх можливого об’єднання в одну потужнішу партію показали, що ця ідея нездійсненна. До того, що вже говорилося про їх вузькі корпоративні інтереси, слід додати ще й думку, яка підсилює твердження щодо неможливості об’єднання малочисельних партій: керівництво кожної із них, як правило, визначило свої особисті інтереси і шляхи їх задоволення за допомогою цих же таки партій і втрачати ці можливості через об’єднання, яке так чи інакше перерозподілить можливість впливу, ніхто не захоче. Крім того, проживши декілька років чи навіть місяців разом з партією, їх лідери відчули смак партійної влади і психологічно адаптувалися до знаків уваги, які, хочете ви чи ні, надаються вождю. Так влаштовані прості смертні, а все це разом стоїть на заваді об’єднання. Треба мати зрілий світогляд міцного громадянського гарту і дуже любити свій народ, щоб піднятися на цими звичайними людськими слабостями. І тому, якщо об’єднання і відбудеться, в разі розчарування лідер партії потягне за собою те, що він привів до загалу.

Це не означає, що окремі члени інших партій, патріотично налаштованих, а таких людей там також є чимало, не можуть стати членами НППУ. Проте передумовою цього повинен бути вихід із тої іншої партії. Якщо ж хочуть об’єднуватися партії, то цьому об’єднанню повинен передувати їх розпуск.

Партія створюється не під особистість чи лідера. Її поява є відповіддю найбільше політично і соціально свідомої частини українського суспільства на виклик сьогодення. Вона повинна бути здатною мобілізувати весь народ на ефективну розбудову «української» України, на втілення української національної ідеї, під якою можна розуміти устремління, прагнення всього українського народу або значно переважаючої його більшості на основі ідеалів Любові, Братерства, Добра, Рівності, Справедливості, Свободи, Достатку та Незалежності досягти розумного задоволення духовних і всіх інших потреб кожного індивіда. Межі розумного визначаються відчуттям щастя, яке виносить людину на вершину духовного блаженства, і системою показників сталого розвитку.

У міру наповнення життя суспільства реальним змістом національної ідеї все більше і більше людей будуть відчувати себе або щасливими, або ж набагато щасливішими, ніж були вони раніше.

Тисячі свічок можна запалити від однієї свічки, і життя її не стане коротшим. Щастя не стає менше від того, що ним ділишся (Будда). Отже, всі разом ми можемо не тільки свій народ, а й світ зробити щасливішим. Думаю, що така мета варта напруження великих зусиль для її здійснення. До речі, елементи цієї національної ідеї майже повністю виписані у Конституції України.

Партія формується як політична сила, яка буде виражати інтереси в першу чергу трудового народу. І тому відкидає політичну дефініцію — ліва, права, крайнє ліва, крайнє права, центристська тощо. Вона повинна бути всенародною, патріотичною і демократичною.

Вона бере на озброєння в практичній роботі ті постулати, втілення яких в життя служитиме переважній більшості українського народу. Її соціальна база: робітники, фермери, селяни, студенти, науковці, вчителі, лікарі, соціальні та інженерно-технічні працівники, чиновники (чесні, патріотичні), підприємці (середній клас). Але всі вони — українські патріоти, які хочуть змінити життя в Україні на краще. І в цьому сенсі партія буде народною.

Партія доступна для всіх громадян незалежно від національності і віросповідання. Але за умови, що всі члени партії глибоко усвідомлюють і розуміють основи функціонування суспільних, в тому числі і партійних, структур та способів їх взаємодії. І тому першою вимогою до майбутнього члена партії мусить бути вимога добре знати ці процеси.

Суть їх зводиться до наступного.

Природа людини така, що вона може існувати тільки у суспільному середовищі. Для успішного функціонування цього середовища необхідно здійснювати управління, організовувати взаємодію між окремими членами і групами суспільної громади. Але всі члени суспільної громади управляти всіма її проблемами одночасно не можуть. Це буде хаос. Мабуть цим фактором обумовлюється об’єктивна та закономірна потреба формувати будь-які раціональні суспільні структури на принципі делегування владних повноважень членами структури певному колу представників-лідерів. Таким чином формується керівне ядро даної структури. А щоб процес функціонування суспільства не розвивався в гірший бік, як часто й буває, оскільки керівне ядро у міру концентрації у своїх руках владних повноважень та ресурсів структури виокремлює свої власні інтереси, які щодалі суттєвіше відрізняються від інтересів громади, що привела їх до влади, і стає, по суті, автономною над структурою. В результаті керівне ядро або від’єднується від структури, ввібравши всі ресурси, і починає існувати незалежно, взаємодіючи з іншими такого роду надструктурами, або потрапляє під вплив та контроль потужніших надструктур.

