Стандартизація, серифікація і метрологія

Ю.М. Коренець

 

 

СТАНДАРТИЗАЦІЯ, СЕРИФІКАЦІЯ І МЕТРОЛОГІЯ

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів денної і заочної форм навчання

спеціалізації «Технології в ресторанному господарстві»

 

Донецьк 2010

ЗМІСТ

Модуль 1. СТАНДАРТИЗАЦІЯ.......................................................................
Тема 1.1. Теоретичні і правові основи стандартизації …............................ 1. Суть, принципи, мета і завдання стандартизації..................... 2. Види стандартизації і стандартів............................................... 3. Правові основи стандартизації.................................................. 4. Основні поняття та їх визначення............................................. Тема 1.2. Організація робіт зі стандартизації................................................ 1. Організація робіт зі стандартизації........................................... 2. Нормативні документи і порядок їх розроблення................... 3. Правила позначення нормативних документів........................ 4. Зміст стандартів та технічних умов.......................................... 5. Міжнародна та європейська діяльність України в сфері стандартизації.............................................................................. Тема 1.3. Порядок розробки і вимоги до змісту нормативних документів.......................................................................................... 1. Організація розробки стандартів................................................ 2. Державний нагляд за впровадженням і дотриманням стандартів.......................................................................................... 3. Поняття нормоконтролю.............................................................
Модуль 2. СЕРТИФІКАЦІЯ.............................................................................
Тема 2.1. Сутність та завдання сертифікації................................................ 1. Державна система сертифікації України.................................. 2. Органи сертифікації.................................................................... 3. Випробувальні лабораторії........................................................ 4. Атестація виробництва............................................................... 5. Міжнародна діяльність України з сертифікації....................... Тема 2.2. Сертифікація продукції і послуг.................................................... 1. Сертифікація продукції і послуг в системі УкрСЕПРО.......... 2. Сертифікація продукції іноземного виробництва................... 3. Сертифікація готельних послуг................................................. 4. Сертифікація послуг ресторанного господарства.................... 5. Штрихове кодування..................................................................
Модуль 3. МЕТРОЛОГІЯ.................................................................................
Тема 3.1. Метрологія – наука про вимірювання.......................................... 1. Суть, предмет, об’єкт і правові основи метрології................. 2. Історія розвитку вітчизняної метрології.................................. 3. Метрологічна служба України.................................................. 4. Міжнародне співробітництво в галузі метрологічної діяльності..................................................................................... Тема 3.2. Вимірювання і метрологічні характеристики............................. 1. Поняття фізичної величини, її характеристики. Система одиниць фізичних величин........................................................ 2. Вимірювання фізичних величин. Первинна обробка результатів вимірювань.............................................................. 3. Засоби вимірювання. Еталони...................................................

Література

1. Топольник В.Г. Метрологія, стандартизація, сертифікація і управління якістю: Навчальний посібник / В.Г. Топольник, М.А. Котляр. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2007. – 211 с.

2. Топольник В.Г. Метрологія, стандартизація, сертифікація і управління якістю: Навчальний посібник / В.Г. Топольник, М.А. Котляр. – Львів: Магнолія, 2006, 2009. – 212 с.

3. Салухіна Н. Г. Стандартизація та сертифікація товарів і послуг: Підручник / Н.Г. Салухіна, О.М. Язвінська. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 336 с.

4. Тарасова В.В. Метрологія, стандартизація і сертифікація. Підручник / В.В. Тарасова, А.С. Малиновський, М.Ф. Рибак. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 264 с.

5. Закони України у сфері метрології, стандартизації, сертифікації і управління якістю продукції: Довідник / В.Г. Топольник, Ю.М. Коренець. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2007. - 152 с.

6. Грицько Б.А. Нариси з історії метрології на теренах України. – Львів: ВФ «Афіша», 2005. – 267 с.

7. Поліщук Є.С. Метрологія та вимірювальна техніка: Підручник. – Львів: Вид-во «Бескид-біт», 2003.-544 с.

8. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікція: Підручник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 174 с.

9. Мережко Н.В. Сертифікація товарів і послуг: Підручник – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. – 298 с.

