РОЗДІЛ 1. Передмет музейна справа (у зоології)

Та його термінологія

За визначенням, музейна справа –це спеціалізована галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, обліку, охорони, збереження, вивчення і використання Музейного фонду України, а також накопичення, зберігання, наукового опрацювання і поширення музейної інформації. Музейна справа уособлює національну музейну політику, загальну музеологію і музейну практику. Музейна справа належить до особливої сфери науки і культури, яку у своїй сукупності створюють музеї, де основою для формування духовних цінностей служать об’єкти природи і предметні результати людської діяльності.

Тому, предмет музейна справа має на меті вивчення – особливостей збору та використання музейних предметів, їх класифікацію та умови збереження на сучасному етапі розвитку людства й протягом усієї історії; становлення музейництва в Україні та світі. Музейна справа тісно пов’язана з природничою музеологією і використовує загальні музеологічні методи, а також методи профільних наукових дисциплін, які визначають характер музейної збірки і зміст музейної діяльності, що включає наукову, фондову, інформаційно-аналітичну, експозиційну і науково-просвітницьку роботу.

Таким чином, предметом музейної справи виступають різноманітні пам’ятки природи, матеріальної і духовної культури людства, які музейні працівники повинні належним чином оформити, впорядкувати і зберегти, з метою вивчення та узагальнення знань згідно розвитку відповідної галузі наук.

 

Основні терміни, які застосовуються у природничій музеології:

Архів музею – підрозділ музею, що забезпечує приймання, облік і зберігання документів, які створюються у процесі музейної діяльності. Матеріали музейного архіву є частиною музейної збірки.

Атрактивність музейного предмета – одна із загальних властивостей музейного предмета, його здатність привертати увагу відвідувача в процесі музейної комунікації.

Атрибуція – встановлення основних ознак, які визначають тип, назву, матеріал, розміри, техніку виготовлення, авторство, хронологію і географію природного існування музейного предмета. Під час атрибуції старих зборів розшифровуються написи на етикетках і самих предметах, адміністративно-територіальна належність місць збору, визначається ступінь збереження предмета і проводиться опис його пошкоджень.

Бібліотека музею – науково-допоміжний підрозділ, який забезпечує основну діяльність природничих музеїв і концентрує наукові, науково-методичні, науково-популярні природничі і музеологічні видання, здійснює комплектування, облік і зберігання літератури.

Біогрупа – експозиційний комплекс, що відображає екологічні особливості видів організмів.

Гапантотип – один або декілька препаратів із прямо спорідненими особинами, які представляють різні стадії життєвого циклу і які разом скадають назвоносний тип сучасного виду найпростіших. Гапантотип, будучи серією особин, є голотипом, який не може обмежуватися через обрання лектотипу; однак, якщо виявиться, що гапантотип містить особин більше ніж одного виду, його компоненти можуть вилучатися доти, доки гапантотип не міститиме особин лише одного виду.

Головний хранитель – музейна посада, коли науковий працівник музею, який організовує науково-фондову роботу, несе відповідальність за збереження музейних предметів в експозиції і природничих фондах; керує роботами з обліку, науковго опрацювання, зберігання, реставрації і консервації музейних предметів; координує наукове комплектування фондів, їх рух, а також допускає відвідувачів до фондосховища.

Голотип – єдиний екземпляр (за винятком гапантотипу), ознакований або зафіксований іншим способом, як назвоносний тип виду або підвиду при його встановленні.

Дезінсекція – заходи зберігання музейних фондів, спрямовані на знищення комах, що їм загрожують.

Дезінфекція – заходи зберігання музейних фондів, спрямовані на знищення мікроорганізмів, які викликають біопошкодження музейних предметів.

Дератизація – заходи зберігання музейних фондів, спрямовані на знищення гризунів, які пошкоджують музейні предмети і музейне устаткування.

Діорама – експозиційний комплекс, побудований на поєднанні живописного фону (тла) з об’ємним переднім планом, що надає зображенню ілюзії просторовості.

Експозиція (музейна стаціонарна) – частина музейної збірки, яка виставлена для огляду.

Експонат – музейний предмет, виставлений для огляду. Він є елементарною структурною одиницею музейної експозиції; становить основу музейної комунікації. Музейний експонат може бути як автентичний (справжній), так і у вигляді муляжу, моделі або науково-допоміжного матеріалу.

Засоби музейної комунікації – засоби при допомозі яких реалізується освітньо-виховна функція музею і розкривається інформаційний потенціал музейних предметів.

Зберігання – один з основних видів діяльності музею щодо створення матеріальних умов і правових засад, за яких забезпечується збереження музейних предметів та музейних колекцій.

