Інституційні засади державної підтримки: формування ринкової інфраструктури, інформаційне і науково-методичне забезпечення.

 

На сучасному етапі розвитку України суттєвим елементом державної підтримки бізнесу має стати дерегулювання підприємництва, яке означає: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів і будь-яких інших дозволів на здійснення підприємництва; обмеження кількості перевірок і права контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємництва.

Інституційні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки.

Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу — формування підприємницької політики, а передовсім — узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на вдосконалення його. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи консультативної та інформаційної підтримки його і готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо. В Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву.

Організація ефективної підтримки підприємництва обов'язково вимагає формування розвинутої інфраструктури, що є невід'ємним компонентом ринкової економіки і створює сприятливі умови для розвитку бізнесу. До складу інфраструктури ринку входять: фінансово-кредитна інфраструктура, організаційно-технічна інфраструктура, інформаційно-аналітична інфраструктура.

Розвиток підприємництва потребує створення розвинутої системи інформаційно-консультаційного забезпечення. Основним елементом такої системи має бути мережа регіональних інформаційно-аналітичних центрів, що у подальшому інтегруватимуться в єдину інформаційну систему.

Держава сприяє створенню ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності, розробленню навчальних планів, програм і методичних посібників для підготовки підприємців залежно від рівня їх базової підготовки, термінів навчання, для підвищення кваліфікації учителів і викладачів, використання державних те-лерадіоканалів для навчання широких верств населення основ підприємницької діяльності.

Сприяння розвитку підприємництва в Україні також передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних з проблемами розвитку підприємництва; розроблення та впровадження нових підходів і методів щодо аналізу та прогнозування розвитку цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формування державної політики сприяння розвитку підприємництва.

Функціональні (цільові) форми та методи державної підтримки підприємництва умовно можна розділити на такі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка; фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств; екологічне регулювання бізнесу.

Державне регулювання фінансового забезпечення діяльності підприємств передбачає застосування інструментів бюджетної, податкової, грошово-кредитної та інших напрямів політики.

 

 

Матеріально-технічне, фінансово-економічне, податкове та інвестиційне стимулювання розвитку підприємництва. Система субвенціонування: дотації, субсидії, податкові пільги та інші види фінансової допомоги.

 

Проте регулюючий та стимулюючий потенціал оподаткування в Україні використовується недостатньо, що і зумовлює актуальність даної теми. Практику надання податкових пільг суб'єктами господарювання не можна визнати ефективною, а інші методи податкового стимулювання майже не використовуються.

Важливим напрямком розвитку підприємництва є формування сприятливого податкового середовища з метою послаблення податкового тиску. Державна політика в сфері підприємництва повинна виходити з того, що рівень оподаткування, система та база для нарахування податків, повинні бути стабільними і стимулювати підприємництво.

Підтримка з боку держави має також здійснюватись двома її взаємопов'язаними шляхами:

1) допомога у формуванні стартового капіталу для відкриття підприємства;

2) забезпечення сприятливих умов для подальшого розвитку вже функціонуючих підприємств.

Завдання державної фінансової політики підтримки в сфері підприємництва полягає передусім у створенні умов, що стимулюють вкладення інвестицій у цей сектор економіки. Саме з цього слід виходити при розробці заходів державної фінансової політики підтримки бізнесу.

Фінансова підтримка підприємництва повинна мати стимулюючий і вибірковий характер. Стимулювати потрібно перш за все життєздатні суб'єкти, діяльність яких відповідає цілям і напрямкам соціально-економічної політики держави. При цьому підтримка не повинна приймати форму основного джерела збільшення доходу і підвищення рентабельності.

Головним напрямком державної фінансової підтримки має бути подальше створення відповідної фінансово-кредитної системи.

Підприємництво може успішно розвиватись і стати каталізатором підвищення ефективності господарювання, коли держава активно впливає на їх розвиток. При цьому важливо, щоб державна політика сприяння і фінансової підтримки формувалась на принципах довгостроковості, стабільності, юридичної захищеності інтересів підприємців, економічної зацікавленості їх у підвищенні ефективності господарювання.

Слід зазначити, що цілісної системи, яка б задовольняла потребам підприємництва у фінансово-кредитних ресурсах в Україні, поки що не створено. Слід зазначити, що головне завдання стимулюючої функції податків - підтримка стабільного розвитку вітчизняних підприємств за допомогою системи певних засобів.

До першої групи таких засобів відносяться локальні податкові пільги Під локальними пільгами слід розуміти податкові пільги за окремими податками і зборами, які надаються платникові відповідними законодавчими актами за наявності певних умов і не мають системного характеру.

Друга група засобів реалізації стимулюючої функції системи оподаткування включає до себе спеціальні податкові режими, які можуть бути, в свою чергу, класифіковані на дві підгрупи залежно від спрямованості податкового стимулювання: територія або галузь народного господарства.

До третьої групи засобів реалізації стимулюючої функції оподаткування належать чотири альтернативні системи оподаткування:

•- Спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва

•- Спеціальний торговий патент

•- Фіксований сільськогосподарський податок

•- Сплату прибуткового податку у фіксованому розмірі з придбанням патенту (виключно для фізичних осіб)- суб'єктів підприємницької діяльності.

Використання даного групування податків та податкових платежів структурує загальну систему оподаткування, дозволяючи опрацювати основні напрями реформування системи оподаткування підприємництва.

 

Будь-яка держава повинна надавати гарантії суб'єктам підприємницької діяльності. Державні гарантії на Україні поділяються на загальні і майнові. Загальні полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Також держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Майнові гарантії передбачають недоторканність майна і забезпечення захисту права власності підприємця. Вилучення державою в підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, заподіяні підприємцеві внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, захищених законом, відшкодовуються підприємцеві згідно з діючим законодавством.

З метою створення сприятливих організаційних і економічних умов для розвитку підприємництва держава на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцеві державне майно (виробничі і нежилі приміщення, законсервовані об'єкти, невикористовуване устаткування), необхідне для здійснення підприємницької діяльності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення й інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції і послуг; надає підприємцям цільові кредити й інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

• податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків за державними кредитами; податкові пільги; ціни і правила ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

• державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні й інші норми і нормативи;

• науково-технічні, економічні і соціальні, державні та регіональні програми.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не торкається передбачених законодавством України прав державних органів із здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У випадку видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражу із заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, що ставлять у привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.

В ст. 48 Господарського кодексу України, передбачена державна підтримка підприємництва та створення сприятливих організаційних умов для розвитку підприємництва.

Засобами державного регулювання господарської діяльності відповідно (ст. 12 ГКУ) є:

— державне замовлення та державне завдання;

— ліцензування, патентування і квотування;

— сертифікація та стандартизація;

— застосування нормативів та лімітів;

— регулювання цін і тарифів;

— надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

— надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.