10. Боженко Л.І. Управління якістю, основи стандартизації та сертифікації продукції: Навчальний посібник /Л.І. Боженко, О.Й. Гутта – Львів: ПТВФ «Афіша», 2001. – 176 с.

11. Полікарпов І.С. Сертифікація товарів і послуг: Підручник / І.С. Полікарпов, Н.І. Доманцевич, Б.П. Яцишин – К.: НМЦ «Укоопосвіта», 2000. – 298 с.

12. Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. Т.1. –К., 1998. -368с.

13. Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. Т.2. –К., 1998. -215с.

14. Стандартизація, сертифікація, якість. Науково-технічний журнал. − Київ. 2003 - 2009 рр.

15. Світ якості України. Всеукраїнський науково-практичний журнал. − Київ. 2003 - 2009 рр.

16. Вісник акредитації. − Київ. 2005 - 2009 рр.

Модуль 1. СТАНДАРТИЗАЦІЯ

Тема 1.1. Теоретичні і правові основи стандартизації

Суть, принципи, мета і завдання стандартизації

Види стандартизації і стандартів

Правові основи стандартизації

ХХ.ХХХ.ХХ

де ХХ – клас (від 01 до 99);

ХХ. ХХХ – група;

ХХ.ХХХ. ХХ – підгрупа.

Більшість груп, поділених на підгрупи, мають підгрупу з кодом, який закінчується на «.99». Такі підгрупи містять стандарти на об'єкти, які не належать ні до об'єктів загальних підгруп, ні до об'єктів конкрет­них підгруп відповідних груп.

Технічні умови (далі - ТУ) установлюють вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконування процесів чи надавання послуг замовникові і регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем). В ТУ встановлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, сировини, складаних одиниць, безпечності, охоплюючи вимоги до торгового фірмового знака, термі­нології, умовних познак, методів випробовування (вимірювання, конт­ролювання, аналізування), пакування, маркування та етикетування, надавання послуг, а також визначають, за потреби, способи оцінюван­ня відповідності встановленим обов'язковим вимогам.

Право власності на НД установлює та регулює чинне законодав­ство. У всіх нормативних документах, окрім національних, треба за­значати код згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і орга­нізацій України» (ЄДРПОУ) юридичної особи, якій належить право власності на відповідний документ.

3. Правила позначення нормативних документів

 

Познака нормативного документа складається з індексу, номера та року прийняття. Згідно ДСТУ 1.0-2003 установлено такі індекси доку­ментів:

для національного рівня:

«ДСТУ» - національний стандарт; «ДСТУ-П» - пробний стан­дарт;

«ДСТУ-Н» - настанова, правила, звід правил, кодекс усталеної практики, які не прийнято як стандарт.

«ДК» - державний класифікатор;

«ДСТУ-ЗТ» - технічний звіт.

для інших рівнів:

«СОУ» - стандарт організації;

«ТУУ» - технічні умови, які не прийнято як стандарт;

«СТУ» - стандарт наукового, науково-технічного або інжене­рного товариства чи спілки.

У познаці НД громадських організацій (окрім наукового, нау­ково-технічного або інженерного товариства чи спілки), зареєстрованих у Мін'юсті України, як індекс рекомендовано застосовувати скорочену назву відповідної організації. Індекси інших документів у сфері стандартизації, а також документів інших суб'єктів стандартизації цей стандарт не встанов­лює; їх надають суб'єкти, які ухвалили ці документи.

Для позначання проектів документів застосовують індекс відповідного документа, сполучений із скороченням слова «проект» - «пр», яке розміщують перед індексом. Приклад:

Проект національного стандарту матиме познаку прДСТУ, а державного класифікатора—прДК.

Установлені індекси нормативних документів не можна застосову­вати для позначання інших документів чи в скороченнях. Правила надавання номера та позначання року.

- для національних НД - згідно з ДСТУ 1.5,

- для державних класифікаторів - згідно з ДСТУ 1.10,

- для технічних у мов - згідно з ДСТУ 1.3.

- для міжнародних чи регіональних стандарт, які приймаються через національний стандарт, - згідно з ДСТУ 1.7.