Інвентарна картка – допоміжна форма обліку і наукового опису музейного предмета на стадії наукової інвентаризації; входить до складу інвентарної картотеки.

Інвентарна картотека – документ державного обліку музейних фондів на стадії наукової інвентаризації, що складається з інвентарних карток і є складовою частиною науково-довідккового апарату музею.

Інвентарна книга – документ державного обліку музейних фондів, що фіксує результати вивчення музейного предмета на стадії наукової інвентаризації. Виконує ту ж роль, що й інвентарна картотека.

Інвентарний номер – порядковий номер обліку музейного предмета за інвентарною картотекою або інвентарною книгою, який проставляється на предметі (і (чи) на етикетці) під час наукової інвентаризації.

Каталог музейних колекцій – музейне видання науково-довідкового характеру, що містить відомості про склад музейних колекцій, полегшує їх вивчення, сприяє обміну науковою інформацією.

Колектор – установа чи особа, яка щось збирає чи розподіляє.

Колекція – зібрання будь-яких предметів, систематизованих за певними ознаками та переховуваних з метою вивчення та (або) експонування.

Колекція приватна – збірка матеріалів музейного значення, що знаходиться у власності приватної особи. Така колекція належить до недержавнох частини Музейного фонду України.

Консервація – здійснення комплексу організаційних, науково обґрунтованих заходів щодо забезпечення захисту музейних предметів та предметів музейного значення від подальших руйнувань, збереження їх автентичності з мінімальним втручанням у їх існуючий вигляд. До консервації належать також дослідження й унормування навколишніх умов, у яких перебуває об’єкт.

Культурні цінності – об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню, охороні, перелік яких визначено Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей».

Куратор – особа, яка відповідає за догляд та дослідження музейної колекції або її частини. Зазвичай має вищу освіту в області, що стосується колекції.

Лектотип – може бути ознакований із числа синтипів, і стає єдиним носієм назви номінального таксона видової групи та еталоном до її вживання.

Медальйон – овальна чи округа оправа або рамка, яка використовується для кріплення музейних екпспонатів з рогів чи ікол ссавців, голів та інших частин тіла птахів або ссавців.

Міздра – внутріщня частина шкіри (шкури) хребетних тварин.

Мокрий (вологий) препарат – природничі препарати, що зберігаються в консервуючих рідинах (спирт, формалін тощо) в герметично закритих скляних чи пластикових ємностях.

Музеалія – музейний предмет.

Музеєфікація – сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення об’єктів культурної спадщини до стану, придатного для екскурсійного відвідування.

Музеї – це, 1) культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, залучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини; 2) науково-дослідні й культурно-освітні заклади, які збирають, комплектують, вивчають і зберігають пам’ятки історії матеріальної і духовної культури людства, природничі, етнографічні, меморіальні та інші колекції, використовуючи які у своїх експозиціях, виставках, екскурсіях, лекціях та інших видах наукової та освітньо-виховної роботи поширюють суспільно-політичні і науково-природничі знання, допомагають формувати і виховувати гармонійно розвинену особистість; 3) науково-дослідні і культурно-просвітницькі установи, які здійснюють комплектування, облік, зберігання, вивчення і популяризацію пам’яток історії, культури і природи. Специфічні особливості музеїв, на відміну від інших соціальних інститутів (економічних, виховних, культурних та інших), зумовлені тим, що основою музейної діяльності є справжня (автентична) пам’ятка матеріальної і духовної культури, природи, яку прийнято називати музейним предметом.

Музейна вітрина – елемент експозиційного обладнання, який слугує для розміщення експозиційних матеріалів та забезпечує їхній захист, збереження, зручність огляду. Музейні вітрини бувають: горизонтальні, вертикальні, настінні, пристінні, підвісні, кругового огляду тощо.

Музейна виставка – тимчасова музейна експозиція, присвячена певній темі і побудована на музейних експонатах, яка може бути стаціонарною або пересувною.

Музейна діяльність – це діяльність, яка спрямована на виявлення, збереження, вивчення і використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури – Музейного фонду України. Система природничомузейної діяльності передбачає поєднання і взаємодію методів профільних наукових дисциплін музею, наукових і художніх засобів побудови експозиції та засобів музейної комунікації. Музейна діяльність складається з кількох сфер, серед яких основними є науково-фондова, інформаційно-аналітична, експозиційна та науково-просвітницька робота.

Музейна експозиція – частина музейної збірки, яка виставлена для огляду; за Ф. Вайдахером (2005) – це інтерпретаційна презентація станів речей за допомогою автентичних речових свідчень.

