Українська мова як єдина національна мова українського народу і форма його культури. Основні етапи розвитку української мови. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українська мова як єдина національна мова українського народу і форма його культури. Основні етапи розвитку української мови.



ББК Ш 141. 14 – 9

УДК 378. 001. 85 – 057. 632 (007)

Українська мова за професійним спрямуванням: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів нефілологічного напрямку підготовки.

Автори: доц. Мачай Т.О., доц. Шавлак Л.В., доц. Лазарєва Л.К., проф. Семенова Л.П., ст. викл. Алтухов В.М., ст. викл. Буяновська Н.І., ст. викл. Гречаниченко Л.В., ст. викл. Дмитрієва О.І., ст. викл. Матулевська Н.П., ст. викл. Мітасова Е.Ф., ст. викл. Онацька Н.І., ас. Кульбіда Н.І., ас. Свірса Н.М., ас. Шатілова О.С. – ДонНТУ, 2006 р. – 191 с.

У навчальному посібнику надано інформацію про характерні риси сучасної української літературної мови. Розглянуто основні елементи наукового тексту, види згортання його інформації: плани, конспект, резюме, анотація. Описано особливості усної і писемної форм мовлення. Охарактеризовано значущі риси наукового стилю сучасної української літературної мови. Надано інформацію про власне українську і іншомовну лексику. Висвітлено функціонування у словниковому запасі фахівців синонімів, паронімів. Ретельно охарактеризовано науково-термінологічну лексику, скорочування слів і словосполучень, складні випадки використання власних назв, антонімів, стійких сполук у професійному спілкуванні.

Кожний розділ містить завдання для роботи з теоретичною інформацією, лексико-граматичні вправи і матеріали для самостійної роботи.

Значну увагу приділено аналізу специфіки функціонування іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів і дієслівних форм у професійному мовленні. Проаналізовано і відображено основні синтаксичні особливості простого і складного речення у наукових текстах, складні випадки керування, розглянуто труднощі перекладу тексту з прийменниковими конструкціями. Приділено увагу питанням етикету усного і писемного мовлення.

Практичні завдання кожного розділу спрямовані на розвиток і вдосконалення лексично-граматичних умінь і навичок оформлення писемного і усного.

Навчальний посібник розрахований на студентів ВНЗ IV рівня акредитації нефілологічного напрямку підготовки, що вивчають дисципліну «Українська мова за професійним спрямуванням».

 

Укладачі: авторський колектив кафедри української та російської мов ДонНТУ.

 

Відповід. за випуск: Т.О. Мачай, доцент, к.п.н., завкафедри

Рецензенти: О.Г. Каверіна, доцент

П.В. Стефаненко, проф., д.п.н.

© Авторський колектив кафедри укр. та рос. мов ДонНТУ, 2006р.


З М І С Т

Передмова...................................................................................................................8

Розділ І. Українська мова як єдина національна мова українського народу і форма його культури. Основні етапи розвитку української мови. Особливості української літературної мови. Виконання лексико-граматичних вправ. Аналіз перекладених фахових текстів……………..9-36

1 Теми

1.1.Мова і професія……………………………………………………......9-10

1.2.Особливості етапів розвитку сучасної української літературної мови……………………………………………………………...........................10-13

1.3.Характерні риси сучасної української літературної мови….........13-20

2.Лексико-граматичні вправи.............................................................................20-23

3. Матеріали для самостійної роботи.................................................................23-36

Розділ ІІ. Поняття про текст. Види згортання інформації: плани, конспект, резюме, анотація. Складання анотації. Аналіз перекладених фахових текстів...................................................................................................................36-59

1.Теми

1.1 Поняття про текст……….....................................................................36-37

1.2.Види згортання інформації (плани, конспект, резюме, анотація)…37-47

2.Лексико-граматичні вправи …..................................................................48

3.Матеріали для самостійної роботи.................................................................48-59

Розділ ІІІ. Жанри сучасної української літературної мови. Характерні риси усної та писемної форм мовлення. Складання усного повідомлення. Аналіз перекладених фахових текстів.........................................................59-68

1. Теми

1.1.Характерні риси усної форми мовлення….......................................59-60

1.2. Особливості писемного мовлення....................................................60-62