У познаці НД інших суб'єктів стандартизації рекомендо­вано після індексу НД зазначати коди державних класифікаторів:

- групу згідно з ДК 009 (перші три цифри кодової познаки виду економічної діяльності);

- через дефіс - код суб'єкта стандартизації, якому належить пра­во власності на документ згідно з СДРПОУ;

- інші складники познаки НД установлюють згідно з ДСТУ 1.3 суб'єкти, які схвалили ці НД.

Познаку не змінюють (не транслітерують) якщо у познаці чинного в Україні документа у сфері стандартизації використано по­знаку документа міжнародної чи регіональної організації (ISO, ІЕС, EN, ГОСТ чи іншої), а також якщо назву відповідного документа пере­кладено.

Позначення національних стандартів

Повне позначення національних стандартів України, кодексів устале­ної практики та інших нормативних документів загальнодержавного засто­совування, прийнятих національним органом стандартизації, складається з:

- індексу згідно з ДСТУ 1.0,

- реєстраційного номера, наданого йому при прийняті (до п'яти цифр),

- відокремлених знаком «двокрапка» чотирьох цифр року прийняття.

Приклади: ДСТУ 3145:2001; ДСТУ 13472:2004.

Якщо група стандартів утворює комплекс стандартів, то реєст­раційний номер стандарту складають з номера комплексу і номера ста­ндарту в комплексі, які сполучають крапкою:

ДСТУ ККККК.ННН: РРРР де ККККК - номер комплексу стандартів (від 1 до 99999);

ННН - номер стандарту в комплексі (від 1 до 999).

Приклади: ДСТУ 3.27:2000; ДСТ-2617.5:2004

Якщо стандарт складено з кількох самостійних частин, їхні ре­єстраційні номери складають з номера стандарту і номера частини, відо­кремлених знаком «дефіс»:

ДСТУ ННННН-ЧЧЧ-РРРР

де ННННН - реєстраційний номер багато частинного стандарту; ЧЧЧ - номер частини.

Приклад: ДСТУ 4287-25:2002

Національні стандарти України - впровадження міжнародних чи регіональних стандартів, позначають згідно з ДСТУ 1.7.

Національні стандарти, які затверджує Держбуд України, позна­чають відповідно до рекомендацій цього розділу з урахуванням поло­жень класифікації нормативних документів України в галузі будівницт­ва, наведеної в ДБН А 1.1-1.

Якщо стандарт скасовано, його реєстраційний номер заборонено на­давати іншим стандартам протягом тридцяти років з дня скасування.

Позначення інших нормативних документів

Позначання стандартів, які затверджують (приймають) інші суб'єкти стандартизації, визначають нормативні документи цих суб'єктів.

Позначання державних класифікаторів - згідно з ДСТУ 1.10.

Позначання технічних умов - згідно з ДСТУ 1.3.

Позначає ТУ власник ТУ. У позначенні ТУ має бути:

- індекс документа - «ТУ»;

- скорочена назва держави - «У»;

- код продукції за ДК 016 (три перші знаки);

- код підприємства (організації) - власника ТУ згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) (вісім знаків);

- порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ (три знаки);

- рік прийняття (чотири знаки) для ТУ, прийнятих уперше чи на заміну чинних ТУ, - через двокрапку.

Приклад: ТУ У 27.1-21926977-001:2004

ТУ, що є частиною комплекту конструкторської документації, до­зволено надавати подвійне дворядкове позначення; у першому рядку - позначення, складене, як зазначено вище, у другому рядку - згідно з ГОСТ 2.114.

ТУ на продукцію будівельного призначення позначають за прави­лами, установленими Держбудом України.

У позначенні ТУ на заміну чинних порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ, не змінюється.

У разі виготовлення та постачання продукції на території України за ТУ підприємств інших держав застосовують подвійне дворядкове позначення: у першому рядку - за 6.2, у другому - позначення вихідно­го ТУ.

Приклад: ТУ У 25.2-23635128-005:2003

ТУ РБ 00959441.005-2001

 

4. Зміст стандартів та технічних умов

Зміст основоположних стандартів

Основоположні організаційно-методичні стандарти встановлю­ють:

Ø визначеність, завдання, класифікаційні структури різноманітних об'єктів стандартизації;

Ø загальні організаційно-технічні положення щодо провадження робіт у певній сфері діяльності тощо;

Ø правила, як розробляти, схвалювати та впроваджувати нормативні документи і технічну документацію (конструкторську, технологічну, про­ектну, програмну тощо);

Ø правила запроваджування продукції у виробництво.

