Словник основної термінології

 

Анкетний метод - один із методів збирання діалектного матеріалу, який використовується тоді, коли необхідно зібрати діалектний матеріал на певну тему з великої території за порівняно невеликий проміжок часу, що не під силу одній людині чи групі наукових працівників. Тоді спеціально опрацьовані діалектологічні програми або анкети на певні теми розсилаються на місця кореспондентам, які й заповнюють їх згідно з інструкцією, що обов'язково додається до програми чи анкети.

Ареал (від лат. area - площа, простір) – територія поширення мови чи певних мовних явищ, яка окреслена ізоглосою.

Атлас діалектологічний – систематизоване зібрання діалектологічних карт однієї території, на яких показане поширення діалектних особливостей однієї або кількох мов. За територією охоплення розрізняють міжнаціональні, національні та регіональні атласи. Наприклад: 1) Общеславянский лингвистический атлас: Серия лексико-словообразовательная. - М.: Наука, 1988. - Вып. І (Животный мир); 2) Атлас української мови. В 3-х т.-T.I.-К., 1984; Т.2.-К., 1988;Т.З.-К., 2001; 3) Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР: У 2 ч.- Ужгород, 1958-1993; 4) Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської обл. України (лексика). - Ужгород: Вид-во Наук. тов. ім. Т. Г. Шевченка у Львові, 1993. - Ч. ІІ.; 5) Назарова Т.В. Лінгвістичний атлас Нижньої Прип'яті.-К.,1985; 6) Сабадош І.В. Атлас ботанічної лексики української мови. - Ужгород, 1999; 7) Євтушок О.М. Атлас будівельної лексики Західного Полісся. - Рівне, 1993; 8) Герман К. Атлас українських говірок Північної Буковини. В 2-х т. - Т.І. Фонетика. Фонологія. - Чернівці: Видавнича спілка "Час", 1995. -314 с; - Т. 2. - Словозміна, службові слова, - Чернівці: "Прут", 1998.-215 с та ін.

Говір (територіальний діалект) – різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості. Наприклад: волинський, подільський, наддністрянський, покутсько-буковинський, східнокарпатський, закарпатський, бойківський, лемківський говори входять до складу південно-західного наріччя української мови.

Говірка – найменша одиниця територіальної диференціації діалектної мови. У структурі мовно-територіальних утворень (говірка - говір - діалект - наріччя) лише говірка є реальною комунікативною системою, засобом спілкування мешканців одного, рідше кількох населених пунктів, принципово рівнозначною мові. Говірка відзначається єдністю структури, протиставляється іншим говіркам набором диференційних ознак на фонетичному, акцентуаційному, граматичному, лексичному, семантичному рівнях. Наприклад: говірка села Гуменці, подільські говірки тощо.

Диференційна ознака, дистинктивна ознака, розрізнювальна ознака – ознака мовного елементу, яку використовують для розрізнювання звукових одиниць. В українській мові розрізняють, наприклад, такі протиставлення приголосних звуків: дзвінкого приголосного – глухому (дам – там), зімкненого – щілинному (там – сам), назального – чистому (нам – дам), латерального – зімкненому (лама – дама), передньоязикового – губному (сам – вам), твердого – м'якому (дак – дяк).

Діакритичні знаки, діакритики (з грецької – розрізняльний, розпізнавальний) – надрядкові, підрядкові або середрядкові знаки, які вживаються для позначення у транскрипції різних звуків і їх відтінків, зображуваних однією й тією самою буквою. Ними позначаються такі властивості звуків, як більш переднє або більш заднє творення голосного, дзвінкість чи глухість приголосного, довгота чи короткість звука, різні ступені пом'якшення приголосних, наголос тощо.

Діалект (від грец. dialektos – розмова, наріччя, говір) – різновид певної мови, який використовується як засіб спілкування осіб, тісно пов'язаних територією, соціальною або професійною спільністю. Розрізняють територіальні та соціальні діалекти.

Територіальні діалекти служать засобом спілкування широкого загалу, об'єднаного спільністю території, а також елементів матеріальної та духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості. Територіальним діалектам властива відносна структурна близькість. Територіальний діалект ототожнюють з говором.

Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч – діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотворчій будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Структурні особливості діалектів з часом зазнають змін внаслідок міждіалектних контактів та впливу літературної мови, проте діалекти як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість. Кількість українських діалектів, їхні межі, глибина протиставності іншим діалектам, а також внутрішнє членування їх на групи говірок є наслідком племінної диференціації з доісторичних часів, пізніших різночасових політико-адміністративних об'єднань і перегрупувань земель, наявності і зміни впродовж тривалого періоду розвитку мови етносу адміністративних, культурних, релігійних та освітніх центрів. Рядом визначальних рис діалекти об'єднуються в наріччя.