2. Лексико-граматичні вправи ………...............................................................62-63

3. Матеріали для самостійної роботи (телефонна розмова)...........................63-68

Розділ ІV. Стилі мови. Характеристика наукового стилю. Поняття про ОДС. Складання резюме наукового тексту. Аналіз перекладених фахових текстів.................................................................................................................68-81

1. Теми

1.1 Стилі сучасної української мови……..............................................69-70

1.2 Характеристика наукового стилю…………………………..............70-73

1.3. Поняття про офіційно-діловий стиль………………………………73-77

2.Лексико-граматичні вправи.................................................................................77

3. Матеріали для самостійної роботи................................................................78-81

Розділ V. Лексичні норми сучасної української мови у професійному мовленні. Власне українська й іншомовна лексика. Семантичні групи лексики:синоніми, антоніми, пароніми. Складання оголошення, використовуваного в науковому спілкуванні. Аналіз перекладених фахових текстів...................................................................................................81-90

1. Теми

1.1. Власне українська й іншомовна лексика........................................81-83

1.2.Синоніми, антоніми, пароніми (семантичні групи лексики)..........83-85

2. Лексико-граматичні вправи …………………................................................85-87

2.1. Граматична довідка. Правопис іншомовних слів........................... 85-87

3. Матеріали для самостійної роботи................................................................88-90

Розділ VІ. Науково-термінологічна лексика. Стійкі сполучення у науковому мовленні. Складання реферату наукового тексту на матеріалі 1-го джерела. Аналіз перекладених фахових текстів.............................................................................................................................90-103

1. Теми

1.1.Науково-термінологічна лексика, професіоналізми.........................90-93

1.2.Стійкі словосполучення у науковому мовленні.............................93-96

2. Лексико-граматичні вправи …………..........................................................97-98

3. Матеріали для самостійної роботи..............................................................98-103

Розділ VІІ. Скорочування слів та словосполучень у професійному спілкуванні. Реферат наукового тексту на основі декількох джерел. Аналіз перекладених фахових текстів.....................................................................103-110

1. Теми

1.1. Лексичні скорочення: складноскорочені слова і абревіатури 103-106

1.2. Типи графічних скорочень............................................................. 106-107

2. Лексико-граматичні вправи ………..........................................................107-108

3. Матеріали для самостійної роботи............................................................108-110

РозділVІІІ. Документ. Поняття про реквізити. Вимоги до документа. Особливості використання іменників у професійному і діловому спілкуванні. Складання заяви. Аналіз перекладених фахових текстів...............................................................................................................111-122

1. Тема

1.1. Документ як основний вид ділової мови. Вимоги до документа. Поняття про реквізити, композицію документа……………………111-114

1.2. Функціонування іменників.............................................................114-117

2. Лексико-граматичні вправи ………………………………………............118-120

3. Матеріали для самостійної роботи............................................................120-122

Розділ ІХ. Вживання прикметників у наукових і ділових текстах. Складання резюме (діловий стиль). Аналіз перекладених фахових текстів………………………………………………………………………..123-130

1. Тема

Функціонування прикметників…………………………………….....123-124

2. Лексико-граматичні вправи ………………………...................................124-125

3. Матеріали для самостійної роботи ….......................................................125-130

Розділ Х. Особливості вживання і правопису власних назв у професійному та діловому спілкуванні. Складання автобіографії. Аналіз перекладених фахових текстів……………………………………………………………130-153

1. Теми

1.1. Вживання і правопис власних назв................................................130-134

1.2. Написання та відмінювання прізвищ і імен по батькові...............134-140

2. Лексико-граматичні вправи ……………………………………...............140-141

3. Матеріали для самостійної роботи ………………...........................................142

Розділ ХІ. Числівник у науковому і діловому спілкуванні фахівців. Складання розписки. Аналіз перекладених фахових текстів. ………………………....................................................................................... 143-159

1. Теми

1.1. Особливості використання числівників………..………………...143-154

1.2. Функціонування числівників у писемній формі наукового чи ділового тексту ……………………………………………………………………….155

2. Лексико-граматичні вправи …………………….......................................155-158

3. Матеріали для самостійної роботи........................................................... 158-159