Основоположні загально-технічні стандарти встановлюють:

Ø науково-технічні терміни та визначення позначених ними понять, часто вживані в науці, техніці, промисловості й сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у закладах культури, охорони здоров'я, охо­рони праці та в інших сферах національної економіки;

Ø умовні познаки (назви, коди, позначки тощо) для різних об'єктів стандартизації, їхні цифрові, літерно-цифрові познаки, зокрема познаки фізичних величин (українськими, латинськими, грецькими літерами) та їхню розмірність, замінні написи (або піктограми! позначки) тощо;

Ø правила, як будувати, викладати, оформлювати різні види доку­ментів (нормативні, конструкторські, будівельні, проектні, технологічні, експлуатаційні, ремонтні, організаційно-розпорядчі, комп'ютерно- програмні тощо) та вимоги до їхнього змісту;

Ø загально технічні величини, вимоги та норми, необхідні для техні­чного, зокрема метрологічного, забезпечення процесів виробництва:

Зміст стандартів на терміни та визначення понять - згідно з ДСТУ 3966. Якщо впроваджують міжнародний стандарт на терміни без націона­льних доповнень зі ступенем відповідності «Ідентичний» (IDT), йому да­ють назву «Словник термінів».

ü класифікація;

ü основні параметри і (або) розміри;

ü загальні технічні вимоги;

ü вимоги безпеки;

ü вимоги охорони довкілля;

ü маркування;

ü пакування;

ü правила транспортування та зберігання;

ü методи контролювання;

ü правила приймання;

ü правила експлуатування, ремонту, утилізації:

Зміст стандартів на продукцію, послуги На продукцію, послуги залежно від їхніх особливостей розробляють стандарти таких видів, які містять відповідні групи положень чи вимог:

Коли стандарт об'єднує декілька з цих груп вимог, то такий вид стан­дарту може мати, наприклад, назву:

§ «Класифікація, основні параметри і (або) розміри»;

§ «Класифікація й загальні технічні вимоги»;

§ «Загальні технічні вимоги та методи випробовування» тощо.

Якщо об'єднаний стандарт містить положення всіх наведених вище груп вимог, йому дають назву «Загальні технічні умови» (для групи од­норідної продукції чи послуг) або «Технічні умови» (для однорідної про­дукції чи послуг). У стандарті, який об'єднує кілька груп вимог, поло­ження, що стосуються однієї групи, викладають здебільшого в одному розділі. Номенклатуру структурних елементів, зміст і назву цих елементів конкретного стандарту визначають відповідно до особливостей продукції (послуг) і характеру вимог, які до них ставлять. Деякі групи положень чи вимог, за потреби, дозволено випускати.

Стандарти на продукцію, виготовляння і використовування якої можуть зашкодити здоров'ю, майну громадян чи природному довкіллю, повинні обов'язково мати розділи «Вимоги безпеки» і «Вимоги охорони навко­лишнього довкілля».

Зміст стандартів на методи контролювання Методи контролювання (випробовування, вимірювання, аналізуван­ня тощо), які встановлюють у стандартах на продукцію і (або) у стандар­тах на методи контролювання, повинні забезпечувати об'єктивне переві­рення всіх обов'язкових вимог до якості продукції, які встановлено в стан­дартах на неї. Вони повинні бути об'єктивні, чітко сформульовані, точні і забезпечувати послідовні й відтворні результати. Для кожного методу, залежно від специфіки проведення контролювання, установлюють:

- засоби та допоміжні пристрої;

- правила готування до нього;

- методику та правила його проведення;

- правила опрацювання результатів;

- правила оформлювання результатів;

- допустиму похибку.