Музейна екскурсія – екскурсія по експозиції музею або фондосховищах, що слугує одним із напрямів науково-просвітницької роботи музею. Екскурсії бувають: тематичні, оглядові, навчальні, уроки-екскурсії, методичні тощо.

Музейна експедиція – різновид польових досліджень; одна з форм комплектування фондів та вивчення об’єктів природи і природних процесів у рамках виконання науково-дослідної теми. Здійснюється шляхом поїздки групи працівників музею для збору наукового матеріалу і поповнення музейних колекцій та підвищення рівня їхньої репрезентативності.

Музейна збірка (зібрання) – науково організована сукупність природничомузейних предметів (фондів), архівного і бібліотечного фондів, науково-допоміжних матеріалів, комп’ютерних баз даних, пересувних виставок та інших засобів науково-інформаційного забезпечення діяльності музею. За певними ознаками музейні зібрання можуть поділятися на окремі групи.

Музейна етика – у природничих музеях полягає в тому, щоб вилучати з природи лише необхідний мінімум об’єктів, забезпечувати оптимальні умови їх зберігання для максимально тривалого музейного життя, якнайповніше і найраціональніше їх використовувати. Виходячи з цього, будь-яка автентична пам’ятка природи, що має повну первинну документацію, повинна залучатися до основного фонду.

Музейна колекція – сукупність музейних предметів у складі музейних фондів, що як єдине ціле представляє науковий інтерес. Предмети в колекції групуються на підставі одної чи сукупності ознак – за типами джерел, походженням, змістом тощо.

Музейна практика – діяльність музею, яка охоплює науково-фондову, інформаційно-аналітичну, експозиційну і науково-просвітницьку роботу.

Музейна справа – це спеціалізована галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, обліку, охорони, збереження, вивчення і використання Музейного фонду України – пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, а також накопичення, зберігання, наукового опрацювання і поширення музейної інформації. Музейна справа уособлює національну музейну політику, загальну музеологію і музейну практику. Музейна справа належить до особливої сфери науки і культури, яку у своїй сукупності створюють музеї, де основою для формування духовних цінностей служать об’єкти природи і предметні результати людської діяльності.

Музейне джерелознавство – дослідження всіх типів джерел, що складають музейну збірку: речові, фото-, фоно- й інші документи, з метою підготовки предметів як для наукового, так і для різнобічного музейного використання.

Музейний доглядач – музейна спеціалізація; особа, яка несе відповідальність за охорону і збереження музейних експонатів.

Музейний облік – один з основних напрямів роботи музею, що здійснюється шляхом ведення фондово-облікової документації (у тому числі в електронному вигляді), яка містить назву предмета (прізвище автора твору), датування, місце створення, дату надходження до музею, матеріал, техніку виготовлення, короткий опис, наукову атрибуцію, стан збереження, облікові позначення та забезпечує можливість їх ідентифікації, правовий статус музейних предметів і музейних колекцій.

Музейний предмет – пам’ятка історії і культури, вилучена із середовища існування, яка пройшла всі стадії наукового обробітку і включена до складу музейної збірки завдяки її задтності характеризувати історію і культуру певного суспільства. Музейний предмет є складовою частиною національного культурного надбання, що слугує в музеї джерелом знань та емоційного впливу, а також виступає засобом виховання та освіти.

Музейний фонд України – сукупність рухомих пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, які мають наукову, історичну, художню чи іншу культурну цінність, незалежно від їх виду, місця створення і форм власності, та зберігаються на території України, а також нерухомих пам’яток, що знаходяться в музеях України. До музейного фонду України можуть належати також пам’ятки, що знаходяться за межами України і відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну. Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин. До першої належать музейні збірки та окремі пам’ятки, що є державною власністю, до другої – збірки музеїв, заснованих на інших формах власності, у тому числі й пам’ятки, що є власністю громадських, релігійних організацій, окремих громадян та їх об’єднань.

Музейні (наукові) фонди – науково організована сукупність музейних предметів і науково-допоміжних матеріалів, які знаходяться на постійному зберіганні у складі музейної збірки.

Музеографія – це опис музеїв, їхніх експозицій і колекцій. Мета музеографії – накопичення і розповсюдження інформації про музейні збірки, популяризація і реклама музеїв. Музеографічними публікаціями є путівники, проспекти, довідники, каталоги тощо. Музеографія є складовою частиною загальної і природничої музеології. За кордоном музеографію часто трактують як прикладну музеологію, а загальну музеологію, як теоретичну дисципліну. В широкому розумінні музеографія – це література про музеї.

