Концепція проф. Н.М. Кушнаренко

Свій погляд на структуру документознавства висловила послідовник ідей проф. Ю.М. Столярова проф. Н.М.Куш­наренко, поділяючи його на загальне та особливе [45].

Загальне документознавство, на думку дослідниці, скла­дається з трьох розділів: теорії документа, історії докумен­та та теорії документно-комунікаційної діяльності. До те­орії документа проф. Н.М. Кушнаренко подала синомічну назву — «документологія».

Особливе документознавство, на думку дослідниці, поділяється на спеціальне та часткове. До спеціального автор відносить дисципліни, що розглядають особливості

документів і є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, а також фондознавство, каталогознавство, учення про збереження документів, діловодство.

Предметом спеціального документознавства, зазначає ав­тор, може бути вивчення специфіки різних процесів доку­ментально-комунікаційної діяльності (документування, справочинство, фондознавство тощо).

Предметом часткового документознавства є окремі види та різновиди документів. Звідси, на думку автора, доку-ментознавчими дисциплінами можуть бути представлені книгознавство, патентознавство, кінознавство, картознав­ство, галузеве документознавство тощо.

Документологія, на думку проф. Н.М. Кушнаренко, має бути теорією та «методологією документознавства, або тільки методологією документознавства, яка розглядає історію, типологію, класифікацію документа, технологічні основи життєвого циклу документа» [45]. Але дана наука, зазначає дослідниця, перебуває ще на стадії свого форму­вання і для її повного конституювання має пройти час. Концепція проф. С.Г. Кулешова Детально розглянув структуру документознавства ук­раїнський дослідник проф. С.Г.Кулешов. На його думку, документознавство поділяється на загальне і спеціальне. Загальне документознавство проф. С.Г.Кулешов визначає як «метанаукову надбудову для всіх наук документально-ко­мунікаційного циклу,...воно складається не з наукових дис­циплін, а з таких розділів, як «Концепції документа», «Функції документа», «Основні етапи розвитку документа», «Загальні проблеми створення, зберігання та функціонування документа» [39^—43].

За словами проф. С.Г. Кулешова, документологія і є за­гальним документознавством, галуззю науки, що розроб-

ляє питання теорії документа, вивчає закономірності гене­зису та еволюції документа, загальні для всіх наук пробле­ми теорії функціонування, практики створення й роботи з документами.

Теорія документа, вважає вчений, включає передусім напрями, що стосуються функціонального аналізу доку­ментів, вивчення їхньої характеристики як речових ви­робів та зафіксованої в них інформації, класифікації й ти­пології документів.

Об'єктом дослідження відповідних напрямів спеціаль­ного документознавства є специфічні функції окремих видів документів. Найбільш розвиненим, «єдиним на сьо­годні конституйованим напрямком спеціального документоз­навства» проф. С.Г.Кулешов визнає управлінське доку­ментознавство, що сформувалося з теорії і практики справочинства [39].

Місце загального і спеціального документознавства се­ред інших наукових дисциплін характеризується проф. С.Г. Кулешовим як їх «зв'язки» з рядом наук.

Для загального документознавства — науки докумен­тально-комунікаційного циклу, семіотика, інформологія, мовознавство, інформатика, філософія, культурологія, соціологія, загальна теорія комунікації, історичне джере­лознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації.

Для спеціального документознавства — архівознавство, мовознавство, теорія і практика менеджменту, правознав­ство, історичне джерелознавство, технологія справочинст­ва, інформатика, інформологія, теорія комунікацій, теорія науково-інформаційної діяльності, історія справочинства, дипломатика, неодипломатика, філігранологія, сфрагісти­ка, палеографія, кодикологія.

По відношенню до інших галузей знань, які спеціалізу­ються на дослідженнях документів й розрізняються за оз­наками змісту, зовнішньої форми, номіналів та жанрів, вважає проф. С.Г. Кулешов, їх об'єднання «навряд чи можливе» [40].