Щоб запобігти негативним наслідкам такого розвитку, необхідно поступово і наполегливо формувати якісно нові суспільні структури з реалізацією владних повноважень всіма членами структури особисто.

Інтереси частин суспільства в усіх демократичних державах представляють партії — інститути здійснення влади, винайдені ще кілька століть тому. Механізм їх функціонування залишається тим самим — владні повноваження простих членів партії передаються обмеженій групі лідерів, котрі здійснюють управління наявними ресурсами та реалізують на практиці програмні ідеї. Досвід показує, що прийшовши до влади, партії вибудовують таку систему управління суспільством, яка віддзеркалює систему управління самою партією, що призводить до перекосів та тиражування її недоліків.

Аналіз державного і партійного життя, побудованих на принципі передачі владних повноважень, показує, що саме явище делегування лежить в основі природи чутливої уразливості цих структур перед утвореннями вищого рівня, наприклад, олігархічними кланами, які володіють значними енергетичними, фінансовими та матеріальними ресурсами. Із сказаного випливає, що основним протиріччям сучасної людської цивілізації є суперечність між інтересами бізнесових та фінансових корпорацій, як найбільш ефективних економічних структур та істинними інтересами суспільства в цілому. Причому, основне завдання владних державних інституцій — ефективно відстоювати інтереси суспільства та збалансувати їх з інтересами множини корпорацій — не вирішується, або вирішується не на користь суспільства через беззахисність цих інституцій перед системним впливом структур з потужним фінансовим та організаційним ресурсами.

Загалом же, суспільні системи, як державні, так і партійні, сформовані на принципі передачі владних повноважень, функціонують за однаковими правилами. З тією особливістю, що державні структури працюють тільки на основі законодавства, а партійні повинні враховувати як законодавство, так і свої статути, програмні документи, внутрішні рішення партійних організацій тощо.

Різниця між ними також полягає у різночасовості їх виникнення. Делегування народом повноважень безпосередньо прадержавним структурам з’явилося значно раніше, ніж здійснення цієї процедури через партії. Є ще одна суттєва різниця — корпоративні інтереси партійних структур набагато вужчі, ніж державницькі. Звідси випливає принцип — що чим більша частина суспільства підтримує певну партію, то вона є політично сильнішою і може ефективніше виконувати владні функції у державних структурах на користь найширшого загалу.

При створенні партії особлива надія покладається на молодь. Не слід забувати, що в Україні вже сьогодні є майже 6 млн. виборців, які народилися і виросли у незалежній Україні. Їхній світогляд набагато більше збігається з наміром НППУ щодо розбудови незалежної демократичної і багатої України.

В процесі становлення НППУ не виключається також використання політичного досвіду бувших державних, партійних і громадських діячів, які виявляють бажання прислужитися розбудові нової України. Можливо доцільним є створення Товариства бувших — свого роду вільного інтелектуального союзу громадян України, які збагачені досвідом прозріли, критично оцінили сумнівні вигоди влади і звички керівництва, і навзаєм змінили це все на безсумнівну насолоду сіяти зерна вічних і добрих істин, отримання радощів відвідин бібліотек, вступу на шлях пошуку і відкриттів.

НППУ береться забезпечити високу довіру суспільства до себе. Вона забезпечить повну відкритість усіх партійних документів та відсутність прихованих цілей. Відкритість — необхідна умова існування партії якісно нового типу, бо будь-яке утаємничення відразу спричиняє формування керівного ядра — носія секретів та перебирання ним владних функцій, що зараз і відбувається у середовищі найбільших політичних об’єднань. Партії нічого приховувати — вона діє у своїй державі і відкрито працює для добра і щастя свого народу, або, зрештою, його значної більшості.

В організаційно-масовій роботі партія широко використовуватиме можливості Інтернету та його інформаційно-мобілізаційних ресурсів.

Стан сучасних технологій та науково-технічний прогрес дозволяє вже зараз реалізувати такі проекти — розвиток Інтернету та засобів комунікації дає змогу безпосередньо кожному члену партії брати участь у голосуванні з усього спектру питань партійного життя та розвитку. Більше того, не треба нічого придумувати — все реально вже існує. Прототипом такої системи можуть бути соціальні сайти, такі як, наприклад, «Вконтакте». Його успіх та визнання, а також кількість користувачів переконливо говорять про актуальність та затребуваність такого засобу комунікації. А сама оболонка потребує лише незначної адаптації для того, щоб стати повноцінним партійним сайтом з персональними сторінками членів, з форумами та обговореннями, зі сторінками комітетів та інших підструктур, з відкритою системою голосування і відображення його результатів на персональних сторінках, з повним доступом до всієї партійної інформації, з системою рейтингів активності членів партії та системою виявлення й просування лідерів. Простота програмного забезпечення та повна відкритість інформації на сайті, постійний свідомий контроль самими користувачами своїх персональних сторінок на наявність можливих зовнішніх втручань буде надійним захистом від потенційних хакерських атак.