Стандарт на методи контролювання може встановлювати методи ко­нтролювання одного показника декількох груп однорідної продукції або методи контролювання комплексу показників груп однорідної продукції. У стандарті, що встановлює вимоги до методів контролювання одного показника, дозволено передбачати декілька методів контролювання, один з яких визначають як арбітражний. Зазначаючи засоби контролю­вання та допоміжні пристрої, наводять перелік застосовуваного обладнан­ня або основні технічні характеристики устаткування необхідні для забез­печення контролю з належною точністю, а також перелік матеріалів (реа­ктивів) або дані про їхні властивості. Викладаючи правила готування до контролювання, зазначають дані, що стосуються готування до контро­лювання продукції, а також місце та спосіб відбирання зразків (проб), форму, вид, розміри або масу, а за потреби, умови їх зберігання і (або) транспортування. За потреби наводять структурну й функціональну схеми засобу вимірювальної техніки, а також схеми сполучення приладів чи апа­ратів.

Викладаючи вимоги до методики контролювання, наводять характе­ристики умов контролювання, їхні значення та границі допустимих похи­бок їх відтворення, а також послідовність виконуваних операцій, якщо ця послідовність впливає на результати контролювання та їх опис. Виклада­ючи правша обробляння результатів контролювання, наводять розрахункові формули. Викладаючи вимоги до оформлення результатів контролювання, установлюють вимоги до журналів (протоколів) контролю, змісту й по­слідовності визначуваних даних. Викладаючи вимоги до точності методу контролювання, зазначають границі допустимих похибок методу, точ­ність розрахунків і ступінь округлення даних, а також наводять дані про відтворення й дублювання результатів, що забезпечує цей метод.

Зміст стандартів на процеси та послуги

Стандарти на процеси (роботи), послуги встановлюють вимоги до методів (способів, прийомів, режимів, норм) виконування різного виду робіт у технологічних процесах розробляння, виготовляння, збері­гання, транспортування, експлуатування, ремонту та утилізації продукції (послуг), що забезпечують їх технічну однаковість і оптимальність, зок­рема:

Ø до технологічних операцій, що мають самостійне значення;

Ø до сукупності послідовно виконуваних технологічних операцій.

Ці стандарти зокрема встановлюють:

- методи автоматизованого проектування продукції та інформацій­ного обслуговування;

- методи блоково-модульного конструювання;

- технологічні методи виготовлення (вирощування, добування) про­дукції;

- принципові технологічні схеми вироблення продукції та викорис­товувані технологічні режими (норми) тощо.

Стандарт на процеси (робота), послуги повинен містити вимоги безпе­ки для життя і здоров'я людини під час виконування технологічних опе­рацій, а також, за потреби, вимоги до обладнання, приладдя, інструменту та допоміжних матеріалів, що повинні відповідати положенням інших стандартів та нормативних актів про охорону праці.

Вимоги до охорони довкілля під час виконування технологічних операцій повинні містити:

- гранично допустимі норми хімічних, фізичних, біологічних і ме­ханічних чинників впливу на довкілля технологічних процесів, небезпе­чних для екології;

- вимоги до зменшення (запобігання) шкідливих впливів на довкілля технологічних процесів (умов застосовування, використовуваної сирови­ни, матеріалів, покупних виробів, небезпечних стосовно екології, їх збе­рігання, транспортування, поховання відходів тощо);

- характеристики ефективності роботи

- водо- і (або) газоочищального устаткування;

- вимоги щодо запобігання аварійним скидам (викидам) і ліквідації їх наслідків, а також гранично допустимі норми скидів (викидів) забруднюва­льних речовин зі стічними водами у системи каналізації.

Зміст стандартів на технічні умови

В ТУ загалом мають бути такі розділи:

- сфера застосування;

- нормативні посилання;

- технічні вимоги (параметри й розміри, основні показники та характеристики, вимоги до сировини, матеріалів, покупних виробів, комплектність, маркування, пакування);

- вимоги безпеки; вимоги охорони довкілля, утилізація;

- авила приймання;

- методи контролювання (випробування, аналізу, вимірювання);

- транспортування та зберігання;

- вимоги до експлуатації, ремонту, настанова щодо застосування;

- гарантії виробника.

