Додаток Г Словник подільських говірок

9. Список рекомендованої літератури

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

 

Розвиток літературної мови завжди спирається на традиції загальнонародної мови, на живе народне слово, яке є і свідком минулого, і джерелом знань про життя суспільства, його історію, культуру, побут. Вивчення народних говорів має велике значення і для відродження та збереження духовних скарбів народу, і для розширення та поглиблення всього комплексу народознавчих досліджень.

Територіальні діалекти, що існували впродовж віків і тривалий час були досить сталими утвореннями, сьогодні змінюються стихійно і природно під впливом соціальних, політичних, науково-технічних чинників. Тому для спостережень і наукових узагальнень необхідний матеріал з живого народного мовлення.

Щорічна двотижнева діалектологічна практика студентів-філологів, яка є безпосереднім продовженням і логічним завершенням вивчення курсу української діалектології, сприяє активізації творчої та пошукової роботи студентів, підвищує рівень їх теоретичної підготовки, розвиває професійні вміння та навички майбутнього фахівця. Зібраний, систематизований та описаний матеріал може допомогти словесникам у їх майбутній практичній діяльності, а також може бути використаний у навчальній та науковій роботі кафедри: під час практичних занять з української діалектології, історії мови, при написанні курсових чи наукових робіт.

Збирання, систематизація й вивчення діалектної лексики, укладання словників – основні завдання діалектологів. Але вивчення територіальних діалектів не повинно обмежуватись фіксацією та розрізненням лексичних чи семантичних особливостей. Лексику слід досліджувати як складне явище, враховувати не лише семантичний аспект, але й фонетичні, граматичні, синтаксичні особливості територіальних говірок.

Під час проведення діалектологічної практики студенти спостерігають інтенсивні процеси міжмовної та міждіалектної взаємодії; переконуються, що діалектне мовлення перебуває в постійному русі, змінах, взаємодії різних рівнів мовної системи; простежують наслідки впливу літературної мови на діалекти та навпаки. Адже на сьогодні одним з найвагоміших факторів є дедалі більше зростаюча взаємодія говорів з літературною мовою, спричинена науково-технічним, інформаційним, соціально-політичним розвитком суспільства, сучасним способом життя, ростом освіти й культури носіїв мови.

Перед практикантами ставиться завдання виявити й зафіксувати всю повноту значення слова, вживаного в говірці, передати фонетичні, морфологічні, семантичні варіанти, в яких записана лексема виступає у досліджуваному ареалі. Для цього слід записувати не окремі слова, а контекст.

Студент повинен створити умови для монологічного мовлення інформаторів, спонукати їх до тлумачення лексем, повертатися до тієї ж лексеми по декілька разів під час бесіди, щоб зафіксувати якомога більше відтінків значення слова та його фонетичні чи морфологічні особливості.

Перед збирачами діалектного матеріалу ставиться завдання забезпечити зіставність мовних фактів і фіксацію семантичної структури та внутрішньої організації лексичних мікросистем говорів у їх просторовій проекції на сучасному етапі розвитку народної мови. Саме такій меті служить ця програма-питальник для збирання діалектних матеріалів.

Програма має допомогти студентові-практиканту чітко сформулювати питання та отримати конкретні відповіді на них, що далі забезпечить зіставність зібраних матеріалів.

У програмі зроблено спробу охопити діалектну лексику різних тематичних груп, що допоможе якомога глибше й вичерпніше представити семантичну, фонетичну, морфологічну структуру територіальних говорів.

Основним джерелом інформації про говірку певного населеного пункту є, звичайно, місцеві жителі. Добирати слід таких інформаторів, які проживають на цій території постійно, досить тривалий період життя.

Одне із завдань діалектологічних записів – встановити особливості та наслідки взаємодії говорів з літературною мовою. Тому інформаторами можуть бути як люди старшого віку і низького освітнього рівня, так і представники молодшого покоління, що зазнали значного впливу української літературної мови. Виконання завдань програми-питальника розкриває внутрішні зв’язки у межах тематичних мікрогруп лексики, дає благодатний матеріал для типології внутрішньої організації цих мікрогруп. Тому слід дотримуватись певних правил при записуванні діалектного матеріалу від інформаторів.

 

 

Основні вимоги до збирання

та записування матеріалу:

1. Записати відповіді на всі пункти програми, а при неможливості дати відповідь (відсутності реалії (поняття)) подати аргументоване пояснення.

2. Діалектний матеріал записувати фонетичною транскрипцією (у польових умовах можна вести магнітофонні чи диктофонні записи, а потім все затранскрибувати у звіті).

3. Інформаторами вибирати людей – типових представників досліджуваного територіального говору, які досить добре обізнані з тими галузями господарства чи побуту, про які йдеться під час опитування. Слід уникати записування матеріалу від осіб з будь-якими вадами мовлення (шепелявість, гаркавість, гугнявість тощо).

4. При записі даних слід нотувати відомості про вживання тієї чи іншої назви-відповіді: відоме слово для всіх; вживається лише старшим поколінням, виходить з ужитку; рідко вживається або зникло зовсім у зв’язку зі змінами у реальному житті тощо.