Соціальний діалект – відгалуження загальнонаціональної мови, уживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення.

Діалектизм (від грец. dialektos – розмова, наріччя, говір) – позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність і вживається у мові художньої літератури з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, індивідуалізації мови персонажів тощо). Розрізняють діалектизми фонетичні, морфологічні, синтаксичні, лексичні, фразеологічні й семантичні.

Діалектне явище розуміється у вузькому і широкому значенні. У вузькому є синонімом до діалектизму, тобто означає таке явище місцевих говірок, яке знаходиться поза існуючою нормою літературної мови. У широкому значенні діалектне явище – це такий елемент мовної системи, який у різних говірках, говорах чи діалектах цієї ж мови має певну кількість співвідносних варіантів, відповідників. Наприклад, у говорах української мови орудний відмінок іменників жіночого роду І відміни має закінчення -ойу, -ой, -оу, -ом: ру'койу, ру'кої, ру'коу, ру'ком. Кожне з цих закінчень є діалектним явищем у галузі морфології. Розрізняють протиставні (співвідносні) та непротиставні (неспівідносні) діалектні явища.

Протиставне діалектне явище – різні назви того ж предмета і поняття, різне значення, словотворчі афікси, звуковий склад тощо того ж самого слова у говорах української мови. Різновиди протиставних діалектних відмінностей у лексиці: а) власне лексичні та словникові (пі-вень – ку^о гут, хата - хижа), б) лексико-семантичні (плат':а - одяг взагалі, нафта - газ, дин'а - гарбуз), в) лексико-словотвірні (ковач - коваль, косец', косаш - косар; конухар - ко­нюх), г) лексико-фонетичні (зацмін' - жасмин, пчола - бджола, колопн'і - коноплі). Непротиставне діалектне явище - наявність у певному діалекті слова, що відсутнє в інших діалектах у зв'язку з відсутністю відповідних предметів і понять. Найбільше таких діалектних явищ у лексиці. Це найчастіше різні етнографізми, вузько-локальні професіоналізми, історизми й архаїзми, що збереглись на одній території, але зникли на інших. Непротиставлені діалектні явища можливі у формах словозміни. Наприклад, залишки форм двоїни, які відомі на вузькому обширі.

Діалектний - який стосується діалекту, пов'язаний з ним. Вживається, наприклад, у словосполученнях: діалектний запис (група, дані, джерела, диференціація, зона, конструкція, матеріал, морфологія, ознака, основа, особливість, поділ, риса, синтаксис, система, словник, слово, словотвір, територія, тип, утворення, факти, фонетика, членування, явище).

Діалектологія (від грец. dialektos – наріччя, говір і logos – слово, вчення) – це розділ мовознавства, що вивчає діалектну мову, її просторову варіативність і територіальну диференціацію, історію формування мовно-територіальних утворень і окремих мовних явищ, співвідношення і взаємодію з іншими формами існування мови етносу – літературною, просторіччям, соціальними діалектами. Залежно від характеру дослідження діалектологія поділяється на загальну (теоретичну) та окрему (національну).

Теоретична діалектологія вивчає загальні особливості діалектів, закономірності їх розвитку; предметом її також є теорія та методика дослідження діалектів, принципи класифікації діалектів і т. ін.

Окрема діалектологія якнайдокладніше описує усі особливості говірок, говорів, наріч якоїсь конкретної мови. З'явилась також нова галузь діалектології – перспективна діалектологія, яка вивчає процес перенормалізації (літературної нормалізації) територіальних діалектів.

Щодо хронологічного аспекту дослідження розрізняють синхронну (описову) та діахронну (історичну) діалектологію.

Описова діалектологія вивчає територіальні діалекти в їхньому сучасному стані, взаємозв'язки різних діалектів і говорів між собою та з літературною мовою.

Історична діалектологія досліджує походження говорів та діалектів, процесів розвитку і змін їх фонетичної, граматичної та лексичної системи протягом минулих епох, вивчає взаємозв'язки та групування діалектів у різні історичні періоди.

Експедиційний метод – один із методів збирання діалектного матеріалу для особливо важливих наукових праць, наприклад, для діалектологічних атласів, монографічних досліджень тощо. Його використовують спеціально підготовлені особи, які опитують носіїв говірки безпосередньо за допомогою питальників. Цей метод забезпечує найбільш можливу точність діалектних даних.