За умов, що складаються, зауважує дослідник, докумен-тологію не можна розглядати як комплекс наук чи науко­ву дисципліну, бо вона є лише сукупністю наукових знань із різних наук документально-комунікаційного циклу, їх загальнотеоретичних концепцій, методологічних засад, підходів [42].

Концепція проф. М.С. Слободянина

Заслуговує на увагу концепція структури документо-знавства, запропонована українським вченим проф. М.С. Слободяником. На його думку, документоз-навство — це «комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті, а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства» [73].

Проф. М.С. Слободяник виділяє інтегруючу наукову дисципліну документологію, що складається з таких час­тин: теорія документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства; історія документознавства і документа.

Об'єктом документології, за визначенням проф. М.С.Слободяника, є «Документ — Користувач», який «пе­редбачає дослідження документа у широкому значенні... як ос­новного змістовного елемента документної інфраструктури суспільства» [74]. Предметом документології, наголошує дослідник, є закономірності функціонування документів і документоутворень як каналів соціальних комунікацій, що орієнтовані' на задоволення потреб суспільства і користу-

вачів у поточній і ретроспективній документній інфор­мації [74].

Документологія, на думку проф. М.С. Слободяника це теоретична частина комплексу наукових дисциплін про документ, що досліджує проблеми класифікації доку­ментів, їх види та типи.

Інші документознавчі дисципліни проф. М.С. Слободя­ник називає спеціальними: теорія документальних ко­мунікацій, теорія документних потоків, документе фондоз-навство, електронне документознавство, управлінське документознавство, теорія та історія діловодства. Одна час­тина цих дисциплін сформована ним відповідно до проблем, що вивчаються; друга частина — за видами документів.

Важливою ознакою, за якою може формуватись са­мостійна документознавча наукова дисципліна, зазначає вчений, є її «функціональна орієнтація на задоволення спе­цифічних потреб суспільства й особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуального дослід­ження» [73].

Суттєвими якостями, що можуть забезпечити докумен-тознавству високий рівень її автономності й можливість виходу з кризи, є можливість «формувати власний предмет і встановлювати зв'язки з науками, що не входять в струк­туру документознавства» [73].

Науковець чітко визначає «фундаментальну щодо доку­ментознавства науку» — інформаціологію.

Документологію він характеризує як фундаментальну наукову і навчальну дисципліну, яка суттєво відрізняється від традиційного документознавства. проф. М.С. Слободя­ник вважає її «інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер» й відмічає «збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури

суспільства», що дозволяє вивчати «особливості докумєнтної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях» [74].

Основним результатом документознавчих розвідок, як вважає проф. М.С. Слободяник, повинні стати нові знан­ня з історії та теорії документа і документоутворень [74]. Це дасть можливість віднесення загальної теорії докумен­та як до історичних, так і до інформаційних (соціально-ко­мунікаційних) наук.

Концепція проф. Г.М. Швецової-Водки

Проф. Г.М.Швецова-Водка репрезентує власний погляд на місце документознавства в системі наук та його струк­туру, запропонувавши шлях не від внутрішньої структури документознавства, а від визначення його місця серед суміжних галузей знання.

Документознавство, на думку дослідниці, відноситься до наук ноокомунікологічних та інформологічних. «Весь комплекс дисциплін, що досліджують інформацію, можна об'єднати назвою «інформологія» (дослівно: наука про інформацію) — вважає автор [96].

Далі цей комплекс поділяється автором на такі частини, як теорія інформації, інформатика соціальна та інформа­тика прикладна чи комп'ютерна наука.

Соціальна інформатика дорівнюється теорії соціальних комунікацій і може бути інакше названа ноокомунікологією. У межах останньої можна виділити, вважає автор, теорію соціальної інформації і документологію як комплекс наук про документ, що розглядається як засіб передачі соціаль­ної інформації.

Особливе місце повинна посідати наукова інформатика (наука про науково-інформаційну діяльність), яка належить до комплексу наук ноокомунікології (соціальної інформати-

ки), але не є повністю відокремленою від документології, «частково перетинається з нею», зазначає автор [96].