Розділ ХІІ. Вживання займенників у наукових і ділових текстах. Складання пояснювальної записки. Аналіз перекладених фахових текстів............................................................... ……………………………………….159-165

1. Тема

Функціонування займенників у наукових і ділових текстах…….......159-162

2. Лексико-граматичні вправи….....................................................................162-164

3. Матеріали для самостійної роботи.............................................................164-165

Розділ ХІІІ. Особливості використання дієслівних форм у професійному і діловому мовленні. Складання записок: службова, доповідна. Аналіз перекладених фахових текстів....................................................................166-171

1. Тема

Функціонування дієслівних форм………………………........................ 166-167

2. Лексико-граматичні вправи..................................................................... 167-169

3. Матеріали для самостійної роботи............................................................169-171

Розділ. XIV Синтаксчні засоби наукового і ділового мовлення. Складання офіційних листів: лист-запит, лист-відповідь. Аналіз перекладених фахових текстів...............................................................................................171-180

1. Тема

Синтаксичні особливості наукового і ділового текстів…....................171-174

2. Лексико-граматичні вправи ………….......................................................174-175

3. Матеріали для самостійної роботи.......................................................... 175-180

Розділ XV. Складні випадки керування. Складання листа-замовлення. Аналіз перекладених фахових текстів......................................................180-184

1. Тема

Особливості підрядного зв’язку керування у сучасній українській мові…………………………..................................................................180-182

2. Лексико-граматичні вправи ……………....................................................182-183

3. Матеріали для самостійної роботи............................................................183-184

Розділ XVІ. Прийменник у наукових і ділових текстах. Аналіз перекладених фахових текстів....................................................................185-196

1. Тема

Функціонування прийменників у наукових і ділових текстах...........185-190

2. Лексико-граматичні вправи ………………………....................................190-194

3. Матеріали для самостійної роботи............................................................194-196

Розділ XVІІ. Етикет усного та писемного спілкування фахівців. Складання офіційних листів. Аналіз перекладених фахових текстів………………………………………………………………..............197-203

1. Теми

1.1. Етикет усного спілкування ……......................................................197-199

1.2. Етикет писемної форми мовлення. Офіційні листи..................199-202

2. Лексико-граматичні вправи……………….................................................202-203

3. Матеріали для самостійної роботи............................................................203-206

Література………………………....................................................................207-208

ПЕРЕДМОВА

 

«Мова – це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма національної організації… Мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. А поки живе мова – житиме й народ яко національність» (Іван Огієнко).

Щоб ефективно користуватися мовою, щоб досягти успіхів у професійній діяльності спеціалістові потрібно її не тільки знати, а й відчувати, розуміти її структуру, внутрішні закономірності й закони.

Людина вчиться мові змалку. Значну роль у цьому процесі пізнання мови, пізнання світу відіграють батьки, оточення. Але насамперед навчання мови відбувається у школі під час опанування загальноосвітніх дисциплін, а потім – спеціальному навчальному закладі протягом набуття фахових знань, професії. Протягом всього життя людина збагачує свій словник, оволодіває виражальними засобами рідної мови, читаючи літературу, спілкуючись з іншими людьми, опановуючи спеціальність.

Для того, щоб відчувати мову, необхідно усвідомити структуру мови як системи, збагнути її закони, внутрішню логіку. Це досягають вивченням закономірностей її фонетичного ладу, будови слова, словотвору, групування лексики, взаємовідношень між словами та їхніми значеннями, поділу слів на частини мови, побудови словосполучень і речень, формування тексту.

У пропонованому посібнику висвітлено найважливіші для наукового і ділового стилів мови питання, що зумовлюють мовленнєві проблеми у спілкуванні фахівців. Вони розглядаються у 17 розділах видання. Кожний розділ складається із 3-х частин: частини, що передбачає роботу з текстовою теоретичною інформацією; частини, що передбачає формування і розвиток навичок лексико-граматичного оформлення інформації; частини, завдання якої полягає у вдосконаленні мовленнєвих умінь в усній і писемній формах.

Навчальний посібник розрахований на студентів і викладачів ВНЗ нефілологічного напрямку підготовки, а також усіх, хто має справу з науковим і діловим стилями у практичній діяльності.