Залежно від специфіки виробництва та призначення продукції ТУ дозволено доповнювати іншими розділами та об'єднувати окремі розді­ли. Зміст, викладання та оформлення ТУ як складника конструкторсь­кої документації має відповідати ГОСТ 2.114 та вимогам ДСТУ 1.3. В ТУ на продукцію, виготовлення та використання якої можуть зашкодити здоров'ю, майну громадян чи природному довкіллю, обов'язково мають бути розділи «Вимоги безпеки» та «Вимоги охорони довкілля». Загальні вимоги щодо змісту окремих розділів ТУ - згідно з вимогами ДСТУ 1.5 і додатком Б ДСТУ 1.3. ТУ на послуги мають враховувати вимоги ДСТУ 3279.

Побудова групових ТУ має відповідати вимогам цього стандарту. У групових ТУ змінні дані (які різняться для окремих виробів, видів проду­кції або складників) треба подавати як таблиці, розташовані в тексті від­повідного розділу, підрозділу, додатка. Якщо однакові види продукції за умовами замовлення виготовляють різної комплектності, то спочатку треба запи­сувати постійні дані для виконання, а потім - змінні в порядку зростання їхніх позначень. Назву продукції на титульному аркуші ТУ треба записувати в називному відмінку множини.

Якщо окремі вимоги, установлені в нормативних та технічних до­кументах, поширюються на дану продукцію, то в ТУ зазначені вимоги не повторюють, а у відповідних розділах ТУ дають посилання на ці до­кументи або на їхні розділи, пункти. Недозволено посилатися на документи, які не внесено в державні реєстри нормативних документів.

Придатність ТУ для підтвердження відповідності забезпечу­ють виконанням вимог ISO/IEC Guide 7.

Сфері стандартизації

 

Для забезпечення сприятливих умов розвитку взаємовигідних торгових, економічних тощо зв'язків між країнами світу міжнародні організації зі стандартизації та сертифікації продукції розробляють відповідні стандарти, нормативи, рекомендації тощо. Розроблені та прийняті згідно чинного порядку документи можуть бути впроваджені (засто­совані) як національні чи державні стандарти, нормативи, рекомендації тощо після відповідного рішення компетентного державного органу зі стандартизації або використані у процесі розроблення національних чи державних документів аналогічного призначення. Цей чи інший шлях використання документів міжнародних організацій добирають залежно від стану господарської діяльності та рівня стандартизації у кожній країні. Часто рівень технології виробництва не дає змоги рекомендувати до впровадження документи міжнародних організацій, що розроблені на підставі новітніх досягнень науки та техніки, технології, кращих матеріалів, устаткування, рівня продуктивності праці тощо передових (розвинених) країн світу.

У такому разі компетентні організації зі стандартизації, після погодження з державними керівними органами, замовляють головним організаціям галузей, науки та техніки розроблення відповідних заходів щодо створення відповідних умов для розроблення та впровадження національних нормативних документів, які б відповідали чинним міжнародним документам аналогічного призначення. До закінчення термінів їх розроблення та впровадження тимчасово продовжується чинність національних стандартів та інших нормативних документів.

Однією з найбільших міжнародних організацій зі стандартизації є ІSО, яка була створена у 1926 році, а до 1941 року називалась ІSА. Як сказано у статуті, основною метою 150 є «сприяння розвитку стандар­тизації в цілому світі для того, щоб полегшити міжнародний обмін товарами та розвивати взаємну співпрацю в галузі інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності».

Вищим органом ІSО є Генеральна Асамблея, яка скликається раз у три роки для прийняття рішень з найважніших питань і виборів Президента організації. У своєму складі ІSО має більше ніж 240 технічних комітетів, серед яких є: Виконавчий комітет, Комітет з вивчення наукових принципів стандартизації, Комітет з допомоги країнам, що розвиваються, Атестаційний комітет, технічні комітети з різних галузей, підгалузей, вирішення окремих питань, що розробляють проекти відповідних стандартів, норм, рекомендацій тощо.

Членами ІSО можуть бути країни (їх компетентні та повноважні представники), які мають державні організації зі стандартизації. Роботою кожного з комітетів керує одна з національних (державних) організацій зі стандартизації. Окрім комітетів в ІSО є ще підкомітети, групи, які виконують означені їм функції, а також члени-кореспонденти, якими можуть бути країни, що не мають власних організацій зі стандартизації. Вони мають право тільки отримувати (безоплатно) стандарти, нормативи та рекомендації ІSО.