Можливості Інтернету суттєво можна доповнити випуском власної партійної газети.

У боротьбі за своє становлення і розвиток, у повсякденній практиці НППУ не повинна використовувати критику провладних і опозиційних партій як засіб формування та зростання свого престижу. На озброєння береться інший підхід: формуються завдання, проблеми, які заторкують інтереси держави в цілому і даються варіанти їх рішень. Логічно, що в процесі відстоювання цих рішень можливі дискусії, опонування з метою пошуку істини, але це не повинно політизуватися і зводитися до вульгарного популізму. Взагалі НППУ стоїть на тій позиції, що в єдиній державі при наявності багатопартійної системи немає ворожих партій, є суперництво, опонування, опозиція, але виключається ворожнеча між ними. Становище, яке має місце сьогодні в цій царині в Україні, не можна вважати нормальним. Його необхідно змінювати і якомога швидше. Ворогуючі політичні партії не здатні об’єднати весь народ.

Тому для партії буде дуже важливим володіти здатністю та гнучкістю адекватно і оперативно реагувати на зміну політичної ситуації, не переключаючись на досягнення чужих цілей, здатність самовдосконалюватися та самовідновлюватися. Важливим при розбудові партії є також збалансування її структури, яка б дозволяла з одного боку, згладжувати суперечності між лідерами-генераторами ідей і частиною членів партії та спрямовувати енергію протиріч на самовдосконалення й саморозвиток, з іншого боку.

Всяка структура, в тому числі і партійна, повинна вміти себе захищати. Тому мають бути розроблені надійні механізми виявлення та блокування будь-якого деструктивного впливу зовнішніх сил на перебіг партійного життя, а також зворотні зв’язки та засоби попередження небажаної трансформації внутріпартійної структури.

Цьому необхідно вчити як керівне ядро, так і рядових членів партії. Для цього партія повинна створити свою партійну школу і сформувати належний склад лекторів. Для навчання слід вживати найсучасніші педагогічні технології, включаючи і дистанційні. Ці фахівці могли б вдосконалювати існуючі і розробляти нові механізми формування партійного представництва в органах влади всіх рівнів. Для успішного розв’язання цих проблем є доцільним створення теоретичного журналу партії.

Як випливає зі сказаного, суто організаційної роботи дуже багато. А є ще ціла низка проблем, не вирішивши які заздалегідь або паралельно, не можна навіть думати про створення нової політичної партії. Перш за все необхідно дібрати 27 досвідчених, добре підготовлених громадянських лідерів і закріпити їх за відповідними регіонами, поклавши на них стратегічне керівництво. Обов’язково, щоб вони були «своїми» у цих регіонах. На допомогу регіональним лідерам підібрати ще 27 активістів-ініціаторів, які відповідатимуть за створення партійної мережі до районів включно. В районах дібрати і призначити районних партійних організаторів, що будуть створювати первинні партійні організації, групи, осередки тощо.

Паралельно з цим організовується і розпочинається Всеукраїнський всеобуч населення. Мета цього всеобучу — створити «критичну масу» небайдужих громадян і переконати їх, що мета нашої партії проста, близька і є прийнятною для 80% українців: «Україна для кожної родини, кожного громадянина». Всеобуч повинен переконати більшість, що ця мета реальна і вона повинна об’єднати членів партії розумінням і простим бажанням кожного рухатися саме цим шляхом. У результаті навчання повинні бути розкриті реальні механізми, інструменти та інше необхідне для забезпечення досягнення поставленої мети-мрії. Результатом проведеного всеобучу буде усвідомлена ідея — «Ми господарі на своїй землі і ми дамо їй лад», — яка об’єднає значне число небайдужих і активних громадян, що стануть тими цеглинками, із яких складеться монолітна структура партії
і забезпечить широку підтримку більшості громадян України.