 

 

Розділ І

І. ТЕМА 1. МОВА І ПРОФЕСІЯ

Укр.мова Рос.мова

озиминá όзимь

засýха зáсуха

ім΄я úмя

ро΄звідка развéдка

перепис пéрепись

пóказ покáз

вербá вéрба

крéмінь кремéнь

серéдина середина

різкúй рéзкий

старúй стáрый

зáсув зáсов

урóдженець урождéнец

вúселення выселéние

щúпці щипцы

пéрчити перчить

шóстий шестóй

згáрячу сгорячá

 

!!! В українській мові наголос може змінювати значення слова. Наприклад, прошý (п р о х а ю: Прошý, щоб ви допомогли мені; прошý слова) і прóшу (з а п р о ш у ю – будь ласка: прóшу до стóлу).

!!! Наголос в українській мові виконує декілька функцій. Він допомагає розрізняти слова: за смислом;

за формою (відмінок, число тощо.);

за частинами мови.

ЗАВДАННЯ 14. Спробуйте пояснити функцію наголосу у наведених словах:

Мукá – мýка, áтлас – атлáс, пóверх – повéрх, рýки – (Н.в. мн.) – рукú (Р.в. одн.), мúлувати – милувáти, тýга – тугá, сéстри – сестрú, ві΄кна – вікнá.

 

ЗАВДАННЯ 15. Подані слова запишіть українською мовою, поставте наголос. Порівняйте та запам΄ятайте наголос слів у двох мовах.

Широкó, простóр, высоко, узкий, живопись, загадка, колесо, восьмой, одиннадцать, шёлковый.

 

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!!!

Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]: [коужух], [гоулýбка], [зоузýл΄а], [тоумý], [роузýмний], [моугýтн΄ій].

 

ІІІ. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Господи Господи

Милостивий милостивий.

Молитва Отче нашь, иже еси на небесЂх, в устах українців звуча­ла тоді так: Отче наш, їже єси на небесіх.

Вираз во вЂки вЂков звучав во віки віков, а то й во віки віків, бо коли літеру О записувано з дашком: Ō, її належало вимовляти як І.

Молитва ВЂрую звучала Вірую.

Нема жодного сумніву, що старослов'янське Г в Україні вимовля­ли як наше сучасне Г.

Така вимова наводить на роздуми, чи не була основою для старослов'янської мови українська мова? В усякому разі ця вимова в Україні, будучи традиційною, базувалася на морфологічних рисах саме української мови: наш звук (літера) І та старослов'янський Ђ збігаються і в коренях слів: дЂло — діло, і в морфологічних закін­ченнях: на конЂ— на коні.

Для нас важливо, що така вимова — хай яке її походження — наближала старослов'янські тексти до розуміння широкого українсь­кого загалу. На той час це була українська літературна мова. Своєю вимовою ця українська старослов'янщина відрізнялася від вимови, яка пізніше закріпилася в Московській Русі. На ділі, ті самі тексти можна було прочитати "по-руськи" (в сучасній термінології — по-українськи) і по-московськи (в сучасній термінології — по-російськи).

Міркуючи логічно, треба думати, що українська вимова старо­слов'янських текстів поширилася в Україні від часів хрещення Руси, а можливо, була притаманна старослов'янщині і до цього. Важко собі уявити, щоб за часів, коли Володимир Великий охрестив Русь-Україну, старослов'янські тексти виголошувано із сучасним російським ак­центом. Таж тоді ще не існувало Московської Руси! Очевидно, що від часів Володимира і до 1709 р., коли видано перші укази Петра І проти української мови, в Україні не було жодних змін у вимові старо­слов'янських текстів. Ця вимова була характерна передусім для служ­би Божої по церквах. З цією вимовою велося викладання у школах в Україні, в тому числі у Києво-Могилянській Академії. Скасована Пет­ром І вимова збереглася у греко-католиків Галичини. Галицька вимо­ва нічим не відрізняється від вимови православних України до 1709 р. Вона збереглася в Галичині, бо Галичина не входила до Російської імперії.

Вимова друкованих та писаних старослов'янських текстів була головною різницею між українською та російською літературними мовами у XVIII ст. Саме тому Петро І, почавши боротьбу з українсь­кою культурною самобутністю, став поборювати українську вимову, "дабы не было различия" між цими мовами.