В ІSО, як її електротехнічне відділення, входить Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС), яка виконує завдання ІSО у застосуванні електро-, радіотехніки та електроніки.

Стандартизацією у галузі метрології займається Міжнародна організація мір та ваг, що заснована ще у 1875 році. Цей комітет розробив Єдину міжнародну систему одиниць (SI), яка прийнята до використання в усіх країнах, що приєдналися до Метричної конвенції. З 1956 року працює Міжнародна організація законодавчої метрології, яка проводить роботу з загальних питань метрології. З цього ж року функціонує Європейська організація з конт­ролю якості продукції, яка розробляє науково-технічні проблеми забезпечення якості продукції.

Як одне з основних завдань міжнародних організацій зі стандартизації є проведення міжнародних конференцій, дискусійних клубів, видання та розповсюдження наукових праць, журналів, надання консультацій тощо.

У 1992 р. Україна підписала угоду про проведення погодженої політики зі стандартизації, метрології і сертифікації з країнами СНД як член Міждержавної ради з цих питань, у якій було передбачено, що державні стандарти колишнього Радянського Союзу є власністю всіх держав, що підписали угоду, і використовуються як державні до розробки своїх національних стандартів.

У січні 1993 р. Україна була прийнята в члени Міжнародної організації зі стандартизації ISО, а в лютому цього ж року – у члени Міжнародної електротехнічної комісії ІЕС.

У 1997 р. Україна була прийнята в Міжнародну організацію з торгівлі WТО і в Європейські організації зі стандартизації СЕN і CENELEC.

 

Поняття нормоконтролю

Дотриманням стандартів

Державний нагляд за впровадженням і дотриманням стандартів на конкретному підприємстві починається з того, що:

- перевіряються акти і пропозиції за результатами попередньої перевірки;

- перевіряється забезпеченість підприємства необхідною технічною документацією (стандарти, креслення, карти технологічного процесу);

- знайомляться з методами і засобами контролю технологічного процесу і перевіряють їхню відповідність діючим стандартам;

- аналізуються рекламації на продукцію, що перевіряється;

- перевіряється наявність служби стандартизації, її підпорядкованість і укомплектованість.

Контроль якості продукції і її відповідність вимогам стандартів проводиться у такому порядку:

- вибираються контрольні проби з числа тих, що були прийняті відділом технічного контролю;

- проводять випробування відібраних виробів за всіма показниками відповідно до діючих стандартів;

- у цехах перевіряється дотримання режимів технологічних процесів, стан засобів вимірювання, робота відділу технічного контролю;

- перевіряється дотримання стандартів на матеріали і комплектуючі напівфабрикати, що отримані від суміжників.

При контролі термінів упровадження стандартів перевіряється:

- наявність наказу міністерства або відомства, а також наказу по підприємству про впровадження стандартів;

- наявність плану по впровадженню стандарту і його виконання;

- забезпеченість підприємства необхідною сировиною, обладнанням, оснащенням, інструментом, технічною документацією для введення стандарту у дію;

- якщо стандарт не впроваджений, то з якої причини.

При порушенні вимог стандартів органи держнагляду:

- дають вказівку на ліквідацію виявлених недоліків;

- забороняють відвантаження недоброякісної продукції;

- у необхідних випадках порушують питання про притягнення до адміністративної або судової відповідальності осіб, винних у випуску недоброякісної продукції.

Поняття нормоконтролю

Нормоконтроль – один із завершальних етапів розробки технічної документації. Основна мета нормоконтролю – повне дотримання у технічних документах вимог діючих стандартів, а також широке застосування стандартних і уніфікованих елементів при проектуванні будь-яких об’єктів.

Найбільш важливими вимогами до технічних документів (конструкторських і технологічних) є вимоги до конструкції, технології, оформлення.

Здійснення нормоконтролю є обов’язковим для всіх підприємств і організацій, які виконують проектно-конструкторські роботи, незалежно від їх відомчої підпорядкованості. Технічна документація, яка не містить підпису нормоконтролера, не приймається до подальшої роботи.