Для організації такого навчання необхідно створити широку і потужну мережу на основі дистанційної технології навчання. Можливості цієї мережі слід доповнити регулярними випусками масової газети і відкриттям власних теле- і радіоканалів. Дуже важливим доля цього всеобучу створити належне методичне забезпечення. Ми повинні невтомно повторювати і вносити у людську свідомість, що в багатьох країнах стрижневою є одна нація, але на цей стрижень нанизуються розумні порядки, які влаштовують усіх людей, що в ній мешкають. Хто веде першу скрипку у Великобританії? Англійці. В Німеччині? Німці. У Франції? Французи. І так у всіх демократичних країнах. Корінна нація є поводирем, не протиставляючи себе іншим народам, що мешкають у країні. І це відповідає українській ідеї: створити європейську демократичну заможну Українську державу, в якій українці працюють як на себе, так і на благо інших народів, ведучи їх за собою.

У такій площині націоналізм має стати надзвичайно продуктивною силою, здатною викликати потужну хвилю патріотизму, як це не раз уже було в нашій історії (запорозькі часи, визвольні змагання українського народу). Але цю ідею необхідно донести до свідомості всіх людей, сущих в Україні. Для цього потрібно, насамперед, створити багаторівневий підручник з питань державотворення.

Перший рівень має бути розрахований на пересічного громадянина України. В ньому необхідно у доступній формі висестиматизувати історію державотворення України та показати, скільки лиха зазнав український народ у різні часи через власну бездержавність.

Другий рівень цього підручника має охопити школярство середньої школи. Його головне завдання — прищепити любов та повагу до своєї держави, її атрибутів і символів.

Третій рівень мусить бути зорієнтований на учнів старшої школи та студентство. Його основне завдання — формування вільних громадян, готових розбудувати демократичну заможну державу.

Четвертий — найвищий рівень, розрахований на високоосвіченого читача. Ця книга має збудити бажання вивчати й розробляти глибші проблеми національного життя України.

Для створення такого багаторівневого підручника, своєрідної хрестоматії, слід залучити національно свідомих вчених, видатних педагогів, письменників і поетів, журналістів, громадських і політичних діячів. Науковий і методичний рівень цієї книги має бути таким, щоб зацікавити широкий читацький загал. В книзі слід закласти мрію людей про своє щастя й показати, як його можна досягти. Вона має видруковуватися відповідними тиражами, а її вивчення всіма громадянами мусять організувати владні структури.

Як це робити — ми маємо великий досвід.

Слід також подбати про введення відповідних курсів в освітніх закладах і не боятися звинувачень в націоналізмові. Ми формуємо світоглядні засади нового суспільства, нової держави, й тут все повинно бути чітко визначеним і зрозумілим. Словом, ми мусимо організувати державотворчий всеобуч, своєрідні університети правової культури в усіх навчальних закладах під егідою владних структур. У цей всеобуч мають включитися всі: державні органи, система освіти, товариства «Знання», «Просвіта», церква, засоби масової інформації, профспілки, творчі спілки, працівники силових структур, всі національно свідомі громадяни.

Немає у світі жодного багаточисельного народу, який постійно займає компактну територію (за чисельністю населення Україна займає 5 місце в Європі, а за територією — перше) і пережив таку трагічну долю бездержавництва, як український.

В історії нашого народу дуже мало сторінок, які можна було б назвати щасливими або хоча б спокійними. Нині сущі старші покоління пережили голод, війни, репресії. Були і часи, про які тепер старі люди з тугою згадують: коли все було дешеве, тільки треба було вміти його «дістати». Але завжди тягарем на серці лежала суцільна неправда і страх ненароком виказати свої думки, бо в колишньому Радянському Союзі культивувалася і, завдяки КПРС, набула фантастичного розвою система, яка монотонно, систематично витягала самопринижувальні визнання вини та «щирі» визнання любові зі своїх жертв, які, будучи повністю психологічно та морально знищеними, з «ентузіазмом» висловлюють свою любов до своїх же мучителів. То скільки ще треба зазнати страждань, злигоднів, щоб навчитися відрізняти добро від зла, щоб почати боротися за право на людське нормальне життя!

Таким, як на мене, бачиться ідейний зміст методичного забезпечення. Для його реалізації формується група із 5 осіб — членів оргкомітету.

Паралельно з організацією Всеобучу, необхідно розпочинати розроблення детальної Програми та Статуту партії. Курирувати цю роботу можна доручити п’яти членам оргкомітету.

Окремі міркування щодо Програми партії.

У Програмі слід інтегровано враховувати побажання громадян України, які будуть зібрані первинними партійними організаціями.

І друге. Авторський колектив, який буде працювати над текстом програми, повинен бути сформований таким чином і з таких людей, які є професіоналами з відповідних галузей і в перспективі зможуть очолити уряд, міністерства, комітети тощо.