Він видав низку указів, спрямованих на ліквідацію української вимови у церквах, що тоді вже належали до московського патріархату. Патріархат цей за Петра І і пізніше слухняно виконував волю царів.

1709 р. був дуже плідним на антиукраїнські укази. Забороною української вимови у церквах Петро І не обмежився.

1709 р. — указ Петра І про запровадження "гражданського пись­ма", який мав і антиукраїнське спрямування тим, що підривав авто­ритет Києво-Могилянської Академії як наукового центру новоствореної Росії.

1720 р. — указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних.

1753 р. — указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії.

1769 р. — заборона Російської православної Церкви на друкуван­ня й використання українського "Букваря".

1784 р. — переведення викладання в Києво-Могилянській Акаде­мії на російську мову.

1786 р. — наказ київського митрополита С. Миславського, щоб в усіх церквах дяки й священики читали молитви і правили службу Божу "голосомъ, свойственнымъ російскому нар Ђ чію". Те саме заве­дено й у школах України.

З цієї хронології видно, що українська мова й культура вже пере­живали один період "наближення і злиття мов".

Державні заходи Москви підтинали в корені самобутність українсь­кого культурного розвитку, вели до знецінення духовного життя Ук­раїни.

Залишки Петрових "реформ" і досі шкодять науковому вивченню історії нашої мови. Прищеплену ще Петром І вимову старослов'янських літер у пам'ятках давньої ук­раїнської літератури усе офіційне колоніяльне мовознавство визнало єдино правильною вимовою. Тобто давню літеру Ђ вимагали читати як Є, замість І. Цей шаблон не втратив свого значення і в незалежній Україні, бо деякі мовознавці й навчальні заклади і далі підходять до історії української мови через призму антиукраїнських царських указів XVIII ст. [С.Караванський, 2001, с.99-101].

ЗАВДАННЯ 2. Прочитайте наведені нижче матеріали. Обґрунтуйте своє відношення до наступних тверджень:

І.

1) Ну, що б, здавалося слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива.

Як їх почує...

2) Наслідки життя кожного покоління лишаються в мові спадщиною нащадкам.

3) Ніколи не вживайте іноземних мов.

4) Історичне співжиття українського і російського народів не могло не позначитись на їхніх мовах.

5) Українська мова продовж кількох століть зазнавала гоніння з боку тоталітарних імперських режимів.

ІІ. А. Іван Котляревський

 

Перші заходи імперської деукраїнізації припадають на XVIII ст. Отже, всі діячі українського відродження XIX ст. вже діставали осві­ту російською мовою. Цей факт не міг не відбитися на "малоросійсь­кій" мові, якою піонери культурного відродження України (кінець XVIII — початок XIX ст.) починали писати свої твори, діставши пе­ред тим російськомовну освіту. У творах засновника української лі­тератури І. Котляревського рясніють форми відверто запозичені з ро­сійської мови. Сучасного читача вражає така лексика в "Енеїді":

Б. Після Котляревського.

Котляревський був батьком української літератури, і батьком не бездітним. Після появи "Енеїди" український літературний обрій за­ряснів іменами: Стороженко, Квітка, Гребінка, Боровиковський, Шев­ченко, Куліш. І кожен з цих письменників у своїй творчості так чи інакше вдавався до русизмів.

Не важко відшукати русизми у П. Куліша, знаходимо їх і в Т. Шев­ченка.

Кулішеві русизми здебільшого походять із старослов'янської мо­ви, що, як знаємо, була до XIX ст. літературною мовою України. Це такі слова, як оглашати, глаголати, соблюдати, уповати. Деякі з цих форм фіксує навіть словник Грінченка. Зустрічаємо їх і в деяких інших письменників XIX ст. Форми ці — старослов'янізми — харак­терні для періоду вироблення української мови. Ці форми не чужі і нашим сучасникам, коли вони вдаються до урочистого або гумори­стичного стилю.

Поруч із старослов'янізмами трапляються в Куліша і цілком не­виправдані русизми: іздатель, понапечатував, хоч вживає Куліш і форми друкувати, надруковано.