Ізоглоса (від грец. izos - рівний, однаковий і glоzza - мова) – це лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища (фонетичного – ізофона, морфологічного – ізоморфа, лексичного – ізолекса, фразеологічного – ізофразема, семантичного – ізосема та ін.). Ізоглоси можуть відноситися до окремих населених пунктів, окреслювати невеликі ареали або виділяти великі одиниці діалектного членування. У лінгвістичних атласах ізоглоса може визначати межі певного мовного явища, що представлене на карті різними картографічними засобами.

Лінгвістична географія – це розділ діалектології, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення. Лінгвістична карта, виявляючи відповідники того чи того мовного явища в різних говорах, допомагає з'ясувати походження і час його виникнення, що неможливо зробити іншими методами. Діалектні риси наносяться на карти за допомогою різних умовних знаків – лінійних і фігурних (різноколірних). Крім того, на окремих картах територія поширення певного діалектного явища окреслюється ізоглосою. Українська лінгвогеографія сьогодні розвивається за допомогою постійного розширення залучуваного матеріалу: те саме явище від праці до праці репрезентоване щораз ширшим колом одиниць мови. Водночас, в українській лінгвогеографії все ширшого використання набуває ідея цілісного етнолінгвістичного картографування. Характерною ознакою розвитку української лінгвогеографії є тенденція до згущення мережі обстежуваних говірок, що є запорукою повнішого вивчення діалектної мови як цілісності.

Межа (діалектна) – це перехідна міждіалектна зона, живий мовний організм, особливий тип ареалу, який має свою структуру, типологію та історію. Вона характеризується системним характером поєднання рис говорів, які межують, і своєрідним опором структури кожного діалекту проникненню невластивих йому елементів. Виявом такого опору є виникнення у говірках, що взаємодіють, особливих, властивих лише їм рис. Ізоглоси, які формують межі діалекту, збираються в компактні пасма, щоправда, ця компактність має певну відносність. Тому межі діалектів є не лінією, а зоною, яка сягає іноді кількох десятків кілометрів. В цих зонах розміщені перехідні діалекти.

Наріччя – це найбільша одиниця територіальної диференціації діалектної мови, що становить сукупність близьких за визначальними рисами говірок, об'єднаних у говори. Структурні особливості говірок, що входять до складу наріччя, виразно диференціюють одне наріччя на тлі інших. В українській діалектній мові виділяються: північне наріччя (поліське), південно-східне та південно-західне наріччя. Одне наріччя відділяється від іншого смугою перехідних говірок.

Пасмо ізоглос – сукупність подібних за конфігурацією ізоглос, достатньо близько розташованих на лінгвістичній карті, яка окреслює певну територію і може кваліфікуватися як межа мовної системи.

Питальник – спеціально розроблена система питань, за якими збирають матеріал у говірках. Використовується для більш повного охоплення проблеми.

Подільський говір – це один з говорів волинсько-подільської групи південно-західного наріччя. Поширений у південних районах Хмельницької і Вінницької областей, у південно-західних районах Черкаської, у західних районах Кіровоградської, північно-західних районах Миколаївської областей та у північно-західних районах Одеської області, тобто на території історичного Поділля. Подільський говір неоднорідний. Оскільки він межує з іншими говорами південно-західного наріччя (наддністрянським, покутсько-буковинським, волинським) та з говорами південно-східного наріччя (середньонаддніпрянським і степовим), йому властиві ознаки, притаманні обом цим наріччям; проте переважають ті, що характеризують його як говір південно-західного наріччя. За матеріалами Атласу української мови і за даними монографічних досліджень виділяють західно-, східно-, північно- й південноподільські говірки. Західноподільські говірки мають багато спільного з сусідніми наддністрянськими, північноподільські – з волинськими, південноподільські – з покутсько-буковинськими, східноподільські – з середньонаддніпрянськими та степовими говірками.

Словник діалектний – словник, у якому подана лексика і фразеологія територіальних діалектів, їх значення і слововживання. За способом пояснення значень більшість діалектних словників належить до словників тлумачного типу. За обсягом відтворення лексики і семантики діалектні словники поділяються на тематичні і загальні. Наприклад. 1) Аркушин Г. Словник західнополіських говірок: У 2 т. - Луцьк, 2000; 2) Брилінський Д. Словник подільських говірок. - Хмельницький, 199І; 3) Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У 2-х ч. - К.: Наук, думка, 1984. - Ч. 1-2; 4) Панцьо С. Матеріали до словника лемківських говірок. Дієслівна лексика. Частина перша. - Тернопіль, 1997; 5) Словник діалектної лексики Луганщини/За ред. З.С.Сікорської. - К.: Шлях, 2002; 6) Словник українських східнослобожанських говірок / К.Глуховцева, В.Лєснова, І.Ніколаєнко, Т.Терновсько, В.Ужченко. - Луганськ, 2002.