Для розроблення внутрішніх проблем необхідно створити теоретичний журнал партії, а для підготовки партійних кадрів — партійну школу. На цю ділянку необхідно буде призначити також кількох членів оргкомітету.

Дуже важливою ділянкою роботи є фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності партії. Цю ділянку повинен очолити, як мінімум, один член оргкомітету.

Виходячи з таких міркувань і набрався оргкомітет чисельністю понад 75 осіб, не рахуючи голову оргкомітету, його заступників і секретаря. Все це попередні міркування, а коли розпочнеться практична робота, то будуть внесені необхідні корективи.

На період створення, становлення і подальшого розвитку партії слід приділити належну увагу багатьом іншим важливим моментам.

Формування необхідної команди, до складу якої потрібно включати лише активних громадян, які мають різноплановий досвід громадсько-професійної діяльності і вже були керівниками різних рівнів. Головне, що вони знають цю роботу і не бояться її робити, готові працювати в команді. Мають бажання, наміри і можливості для самореалізації, зростання, мають своє бачення руху і велику мотивацію до активних дій.

Для створення і подальшого розвитку НППУ необхідна об’єдну-юча мета, яку можна реально досягти в найближчому майбутньому. Ця мета об’єднує всіх членів партії, будить в них розуміння і бажання рухатися саме цим шляхом. Такою метою, яка одночасно є прийнятною для більшості громадян України (її підтримують 80–90%), є національна ідея в короткій редакції: «Україна — мати для кожної родини, кожного громадянина».

Успіх справи НППУ вимагає створення необхідного організаційного і матеріального забезпечення процесу досягнення мети. Доцільним є органічне поєднання громадянської активності з оплачуванням певних видів робіт.

Кошти партії формуватимуться за рахунок внесків її членів. Це досягається за рахунок того, що голосувати кожен член партії може лише за умови сплати встановлених внесків. Можлива також благочинна допомога легальних заможних прихильників партійних ідей, але без усяких передумов. Незалежне і достатнє фінансування — запорука блокування впливів на партію структур, котрі володіють значними фінансовими та матеріальними ресурсами. В особливих випадках, наприклад вибори до Верховної Ради або Президента України, можливі звернення партії за фінансовою допомогою безпосередньо до народу.

Витрати і формування партійного бюджету — абсолютно прозорі з регулярними відкритими звітами.

Дуже важливим уже на старті НППУ створити у первинних парторганізаціях ауру прозорості, чистоти, довіри. Кожен учасник повинен дати сам собі відповідь: «Навіщо це мені потрібно, що я отримаю від цього? І чи готовий я понести певні жертви для блага всіх?» Організатори повинні розробити свого роду пакети пропозицій для кожного активного учасника руху. Від сутності мотиваційного пакету, його реальності значною мірою залежатиме і стартова активність, і результативність зусиль, і масовість необхідної підтримки. Партія повинна створювати можливості об’єднувати інтереси якомога більшої кількості громадян.

Організаційні заходи початкового етапу повинні бути направлені на розбудову і наповнення організаційних структур, створених, а не пристосованих, для досягнення мети. Розбудова таких структур повинна здійснюватися групою організаторів за чітким планом, узгодженим ініціаторами і діючими членами команди.

Надзвичайно важливими, якщо не вирішальними, є необхідні соціально-суспільні ініціативи і добре відпрацьовані тексти, що їх проголошують.

Декларування мети необхідний, але не головний крок для об’єд-нання громадян. Необхідні «очікувані» громадянами і саме громадянські соціально-суспільні ініціативи, які б чітко окреслювали орієнтири бажаного державотворення (держави), межі повноважень народних обранців і найманих держслужбовців і чітко обмежені способи здійснення ними владних повноважень. Важливими є незалежність громадян від влади і, в першу чергу, їх реальна економічна незалежність. Потрібні ініціативи з фіксації економічної незалежності господарюючих суб’єктів у правових відносинах з органами влади і забезпечення рівних можливостей ведення бізнесу і самозайнятого господарювання.

Вихід НППУ на політичну арену і початок її публічних дій можна розпочинати після завершення виконання першочергових завдань: партія повністю сформована і зареєстрована, організована керованість і чітка взаємодія всіх партійних структур; розроблена система всеобучу народу і партійного навчання; готові до роботи ЗМІ (телеканал, газета, журнал); члени партії і первинні осередки визнають стартову команду і повністю їй довіряють; розроблені і чекають на запуск механізми організаційного забезпечення запланованої діяльності тощо.

Перейдемо тепер до розгляду бодай у загальних рисах того, що пропонує НППУ і чим вона може ощасливити свій український народ.

Як стартовий варіант, пропонуються окремі елементи програми НППУ.