Т. Шевченко так само вдається до русизмів, але здебільшого для сарказму:

Та щось нишком розмовляли

Здалека не чути

О отечестві, здається,

Та нових петлицях...

Не звільнилися українські автори і після Шевченка від впливу російської мови. Практично усі вони в той чи інший спосіб викори­стовують лексику росіян, вивчаючи її в школах, послуговуючись на службі, а подеколи і в сім'ї.

Українська мова адаптує цю лексику в різних варіяціях.

І. Пряме запозичення російських форм: свинець.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є замість я маю.

III. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і

звучанням найближчої до російської: нагромаджувати (1), при­збирувати (2), накопичувати (3).

В УССР віддавали перевагу формі (3), найближчій до російського накапливать.

ІV. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: плохий (боязкий) забуто, бо російське плохой = поганий.

V. Зміна значень окремих слів на російський манір: знаменитий (зна­чило пречудовий, тепер значить славнозвісний).

VI. Вживання граматичних форм, властивих російській мові: по всім усюдам замість по всіх усюдах.

VII. Вживання властивого російській мові дієслівного керування:
зраджувати кому замість зраджувати кого.

Запозичення правописних норм: да замість та.

Письменники можуть помилятися. Але це не дає нікому права на підставі помилок творити норму. А саме так діяло колоніяльне мо­вознавство і продовжує діяти сьогодні.

Узаконення помилкового вжитку веде до поступового відмирання самобутнього українського мовлення. Сьогодні щораз частіше у пресі можна зустріти форму зраджуватикому: зрадивмені, зраджу їм, зра­дило нам тощо.

В. Слово Галичині.

Культурний розвиток західних областей України — Галичини, Закарпаття, Буковини — відбувався в особливих умовах. Ці землі до 40-х років XX ст. були відірвані від Наддніпрянської України. У відмінних від Наддніпрянщини умовах галичани виробили галиць­кий варіянт української мови, дещо відмінний від наддніпрянського варіянту.

На галицький варіянт української мови впливали польська, німецька, старослов'янська і знову таки російська мова. Російська мо­ва, правопис якої у XIX ст. зберігав чимало рис старослов'янської мови, була найближчою для зрозуміння галицькій інтелігенції. Гра­мотність галичан базувалася на старослов'янській мові — мові Церк­ви. Укази Петра І не мали поширення на Галичину, і там нерусифікована старослов'янська мова і старослов'янський правопис стали базою, на якій розвивався галицький варіянт нашої мови.

Вироблення цього варіянту так само не проходило без боротьби. У розвитку мови галичан брало участь два мовотворчих напрямки: один — на базі народньої мови, і один — на базі вже "готової", тобто виробленої російської мови.

Близька до народних джерел мова, плекана галицькими на­родниками ("народовцями"), що рік, то більше нагадувала літератур­ну мову наддніпрянців, хоч мала свої характерні риси в лексиці та правописі. Завдяки старанням галицьких народників і виробився га­лицький варіянт української мови.

У галицькому варіянті, що зберігся сьогодні в українській західній діяспорі, цей вплив неважко помітити. Ціла низка перелічених категорій запозичень, наявних у мо­ві наддніпрянців, властиві й галицькому варіянту:

І. Пряме запозичення російських форм: правительство. Форма вживалася в Галичині навіть у першій чверті XX ст.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є (замість я маю) з російського у меня єсть. Трапляється у багатьох письменників Галичини.

ІІІ. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і звучанням найближчої до російської: колишній (1) і бувший (2).Переважає форма (2), спільна з російським бывший.

IV. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: не спостережено; навпаки, забуті на Сході форми в Галичині — живі.

V. Зміна значень окремих слів на російський манір: спостережено у трохи іншій формі: російські лексеми набувають іншого, відмінного від російського значення:
опрокидувати має значення спростовувати, а не перекидати.

VI.Вживання граматичних форм, властивих російській мові: словосполуку по словам та деякі подібні вживає навіть І. Франко.

VII. Вживання властивого російській мові дієслівного керування: не спостережено.

VIII. Запозичення правописних норм: практично не спостережено.

Попри всю самобутність розвитку галицького варіянту нашої мо­ви, розвиток цей мав багато спільних рис з процесом вироблення наддніпрянського варіянту.