Музеолог – музейна спеціалізація; науковий працівник музею, що спеціалізується в галузі музеології.

Музеологія загальна – особлива наукова дисципліна, яка вивчає закономірності виникнення і розвитку музеїв, їхні соціальні функції, форми і способи реалізації цих функцій на різних етапах суспільного розвитку. Предметом загальної музеології є організація наукових знань про музей, його історію, функції і структуру, про музейну діяльність і музейні збірки. Загальна музеологія включає наступні складові: 1) теорія музейної справи, 2) історія музейної справи, 3) музейне джерелознавство, 4) музеографія, 5) методика музейної справи.

Музеологія п рироднича – розділ загальної музеології, що вивчає закономірності виникнення і розвитку природничих музеїв, їхні соціальні функції, форми і способи реалізації цих функцій на різних етапах суспільного розвитку. Природнича музеологія використовує загальні музеологічні методи, а також методи профільних наукових дисциплін природничих музеїв, які визначають характер музейної збірки і зміст музейної діяльності.

Муміфікація –

Наукова інвентаризація – стадія обліку музейних фондів, на якій фіксуються результати вивчення музейних предметів з метою правового закріплення їх за конкретною колекцією чи розділом фондів і охорони наукової інформації про предмет. Інвентаризації підлягають усі музейні предмети, що надійшли на постійне зберігання до основного фонду музею. Під час наукової інвентаризації кожному музейному предмету присвоюють інвентарний номер.

Науково-допоміжний фонд – складова частина музейної збірки в структурі природничомузейних фондів, до якої належать: 1) природничомузейні предмети, які не відповідають вимогам предметів основного фонду, але містять певну наукову інформацію і можуть використовуватися для наочного показу деяких особливостей природи чи її явищ на експозиції і тимчасових виставках; 2) надлишок однотипних природничомузейних предметів (дублетів); 3) природничі зразки, які швидко псуються і потребують частої заміни; 4) різні відтворення (фотокопії, зліпки, муляжі, макети, карти, таблиці, діаграми, малюнки, схеми, плани і т.п.), розроблені чи придбані у процесі комплектування, вивчення і експонування музейних колекцій.

Національна музейна політика – сукупність основних напрямів і засад діяльності держави та суспільства в галузі музейної справи. Основними напрямами національної музейної політики є: 1) забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв; 2) сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи; 3) підтримка і розвиток музейної мережі; 4) забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації музейних кадрів, їх правовий і соціальний захист; 5) бюджетне фінансування; 6) забезпечення охорони музеїв; 7) підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов’язаних з музейною справою; 8) сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи.

Неотип – єдиний екземпляр, виділений як таксон видової групи, голотип, лектотип чи всі синтипи якої були втрачені або знищені. Наявність існуючих паратипів чи паралектотипів сама собою не стає на заваді до ознакування неотипу.

Обмінний фонд – група дублетних або непрофільних музейних предметів чи науково-допоміжних матеріалів, яка може бути виділена в основному чи науково-допоміжному фондах для обміну і передачі іншим музеям.

Одиниця зберігання – предмет або група предметів, зареєстрована в облікових музейних документах під одним інвентарним номером; в зоологічних фондах – опудало, окремі роги, ікла, мокрий препарат, в оологічній колекції – кладка (може бутти разом з гніздом), в ентомологічній колекції – ентомологічна голка чи коробка, мокрий препарат, мікропрепрат тощо.

Опудало – сухий природничий препарат хребетних тварин, що відтворює їх природну форму і може передавати особливості поведінки. Опудала є основними експонатами зоологічної (природничої) експозиції та музейних виставок.

Основний фонд – це: 1) природничомузейні предмети, що представляють наукову та іншу цінність, оброблені і законсервовані для тривалого зберігання, а також забезпечені етикетками із зазначенням дати і місця збору, наукової назви зразка, прізвища збирача і того, хто їх визначив чи перевизначив; 2) збори і колекції видатних природодослідників, які мають наукове чи меморіальне значення; 3) біогрупи і діорами.

Охорона музеїв – система правових, організаційних та фінансово-економічних заходів, що забезпечують недоторканність музейного приміщення і музейного зібрання.

Паралектотип – кожний екземпляр із колишньої серії синтипів, які залишилися після ознакування лектотипу.

Паратип – кожний екземпляр типової серії (крім голотипу), використаний автором під час першоопису виду та визначений ним як такий.

Постійна експозиція – тип музейних виставок, розрахований на довгий відрізок часу. Це – найголовніша та найважливіша музеальна виставкова форма.