Транскрипція (лат. transcriptio – переписування) – це спеціальна система письма, яку застосовують для точного відтворення звукового складу слів і текстів мови. Розрізняють три типи транскрипцій: фонетичну, фонематичну і практичну.

Фонетична транскрипція – спосіб передачі на письмі усної мови з усіма її звуковими особливостями. Вона ґрунтується на таких вимогах: кожна літера позначає на письмі лише один і той самий звук, а кожен звук передається завжди тією самою літерою. Фонетична транскрипція, крім знаків, що позначають фонеми, використовує ще й інші знаки та діакритичні знаки, за допомогою яких виражаються різні варіанти фонем. В її основу покладено український алфавіт, але без літер я, ю, є, ї які на початку слова, після голосних, апострофа та м'якого знака позначають два звуки; без літери щ, яка позначає сполучення звуків [шч], та ь, що не має звукового значення.

Програма –питальник

Виробнича лексика

1.Металева лопата з гострим кінцем: ри^есاкал'

2.Дерев’яна лопата для зерна: лоاпата

3.Вила для буряків: اґабл'і

4.Ручка вил: наاвил^’ник, де^ирاжак

5.Назви для держака грабель: грабاлис'ко

6.Назви для держака коси: к’іاс:'а

7.Назви для держака сапи: اсапи^ес'ко

8.Назва для господарської сокири: барاдач, соاкира.

9.Ручка сокири: топоاрис'ко

10. Назви для плішки, за допомогою якої укріплюють косу на кіссі: кاлин

11. Назви для металевого кільця, за допомогою якого укріплюється коса на кіссі: наاперсток

12. Назви для посудини у вигляді ріжка, куди кладуть брус для коси (виготовляють з бляхи, дерева або рога корови): р'іاжок

13. Назви для сапи: اсапа.

14. Назви для поперечної пили: اпилка

16. Назви для господарської сокири (якою рубають дрова і т. п.): барاдач, соاкира

17. Ручка сокири: топоاрис'ко

18. Назви для молотка: молоاток

19. Назви для обценьків: кاл'іш’ч’і

20. Маленьке ковадло для клепання коси: اбабка

21. Свердла (буд.): сверاло

22. Зубчаста шестерня: фاреза

23. Знаряддя для вистругування вузьких жолобків у дошках: руاбанок

24. Назва для струга: в’ісاнак

25. Пристрій для затискання деталі під час її обробки (техн.): т'ісاки

26. Долото з широким плоским лезом: долоاто

27. Назви для січкарні: с'ічاкарн'а

28. Жердина для притискання сіна: др'уاчок

29. Назви для перевесла, призначеного для зв'язування снопів: пе^ире^и اвесло

30. Знаряддя, яким ущільнюють землю під час закопування стовпців: трамاбоўка

31. Подовжений віз для перевезення довгих колод, балок: اгарба.

32. Ручка у возі, яка закріплена на краю осі і підтримує драбину: اдише^ил'

33. Вид кінської збруї, один кінець якої зачеплений за дишель, другий - за шию коня: наاшиĭни^ек

34. Деталь воза - залізна дужка, що надівається на ручицю і люшню для підтримання верхнього полудрабка драбини: наاлусни^еч

35. Частина передка у возі, по краях якого закріплені ручиці: розاвора

36. Палиця з цвяхом у торці для приведення в рух жорнового каменя: اручка

37. Прилад для прядіння ниток, що приводиться в рух ногою: воاз'ак,

38. Назви для ткацького верстата: тاкац'киĭ ве^ирсاтат, اкросна

39. Вертикально рухома деталь ткацького верстата, за допомогою якої поперемінно з'єднується верхня і нижня частина ниток основи: اначи ^ен:'а, на? чин:'а

40. Рухома рама у ткацькому верстаті, що збиває полотно: اл'ада

41. Кілочки в ткацькому верстаті, на яких схрещуються нитки під час снування: اначи^ен:'а, наاчин:'а

42. Назви для ткацького човника: اчоўни^ек

43. Назви для педалей у ткацькому верстаті, за допомогою яких піднімаються і опускаються ничениці: п’іاдн'іж^шки