Ці два варіянти протягом свого розвитку (в XIX — XX ст.) пере­бували у постійному взаємоконтакті, який сприяв виробленню сучас­ної літературної мови. На галицький варіянт мала великий вплив творчість наддніпрянських письменників, починаючи від Т. Шевчен­ка. Письменники Галичини постійно орієнтувалися на мову Наддніп­рянщини. Наслідком цього став той факт, що морфологія західнього варіянту майже цілком збігається з морфологією наддніпрянського варіянту.[С.Караванський, 2001, с.115-117].

ЗАВДАННЯ 3. Прочитайте текст: а) Запишіть визначення поняття «правопис»; б) Зафіксуйте, які періоди виділяють у його розвитку; в) Прокоментуйте слова Б.Грінченка про необхідність уваги до правопису.

Правопис і його значення

Правопис (орфографія) являє собою систему загальноприйнятих правил, якими визначаються способи відтворення мови на письмі. Без загальнонаціонального правопису не може обійтися жодна літературна мова, оскільки єдиний правопис сприяє усталенню мовних норм, а отже, й піднесенню мовної та взагалі національної культури.

У більш як тисячолітній історії українського правопису виділяємо чотири періоди.

Перший період (XI - XVI ст.) пов'язаний з пристосованою до особливостей староукраїнської мови орфографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила й Методія.

Другий період (XVI XVII ст.) віддзеркалює вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов'янської орфографії.

Третій період (XVII - початок XIX ст.) започатковано виданою 1619 р. "Граматикою" українського мовознавця, письменника, церковного діяча й просвітника Мелетія Смотрицького. Ортографічні норми М. Смотрицького здобули загальноукраїнське визнання.

Четвертий період починається з першої чверті XIX ст., коли відбувалося формування нової української літературної мови на народній основі. Український народ був розкиданий по чужих державах, які по-різному ставилися до нашої мови. Це спричинило появу багатьох українських правописів. Найгірше було в Московській імперії, де українську мову вважали за діялект російської, забороняли українську абетку і наказували писати російською азбукою (напр .: лис, лыс, любыты, сино, сыла, сын, хид, ходыты замість ліс, лис, любити, сіно, сила, син, хід, ходити).

Діячі української культури Наддніпрянщини, Галичини, Буковини та інших частин України намагалися зближувати свої правописи, керуючись настановою нашого видатного письменника, етнографа, фольклориста, публіциста, педагога й словникаря Бориса Грінченка: "Ми повинні в такому напрямку впорядковувати свою мову й свій правопис, щоб він найбільше відповідав східноукраїнській мові, і то її центрові, - тільки тоді мова може стати спільною для всього українського народу". [Німчук В.В. Проблеми українського правопису XX - початку XXIст. - К., 2002].

 

Новий український правопис

Правопис 1946 року з невеликими змінами й доповненнями було перевидано в 1960 році мільйонним тиражем. Проте сьогодні це вже бібліографічна рідкість. Та й мова за ці понад ЗО років не стояла на місці: з'являлися нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась наукова, термінологія, свої вимоги до орфографії висувала перекладацька практика. Постало закономірне питання про чергове видання «Українського правопису». З цією метою Президія Академії наук України утворила представницьку Орфографічну комісію у складі: академіків АН України, представників Інституту мовознавства і Інституту літератури, від Міністерства вищої освіти України, постійними членами комісії були члени Спілки письменників України та Всеукраїнського товариства Просвіта ім. Т.Г.Шевченка: О.Т.Гончар, І.М.Дзюба, І.Ф.Драч, М.М.Мовчан, К.М.Мушкетик, Д.В. Павличко, В. О. Шевчук.

Щоб розкрити всю суть мовної реформи наведемо декілька висловів учасника правописної комісії О. Пономарьова - він мовознавець, член правописної комісії, 40 років вивчає особливості українського правопису. – „Ми хочемо спростити мову, адже у нас є дуже багато правил із винятками. Нові підручники видадуть за новим правописом, а ті, які були, ніхто не буде забороняти.

От, наприклад, що ми хочемо спростити слова з "пів". Ми пишемо "пів-Києва" - через дефіс, "пів'яблука" - з апострофом і "півгодини" - разом. Тепер ми пропонуємо все писати разом. Мені, здається, що це спрощення.