Предмет музейного значення – культурна цінність, особливі ознаки якої є підставою для внесення її до Музейного фонду України та набуття статусу музейного предмета з метою збереження, вивчення і публічного представлення.

Препарування – науково обґрунтована обробка натурфактів з метою їхнього збереження, дослідження та демонстрації.

Профіль музею – найважливіша категорія класифікації музеїв за спеціалізацією їхніх збірок і основними напрямами музейної діяльності. Профіль музею визначається складом основного фонду, змістом експозиції і зв’язком з відповідною галуззю науки, культури, мистецтва або виробництва. Музеї поділяють на профільні групи: природничі, історичні, археологічні, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо. Зв’язок із комплексом наук визначає існування музеїв комплексного профілю, типовим прикладом яких є краєзнавчі музеї. На основі ансамблів, комплексів пам’яток та окремих пам’яток природи, історії культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Профільна наукова дисципліна музею – конкретна наукова дисципліна, яка визначає характер музейної збірки і зміст музейної діяльності. У Зоологічному музеї – це зоологія; у природничому – ще й ботаніка, палеонтологія, геологія, географія, грунтознавство та інші.

Режим зберігання музейних фондів – підтримання визначеної вологості, температури і освітлення, проведення чистки, дезінфекції і дезінсекції музейних предметів, регулярна дератизація і ретельне прибирання фондосховищ та експозиції.

Реставрація (відновлення) музених предметів – здійснення комплексу науково обґрунтованих заходів щодо зміцнення фізичного стану та поліпшення зовнішнього вигляду, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів музейних предметів та предметів музейного значення із забезпеченням збереження їх автентичності.

Синтип – будь-який екземпляр типової серії під час першого опису виду, якщо не виділено ні голотип, ні лектотип.

Типова серія – усі екземпляри, за якими автор встановив номінальний таксон видової групи. За знаком ознакування голотипа, або ознакування синтипів, або подальшого ознакування лектотипу, усі вони є синтипами і сукупно складають назвоносний тип.

Назвоносні типи – екземпляри з функцією носіїв назви, як фіксовані початково (голотип або синтипи), так і фіксовані згодом (лектотип або неотип).

Тезаурус – антична скарбниця; у музеології також теоретичний і фактичний музейний фонд.

Тезаурування – науково обґрунтоване комплектування, зберігання та розширення фондів.

Типовий екземпляр – 1) єдиний екземпляр (голотип, лектотип, неотип, або будь-який із синтипів), що є типом таксону видової групи; 2) будь-який екземпляр типової серії.

Тушка – сухий природничий препарат птахів чи ссавців, тіло якого і кінцівки витягнуті вздовж головної осі. Тушки слугують основними експонатами, що формують зоологічні наукові колекції (фонди).

Фонди музейні – науково організована сукупність музейних предметів і науково-допоміжних матеріалів у складі музейної збірки.

Фондосховище – приміщення музею спеціально обладнане для зберігання музейних фондів. Предмети у фондосховищі розміщуються відповідно до прийнятої системи зберігання. У фондосховищі забезпечують режим температури і вологості, які необхідні для збереження предметів та умови для їх науковго опрацювання й використання відповідно до вимог інструкцій з обліку і зберігання музейних цінностей.

Форми комплектування фондів – оперативна і наукова, перша – це збиральницька робота під час проведення з’їздів, конференцій, симпозіумів тощо, а друга – більш звична, коли музей закуповує предмети і колекції, обмінюється музейними експонатами, безоплатно передає їх, дарує іншим і замовляє у художників та препараторів-таксидермістів.

Фуміганти – загальна назва отруйних або відлякуючих препаратів, що застосовуються для знищення шкідників музейних предметів.

Фумігація – знищення отруйною парою або газом шкідників музейних предметів.

Фунгіциди – хімічні речовини (бромистий етил, дихлоретан, хлорпікрин, метилформіат тощо), що їх застосовують для боротьби з грибами, які руйниують дерев’яні конструкції або пошкоджують музейні предмети та ін.

Хранитель (фондовик) – музейна спеціалізація, коли науковий співробітник музею є спеціалістом у галузі науково-фондової роботи.

Хранитель фондів – працівник музею, матеріально-відповідальний за певну групу (розділ) фондів. Головними його завданнями є організація охорони, комплектування, обліку, зберігання, реставрації і наукового опрацювання музейних предметів певного фонду.

Шкіра – зовнішній покрив тіла людини і тварин.

Шкура – шкіра хребетних тварин разом з її похідними (лускою, пір’ям, влолоссям).