44. Назви для рами у ткацькому верстаті, в якій закріплюється бердо: кон'اки

45. Назви для блочків у ткацькому верстаті, по яких піднімаються ничениці: اначи^ен:'а, наاчин:'а

46. Назви для вала у ткацькому верстаті, на який навивають основу: вал

47. Назви для пристрою, на якому снують основу (з коренем снов- і снув-): снуاвалка

48. Назви для пристрою в кроснах, за допомогою якого піднімається частина основи: ни^ечи^еاниц'і

49. Пристрій із забитих у круглу дощечку загострених цвяхів для первинної обробки волокна конопель і льону: اпачи^еши^енова шاч’ітка

50. Пучок щетини для остаточного розчісування волокон: اмички

51. Пристрій з веретена і смичка для сукання цівок: с'т'іاлец'

Назви будівель та їх частин

52. Назви селянської садиби-хати разом із господарськими будівлями та городом: оاб’іс'اц'а, оاсад'ба

53. Назви для хати: اхата

54. Стара хата: хаاлупа

55. Приміщення для зберігання грубих кормів і реманенту: коاмора

56. Назви для курника: курاник

57. Перекладини з жердин, на яких ночують кури: اс'ідало

58. Місця для утримування корів узимку:

а) громадське: коاроўни^ек, короاварн'а, اферма;

в) домашнє: коاроўни^ек, стаĭн'а, хл'іў, саاраĭ.

59. Місце для утримування коней узимку:

а) громадське: кон'ушн’а, сاтаĭн'а;

б) домашнє: стаĭн'а, хл'اіў, саاраĭ

60. Місце для утримування овець узимку:

а) громадське: коاшара, в’іўاчарн'а, в ’іўاчарни ^ек;

б) домашнє: коاшара, сاтаĭн'а, хл'іў, саاраĭ.

61. Приміщення для свиней: свинарник: хл'іў

62. Поширення назви надвірного приміщення для необтереблених качанів кукурудзи: саاпетка

63. Назви для приготовленого (вимощеного хмизом, соломою і т. п.) місця для кладення копиці сіна: с'іاн:иц’а, с'іاн:ик

64.Назви для пасіки: اпас'іка

65.Назви для вулика: اвули ^ек

66. Назви для земляної долівки в хаті: зи ^емاл'а

67. Назви для домашньої підлоги в хаті: п'ідاлога

68. Назви для домашньої стелі в хаті: сاтел'а

69. Назви для штукатуреної (побіленої) стелі в хаті: сاтел'а

70. Бічна сторона покрівлі двосхилого даху: при^еاч’ілок

71. Димар над покрівлею хати: ди^емар, коاм’інок, اком’ін '

72. Частина димоходу над челюстями печі: ка'اм’ін

73. Назви для сіней: اс'іни

74. Назви для комори: коاмора

75. Назви для вікна: в’ікاно

76. Назви для шибки (у вікні): اшипка, اфорточка

77. Дерев'яна основа віконного отвору, в який вставляється рама:

арاцаб ^п, гарاцаб^п

78. Назви для печі: п’іч, пйец

79.Тяга у димарі, печі: اт'ага

80. Дно печі, де горить вогонь: اчер'ін’

81. Металева засувка, щоб перекривати димохід: кагاла

82. Куток за піччю: пاрип’ічок

83. Отвір у стелі льоху: пاредуха

84. Назви для кухонної плити: пли^еاта

85. Назви сволок: сاволок

86. Назви однієї з трьох-чотирьох поперечних балок у стелі хати: اбалок

87. Назви крокви: кاроква, строاп’іла

88. Поперечна рейка, якою скріплені дошки на дверях: пاланка, арاцап

89. Планка, заправлена у краї дощок підлоги на їх стиках: пاл'інтус

90. Назви для магазину (загальна назва): копи^еاрац'ійа

91. Назви для кузні-майстерні, в якій працює коваль: اкуз'н'а

 

Побутова лексика

92. Різний посуд: наاчин:'а

93. Назви для посуду кухонного (загальна назва для посуду загалом): поاсуда

94. Велика посудина, сплетена з лози і соломи для зберігання зерна: корاз'іна

95.Сковорода: паاтел'н'а

96. Дерев'яна посудина з клепок з двома вушками, яку використовують для приготування корму худоби: اцебри^ек

97. Назви для миски: اмиска

98. Назви для дійниці: д'іĭاниц'а

99. Посудина для зливання помиїв: поاмиĭни^ец'а

100.Назви для скляного обплетеного бутля: اбуте^ил'