Інший приклад: у нас є правило дев'ятки, за яким після дев'яти літер у іншомовних словах пишемо "и", а після решти <і>. Але це правило стосувалось лише загальних назв, а у власних було багато винятків. Ми писали "Америка", "Африка", "Рига", "Рим", "Париж", але "Мадрід". Писали "Палестина", але "Аргентит", "Сірія". Частково це правило було трохи врегульовано в 90-ті роки. Ми вирішили зараз це правило дев'ятки поширити на власні і на загальні назви, щоб у нас не було такого, як ми пишемо "дизель -мотор", а прізвище - "Дізель".. Це, по-моєму, тільки полегшить вивчення мови.

Ми ж не відмінюємо іншомовні слова, коли в нас немає зразка. От, скажімо, "пенсне", "кашне" ми не можемо відмінювати, бо в нас немає своїх іменників середнього роду, які закінчуються на наголошений <е>, тому <кашне> в нас не буде відмінюватися. А чому ми відмінюємо <інженер>? Бо воно закінчується на <р> як, наприклад, українське слово <явір>. Тоді чому ж ми не відмінюємо <кіно>, коли воно, за аналогією, як "вікно", "метро" як "відро". Але і чехи, і поляки, і словаки відмінюють ці слова.. Так от відмінюватимуться тільки ті слова, де перед цим "о" стоїть приголосний -"кіно", "пальто", "метро". А де два голосних – ні, наприклад: "радіо", "Онтаріо".

От, наприклад, багато кого, чомусь, дуже обурює те, що ми по-новому хочемо писати "матеріальний". Але ви мені скажіть, хто в Україні каже "матеріальний"? Хто там вимовляє "а"? Ніхто не вимовляє. Всі кажуть "матер'яльний". Так ці незадовільні відгуки надіслали зросійщені українці, які ніколи не чули, як воно звучить. У цьому випадку ми якраз сліпо копіюємо російський правопис, ми ж пишемо "матерія", хоч у латинські мові "матеріа". Але ми пишемо з літерою "я". Отже, матерія - і від нього походить "матеріяльний". І, до речі у нас так і було до 33 року. Або "месія", але "месіанство". Ну чому "месія", але передавали через "ія".

Українська мова найдовше чинила опір букві „ф": у росіян - "картофель", у поляків - "картофля", а у нас - "картопля". Але потім цей звук прийшов в нашу мову, і ми кажемо "фізика", "фонетика", "Франція". Тобто, якщо він є в мові оригіналу, то там він і буде. А є звук "ф" як міжзубний "т". Він у нас у 90 відсотках передається через "т": "математика", "лабіринт", "Тесей", "Тетчер", "патетика" і так далі. Там, де росіяни передають цей звук через "ф", нам теж наказали в 1933 році його передавати. От ми пишемо "патетика", але "пафос", хоча це однокореневі слова. Тому ми хочемо внести зміни в тих нечисленних випадках - два-три десятки слів у порівнянні з сотнями там. де "т". Спочатку ми пропонуємо запровадити подвійне написання в цих словах. Тобто, писати "марафон" і "маратон", "Афіни" і "Атени". До речі, столицю Греції ніхто, крім росіян, не називає "Афінами". І ми її називали "Атенами", коли російська мова не мала ніякого впливу на українську. Ще наші класики писали. "Пливе етер, струмує вітер, джерела б'ють", - писав Павло Тичина. – Ми хочемо, щоб усі українці світу писали одним правописом. Але не можна всього повернути. "Л" перед "-а, -о, -у" ми не пом'якшуємо. Як і раніше, буде "клуб", "план". Бо ця норма якраз і не є задніпрянською. І тоді, у 1928 році, була нав'язана".

 

ЗАВДАННЯ 5. Прочитайте текст. Складіть питальний план до нього. Охарактеризуйте варіанти розв’язання мовного питання у різних державах.

Мовне питання у різних державах

Мовне питання у різних країнах розв’язувалося майже однаково – на державному рівні. Розглянемо, як це відбувалося у Франції, Італії, Індонезії, Ізраїлі, Індії, Японії.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-08; просмотров: 450; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.30.41 (0.157 с.)