5. У записах слід наводити всі існуючі паралельні лексеми, їх поширення, відмінності в семантиці. Зазначити, чи є вживані одиниці повними синонімами, чи мають відтінки у значенні, стилістичному чи жанровому вживанні (побутує в обрядах, піснях, казках, фразеологізмах тощо).

6. При відповідях, які передають якісь специфічні та рідковживані назви, слід занотовувати речення чи декілька речень, щоб було зрозуміле контекстне вживання лексеми.

7. Важливими є малюнки, фотографії реалій, які вийшли чи виходять з ужитку, щоб можна було бачити й описати певні знаряддя, інструменти, пристрої тощо.

8. При записуванні однозначних слів типу тюль, біль, путь кір слід занотовувати їх граматичні характеристики. Наприклад: вживається в чоловічому (чи жіночому) роді.

9. Обов’язково слід фіксувати стилістичне маркування слів: зневажливе, згрубіле, пестливе, лайливе, дитяче, сороміцьке, застаріле тощо.

10. Записаний матеріал слід перевірити відповідями кількох інформаторів, зафіксувати всі можливі варіанти й відхилення між відповідями, а тоді кваліфікувати лексеми: чи є вони синонімами, чи, можливо, помилково хтось вжив якесь слово не з тим значенням.

11. Для уточнення якихось даних варто проконсультуватися з місцевими вчителями української мови, історії, географії.

12. Кожен опитувач повинен відповідально поставитись до роботи: чітко поставити запитання, а при відсутності відповіді можна і треба пропонувати свої варіанти відповіді, серед яких вибирати варіанти від різних опитуваних.

13. Відповіді, які записуються від інформаторів, не повинні відтворювати одиниці, подані в програмі-питальнику: вони можуть і повинні відрізнятися від вказаного реєстру слів, який є орієнтовним. Тобто, можуть бути додані інші тематичні групи слів, інші варіанти лексем тощо.

14. Крім живомовних діалектних форм, бажано записувати й ті, які зустрічаються у фольклорі (народних піснях, прислів'ях, приказках і ін.), але при цьому необхідно обов'язково зазначити це.

15. У процесі запису діалектного матеріалу чи під час довільної бесіди інформатори або інші особи можуть уживати у своїй мові, на ваш погляд, своєрідні, характерні для даної говірки граматичні форми слів. Їх необхідно занотувати окремо, найкраще — на полях. Необхідно пам'ятати: чим більше буде зібрано на кожний випадок прикладів, тим надійніші будуть висновки.

16. Цінні відомості про особливості говірки села зможуть подати вчителі-словесники місцевої школи, які їх добре зауважують як у мові учнів усній і писемній, так і в мові дорослого населення. До того ж, вони з професійним умінням допоможуть розібратися у відмінності побутуючих у говірці форм.

 

 

До оформлення матеріалів практики входять:

 

1. Відповіді інформатора на питання програми з коментарем записувача.

2. Зв’язний текст зразків мовлення місцевої говірки.

3. Паспортизація матеріалу:

а) прізвище, ім’я, по батькові інформаторів;

б) їх рік народження;

в) освіта;

г) національність;

д) місце роботи.

Після цього подаються аналогічні дані про записувача (студента-практиканта).

4. Коротка довідка про населений пункт:

а) точна назва (якщо їх, кілька, то всі) села, назва сільради, району, області.

б) історія заселення (коли й ким заснований населений пункт, звідки пішли перші поселенці, до якої соціальної групи відносились селяни в минулому — державні, поміщицькі, монастирські тощо);

в) найдавніші прізвиська жителів; етнічний склад населення;

г) орієнтовна чисельність населення;

д) основні види господарської діяльності (можна в історичному розрізі, якщо є така можливість).

е) культурно-освітні заклади села, як давно вони існують.

5. Мовне та етнічне оточення села: назви найближчих сусідніх поселень, приблизна відстань до них, їх етнічний склад.

6. Відстань до найближчого міста, залізничної станції.

7. Шляхи проникнення літературної мови.

8. У кінці зазначається дата здійснення діалектологічного запису.

 

Вивчення територіальних діалектів за запропонованою програмою дасть змогу зробити більш детальний аналіз сучасного живого діалектного мовлення, бачити спільне і відмінне між спорідненими діалектами, оцінити взаємовпливи літературної мови й діалектів.

Кожен новий матеріал розширює базу української діалектології, показує розвиток чи статику певних територіальних діалектів, їх взаємопроникнення, спорідненість чи кардинальну різницю, а також є основою для створення діалектних словників, Лексичного атласу української мови, діалектологічних описів, етимологічних словників, регіональних лінгвістичних атласів тощо.

 

ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ

Фонетична транскрипція – це так зване звукове письмо (запис звуків), спосіб передачі на письмі усного мовлення з усіма звуковими особливостями. Фонетична транскрипція відбиває реальну вимову, з максимальною докладністю графічно фіксує всі мовні звуки.

Для фонетичного запису здебільшого використовуються букви українського алфавіту. Та оскільки звуків мови дуже багато, то фонетична транскрипція використовує додаткові позначки.

Не застосовуємо у фонетичній транскрипції літер я, ю, є, ї, щ, ь.

Записуються звуки чи слова, чи тексти в квадратних дужках: [л΄], [׀л΄он], [׀л΄он ц΄в’і ׀те].