101. Глиняна посудина для молока: глаاдушчи^ек, гاлечи^ек

102. Назви для жерстяної, бляшаної кварти: кاварта

103. Назви для жерстяної, бляшаної кварти з коренем -горн-: горاн'а

104. Пляшка: фاл'ашка

105. Скляна банка з широкою шийкою: сاлойік

106. Назви для покришки на горщик, каструлю: кاришка

107. Назви для пристрою для складання ложок: поاсун:и^ец'а

108. Назви для дерев'яної ложки: اлошка, اлишка

109. Дерев'яна лопаточка у кухарів для розмішування страви: коاпистка

110. Назви для лійки: اл'іĭка

111. Деко для випікання хліба: اформа

112. Назви для маснички ручного пристрою - посудини для збивання масла: масاничка, масاниц'а

113. Назви для віника: м’ітاла, اв’іни^ек

114. Праска: уاт'уг^х

115. Рубель для качання білизни: руاбел'

116. Праник: пاран'ік, пاраاник

117. Назви для качалки (для качання тіста і т. п.): каاчалка

118. Рідке сито: ри^еши^еاто

119.Жмут ганчір'я для затискання димоходу: коاм’ін'ух

120. Затичка для пляшки: اкорок

121. Дерев'яна пробка для закривання отвору: ч’іп

122. Назви для сірника: с'ірاник

123. Коробка сірників: اпачка

124. Дощана або металева заслінка біля отвору печі: заاтуло

125. Дерев’яна ручка: اручка

126. Ложечкоподібна пластинка в дверях, яку натискають пальцем, щоб відчинити двері: кاл'амка

127. Защіпка у дверях: кاл'амка

128. Назви для висячого замка з коренем –колод-: коاлод^тка

129. Пристосування з дошки, щоб сісти: اлаўка

130. Назви для шухляди (в столі): шуфاл'ада

131. Колиска (дит.): اл'ул'ка

132. Назви для скрипки: скاрипка

133. Назви для бритви: бاритва

134. Знаряддя для чистки будь-чого: шاч’ітка

135. Назви для скребла, скребниці (згребла): згاребло

136. Назви для годинника: чаاси

137. Назви для дзеркала: اл'устро, اзеркало, اдзеркало

138. Гаманець: гамаاнец', кош’іاл'ок

139. Лялька: اл'ала

140. Соска (дит.): اсос'а

141. Назви для персня: اперсте ^ин', кол'اцо

142. Намистина: паاц'орка

143. Намисто: паاц'орки, اбуси

144.Наволочка на подушку: اпош’іўка

145. Назви для простині з домашнього полотна: ве^иاрета

146. Рядно: покри^еاвало

147. Назви для онучі (заг. назва): воاнуча, гоاнуча

148. Назви для мийки: اмийочка, тاрапочка

149. Велосипед: л'ісаاпет, اрове^ир

Назви матеріалів

150. Бахрома зі звисаючих ниток на краях рушника, скатерті, хустки: اтороки, тороاки, фاренз'л'і

151. Пряжа, намотана на веретено, одиниця приблизного обліку пряжі: мотоاвило, поاчинок

152. Тканина: крам

153. Шматок шкіри для ремонту одягу або взуття: اлатка

154. Обрізок, шматок тканини: اлатка, اтрапка

155. Виступ полотна коси при згині: заاзубли^ена

156. Назви лати (буд.термін): лата

157. Назви для затірки: зати^ерка

158. Віконна замазка: коти^ек

159. Назви для палиці (заг. назва):палка

160. Товстий кілок, вбитий в землю як опора для огорожі: сاтопўчи^ек

161. Опукла з одного боку дошка, що лишається після розпилювання колоди: оاбапул

162. Назви для вапна: اвапاно

163. Назви для тирси: трот', اтирса

164.Назви для попелу: зоاла, اпоп’іл

 