У документології проф. Г.М. Швецова-Водка виділяє такі комплексні науки, як теорія журналістики (наука про підготовку інформації), документознавство (наука про підготовку документа), архівознавство (наука про архівну справу), бібліологія або книгознавство (наука про книжко-ву справу). У межах даного циклу, на думку проф. Г.М.Швецової-Водки, й варто сформувати «загальну теорію документології» [95].

Документознавство ж розглядається автором як одна з документологічних наук, об'єктом якої є документ як яви­ще інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства, а предметом — визначення видів і властивос­тей документа, закономірностей його створення та функціонування в суспільстві [96].

За визначенням дослідниці, документознавство має складатися із загальної та спеціальної частин.

Загальне документознавство повинне займатися дослід­женням теорії документа, документних потоків, документ-ною лінгвістикою, документальними автоматизованими інформаційно-пошуковими системами, технологією збере­ження документів.

Спеціальне документознавство призначене з точки зору проф. Г.М.Швецової-Водки досліджувати «спеціальні види документів» [96].

Концепція проф. В.В.Бездрабко

Сучасна теорія документа, як зазначає проф. В.Г.Без-драбко виходить за межі суто інформаційного джерелоз­навчого, архівознавчого, ділового або іншого вивчення, дедалі частіше залучаючи до свого наукового методо­логічного арсеналу здобутки філософських, історичних, семіотичних, лінгвістичних, а також технічних і природни­чих наук [16].

Процеси, що відбуваються сьогодні довкола докумен-тознавства, дослідниця називає «постмодерністським роз­витком науки». Тобто проф. В.В.Бездрабко через загальні принципи постмодерну, як напряму розвитку сучасної на­укової думки, дає пояснення причинам протистояння «тра­диційного документознавства «альтернативному» із його претензіями на всеохоплення знань про документ».

Поява ознак постмодернізму саме в документознавчій галузі полягає на думку проф. В.В.Бездрабко, у стабільних тенденціях розвитку різних видів документознавства і віповідає конструктивному протистоянню усіяким спро­бам загальності, які твердо відстоює документологія» [16]. Вплив на документознавство постмодерну дослідниця бачить у термінологічній частині йауки. Особливо це сто­сується визначення поняття «документ».

Сучасне документознавство, підкремлює дослідниця, балансуючи довкола рухливої межі документ і недокумент, досліджує перспективи розширення значеннєвих меж до­кумента, захоплюється плюралістичними і доволі різної перспективи загальними теоріями документа, залишаючи незмінним стандартний підхід до документа як інформації, записаної і закріпленої для збереження та перенесення її у просторі й часі.

Чималій кількості перспектив, які уможливить докумен­тологія в разі розширення тлумачення поняття «доку­мент», приділяється надмірно велика увага, оскільки не можна стверджувати завершеність інституціоналізації «не­традиційного» документознавства. А тому й визначити йо­го майбутнє, як зазначає дослідниця, наразі видається до­волі складним науковим пошуком [16].

Значні постмодерністські впливи, підкреслює проф. В.В. Бездрабко, відчуваються й у зміщенні акцентів у розумінні середовища створення та функціонування до­кумента. Народження документа й виконання ним основних функцій повинно розглядатися відповідно до то­го, що документ є результатом об'єктивних й одночасно суб'єктивних мотивацій його народження й побутування.

У XXI ст. образ документознавства як дисципліни, — тобто уявлення про його об'єкт, предмет, методи, функції, місце у науці, соціальний статус, — безумовно, буде змінюватися і, можливо, набуде нових рис саме з огляду на теоретико-методологічні основи, запропоновані часом.

Автори посібника припускаються думки, що загальне документознавство являє собою не тільки міцну систему знань, запозичених із споріднених наукових дисциплін, але також може з повним правом називатися синергетичною дисципліною, поєднання різнородної інформації про доку­мент в рамках якої, дозволяє продуціювати новий результат, що був недосяжним для кожної з них окремо. Розвиваю­чись прискореними темпами, загальне документознавство, як наукова дисципліна, буде все більш необхідною для уза­гальненого розумшня феномену документа.