Модуль 2. СЕРТИФІКАЦІЯ

 

Органи сертифікації

Випробувальні лабораторії

Атестація виробництва

Органи сертифікації

Органи з сертифікації створюються на базі державних організацій, що мають статус юридичної особи та можуть бути визнані третьою стороною. Діяльність органу з сертифікації здійснюється під керівництвом національного органу сертифікації на підставі укладеної з ним ліцензійної угоди.

Орган зі сертифікації продукції виконує такі функції:

ü здійснює управління системою сертифікації закріпленої за ним номенклатури продукції і несе відповідальність за необґрунтовану або неправомірну видачу сертифікатів відповідності, атестатів виробництва і підтвердження їхньої дії, а також за порушення правил Системи;

ü розробляє організаційно-методичні документи зі сертифікації закріпленої продукції;

ü визначає схему і порядок проведення сертифікації закріпленої продукції;

ü організує і проводить атестацію виробництв;

ü здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та її виробництвом;

ü видає сертифікати відповідності на продукцію й атестати виробництва;

ü з доручення Національного органу зі сертифікації проводить акредитацію випробувальних лабораторій (центрів).

Орган з сертифікації може бути акредитований в УкрСЕПРО, якщо він має:

ü організаційну структуру, адміністративні та юридичні права для управління роботами з сертифікації в заявленій галузі акредитації;

ü компетентний персонал, кваліфікація якого підтверджена документально за результатами атестації;

ü актуалізований фонд нормативних документів на продукцію, методи її випробувань, системи якості, що повинно бути підтверджено документально за результатами експертизи цих документів;

ü систему двосторонніх зв'язків з виробниками або постачальниками сертифікованої продукції, яка забезпечує своєчасне їх інформування про заплановані зміни вимог нормативних документів на продукцію (системи якості), що повинно бути документально підтверджено;

ü договірні зобов'язання з акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) УкрСЕПРО для проведення випробувань продукції з метою сертифікації і з органами з сертифікації систем якості;

ü штатний персонал, який веде технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції, або договори на проведення нагляду з органами з сертифікації систем якості чи з територіальними центрами Держ­споживстандарту України;

ü статут, що визначає його діяльність;

ü положення про орган із сертифікації продукції, (систем якості);

ü керівництво з якості;

ü комплект організаційно-методичних та керівних документів системи сертифікації продукції (системи якості) в заявленій галузі акредитації;

ü документи, що встановлюють правила та порядок проведення технічного нагляду за виробництвом та випробуваннями сертифікованої продукції (функціонуванням системи якості);

ü досвід роботи з сертифікації продукції (систем якості), що підтверджується документально за результатами виконаних робіт.

Орган з сертифікації повинен забезпечувати конфіденційність інформації, що становить комерційну або професійну таємницю.

Організаційна структура органу з сертифікації в загальному випадку наступна: керівник → Рада → виконавчі групи. До складу органу з сертифікації може входити акредитована випробувальна лабораторія (центр).

Акредитація органу з сертифікації передбачає такі основні етапи:

- подання та експертиза документів;

- перевірка органу з сертифікації;

- розгляд результатів перевірки;

- оформлення та видача атестату акредитації.

Випробувальні лабораторії

Випробування з метою сертифікації проводяться випробувальними лабораторіями, що акредитовані на технічну компетентність та незалежність в УкрСЕПРО.

Незалежна випробувальна лабораторія повинна мати юридичний статус, організаційну структуру, адміністративну підпорядкованість, фінансовий стан та систему оплати співробітників, що забезпечують необхідну певність у тому, що вона визнається об’єктивною та незалежною від розробників, виробників та споживачів з усіх питань оцінювання показників, що підтверджується при сертифікації конкретної продукції.

Технічну компетентність випробувальної лабораторії характеризують:

· організація та управління лабораторією;

· персонал лабораторії;

· приміщення та навколишнє середовище;

· випробувальне обладнання та засоби вимірювання, методи випробувань та процедури;

· система забезпечення якості;

· організація роботи з виробами та продукцією, що випробовується.

Акредитація випробувальної лабораторії передбачає такі етапи:

1) заявка на акредитацію;

2) експертиза поданих документів;

3) перевірка випробувальної лабораторії;