Назви одягу, взуття

165. Назви одягу (заг. назва для одяг;' взагалі): шاмат:'а, اлахи

166. Білизна: шاмат:'а

167.Назви для жіночого плаття: пاлат:'а

168.Сорочка (дит.): اл'ол'а

169.Літній жіночий піджак: кафاтан

170.Назви для спідниці: اбаĭка, اйупка

171.Весільний головний убір молодої: фаاта, اвел'он

172.Назви для жіночої хустки: اхусточка

173.Назви для чоловічого капелюха: капиاл'ух

174.Назви для жіночого фартуха: фарاтух

175.Назви для постолів: постоاли

176.Зимовий чоловічий убір: اшапка

177.Кирзові чоботи: к’ірз'аاки

178.Рукавички: рукаاвиц'і

179.Чоловічий шарф: اшал'ік

180.Шерстяний барвистий жіночий пояс: окاраĭка

181.Підкладка у верхньому одязі: 'п’ідшиўка

182.Манжета (крав.): манاжет, манاжета

183.Назви для кишені: ки^еاшен'а, карاман

Назви продуктів харчування

184.Вода (дит.): воاдиц'а

185.Назви для окропу, кип’ятку вокاр'іп, к’іпйаاток

186.Назви для природної мінеральної води: воاда

187.Назви для горілки: гоاр'іўка

188.Кисле молоко: اкисле, ки ^есاл'ак, квасاне

189.Молоко, яке скипілося: молоاко з'вурди^елос'а, зاгурди^е лос'а

190.Назви для сироватки з коров'ячого молока: си^еاроватка

191.Назви для сметани: сми^еاтана

192.Назви для сколотин, маслянки, білої рідини, що залишаються після биття масла: масاл'анка

193.Тверда маса, що утворилася при зціджуванні прокислого молока: сир, тاворог

194.Назви для кісткового жиру: жир, اмозок

195.Назви для сала з кишок свині: ки ^ешاкове, اнутране, з'д'ір, з'д'ор, 'сало з ки^еاшок

196.Назви для підшкірного свинячого сала, шпику: اсало

197.Сало під горлом (у свині): п’ідاгарл'а, п’ідاґарл'а, п’ідاгорл'а

198.Топлене овече або козяче сало, що використовується як ліки: л'іĭ, лиĭ, лоĭ, оاвечиĭ жир, г (в)оاвече اсало

199.Назви для олії: воاлива, гоاл'іĭ, воاл'іĭ

200.Осад олії, гуща: фус, оاсадок

201.Яйце з м’якою оболонкою, без шкаралупи: اвили^евок

202.Яйце (дит.): اйайо

203.Назви для жовтка в яйці: жоўاток

204.Закваска для тіста: рошاчина

205.Весільний коровай: короاваĭ

206.Великий шматок хліба, більший від скибки: اбайда

207.Невелика кругла хлібина із залишків тіста: п’ід ^тاпалок

208.Перлова крупа: пе ^ир'лоўка, пи ^ер'лов’і 'крупи

209.Сушені фрукти: сушاн'а, суши ^еاн'а

210.Назви для мамалиґи: мамаاлига

211.Назви для шкварки: шкاварок

212.Назви для яєшні: 'жаре ^и'н'і 'йаĭц'і

213.Назви для холодцю: ги ^ешاки, холоاдец', студе ^иاнец'

214.Оладки з тертої картоплі, смажені на олії: ди ^еруاни, карاтофл'ан'і пал'аاниц'і, картопاл'ани ^еки

215.Салат: саاлат

216.Велика кістка з м'ясом: костоاмаха

217.Вимова іменника мед: мед, м’ід

218.Ласощі: اлак’ітки

219.Цукерка (дит.): اц'уц 'а, اкел'а

220.Назви для плівки (на м'ясі і т. п.): пл'оاва

221.Піна на закислій рідині чи розчині: пاл'іс'ін'

 

Назви місцин

222.Назви для поля, з якого знято кукурудзу,: кукуاруз'ана плошча

223.Назви для поля, з якого знято картоплю: картопاлин'аско

224.Назви для грядки, ділянки після зняття врожаю капусти: каاпусти ^ешче

225.Назви для покосу: поاк’іс

226.Назви для остяка, остюка: вос'اт 'ак

227.Висів-менше норми: не^идоاс'іў

228.Спосіб оранки земельної ділянки від середини до країв: ў розاг’ін

229.Спосіб оранки земельної ділянки-від країв до середини: ў склад^т, до скاладу

230.Пропуск при оранці, коли плуг не відгорнув скибу: пе ^ере ^еاвал

231.Назви для борозни, що залишилася після плуга: борозاна

232.Назви для скиби землі, що відвертається плугом при оранці: сاкиба

 

Метеорологічна лексика

233.Сприятливі погодні умови: поاгода

234.Теплінь: жаاра

235.Холод (дит.): اд'уд'а

236.Вимова іменника вітер: اв’іте^ир

237.Сильний, пронизливий (про вітер, мороз): проĭاмайе до к’ісاток

238.Негода, сніг з дощем: с'اл'акот', каاпарство

239.Метелиця: зав’іاруха

240.Карусель на льоду: اкоўзанка, сاлиганка

241.Ожеледь: голоاл'од

242.Ожеледиця: голоاл'од

243.Бурульки льоду, що звисає з даху: اсомпе^ил'

244.Вимова слова лід: лед, л'од

245.Вимова іменника проруб, ополонка: опоاлонка

246.Покритий хмарами: заاхмаре^иниĭ

247.Хмарно: хاмурно

248.Велика грозова хмара: اтуча, хاмара

249.Тривалий дощ: сл'اота, сл'акот'

250.Тромовиця з дощем: бاлискаўка

251.Назва туману: туاман

252.Назви для райдуги, веселки: اрадуга

 

Людина та її риси

253.Іменник молодь і його відповідники: молоاд'і, молоاд'ож

254.Дітвора (ірон.): д'іاтис'ка

255.Значення слова челядь: при^есاлуга, сاлуги^е اпана

256.Назви для ровесника: одاноاл'іток, тоاдишн'іĭ

257.Вимова іменника дівка: اд'іўка

258.Дівчина шістнадцяти років: ш’ісاнац:'атка

259.Дівчина сімнадцяти років: с’імاнац'атка

260.Чоловік (ірон.): хлоп

261.Назви для вагітної жінки: бе^иاреме^ина

262.Назви для вагітної жінки з коренем -тяж, -тяч: т'аж^шاка

263.Породілля: пороاд 'іл:'а, си ^еاра اж’інка

264.Охайний чоловік: хаاз'айін, اґазاда

265.Охайна жінка: хаاз'аĭка, ґазاдин'а

266.Жартівник: шутاн'ік

267.Дуже схожий на кого-небудь: اкоп’ійа

268.Той, що має витрішкуваті очі: балуاхатиĭ

269.Губань (зневажливо): варاган'

270.Людина з віспуватим обличчям: прокаاжи^ена

271.Людина з більмом на оці: скалаاокиĭ

272.Той, у кого важкий кашель: суاхотниĭ

273.Незрячий: с'л'іاпиĭ

274.Той. хто краще володіє лівою рукою, ніж правою: л'іўاша

275.Здоровило (зневаж.): гроاмило, буاгаĭ

276. Обірванець: оاборاване^иц'

277. Незграбна людина (зневаж.): не^ипуاт'ова

278. Той, хто тиняється, сновигає: сноاвида

279. Нероба (зневаж.): ли^едаاц'уга

280. Ледачий: ли^еاдашчиĭ

281. П'яниця: пи^еاйак, алкоاгол'ік

282. Балуваний, розпещений: росاпушче^иний

283. Плаксій (зневаж.): пاлакса

284. Людина, яка може сказати що-небудь, не подумавши (ірон): бе ^из' толاкова л'апалка

285. Той, хто багато говорить: л'апа, اл'апалка

286. Та, хто розірвала шлюб із чоловіком: розاв’ідни^ец'а, розв’ідاниц'а

287. Той, хто ночує: н'ічл'іاжан

288. Той, хто належить до секти євангельських християн-баптистів: шاтунда

289. Небіжчиця: не^иاбож^шка

290. Чоловіче ім'я Василь і його відповідники: اВас'а, Ваاсил', اВас'ка

291. Чоловіче ім'я Дмитро і його відповідники: Дмитاро, اД'іма, Ди^емاйан

292. Чоловіче ім'я Іван і його відповідники: اВан'ка, Іاван, Йіاван

293. Чоловіче ім'я Йосип і його відповідники: اЙоси^еп

294. Чоловіче ім'я Микола і його відповідники: Ми^еاкола, اКол'ка

295. Чоловіче ім'я Михайло і його відповідники: Ми^еاхаĭло, Ми^еاхас'ко, اМ’іс'ко, اМ’іша

296. Чоловіче ім'я Павло і його відповідники: Паўاло, اПаша

297. Чоловіче ім'я Степан і його відповідники: Сте^иاпан, С'اт'опа

298. Чоловіче ім'я Федір і його відповідники: اФед'а, اФ’ед'а, اФедор

299. Чоловіче ім'я Юрій і його відповідники: اЙура, اЙурка

300. Жіноче ім'я Марія та його відповідники: Маاр'ійа, Маاр'іĭка, Маاр'ічка, Маاрус'а, Маاрина, اМаша

301. Жіноче ім'я Ганна та його відповідники: اАн:а, اГан'а, اГан:а

302. Жіноче ім'я Василина та його відповідники: Васи^еاлина